Лесина Іфігенія
Велика українська поетеса і громадська діячка Леся Українка (Косач-Квітка Лариса Петрівна, 25.02.1871 – 1.08.1913) - продовжувач філософських і соціологічних традицій, започаткованих у національній літературі Т.Шевченком та І.Франком.
За свої демократичні погляди Леся Українка переслідувалась, а в 1907 році була заарештована разом із київськими прогресивними діячами М. Лисенком і Б. Грінченком.З дитячих років і все своє життя Леся хворіла на туберкульоз і важкий стан здоров’я змушував лікуватись на курортах в Криму, ( в Ялті, Євпаторії, Балаклаві), в Італії (Сан-Ромео), в Грузії (Тбілісі, Телаві, Кутаїсі, Хопі) та Єгипті (Гелуан).
Померла в Грузії, в м. Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
У своїх творах Леся Українка палко вболівала над поневоленим станом України і рідного народу. Вона - співець найтонших людських почуттів. В своїх творах досягла вершин поетичної майстерності. Перебуваючи в 1897-1898 р.р. в Криму із другом Мержинським і братом Михайлом, побувала в Севастополі, відвідала Георгіївський монастир, де була вражена красотою святого і величного куточка землі та його легендами.
Мержинському необхідний був нагляд лікаря, і вони переїхали до Ялти. З під пера Лесі народжується 15 січня 1898 року драматичний твір „Іфігенія в Тавриді”. Описом декорації драматичної сцени Леся Українка чітко передає місцевість поблизу Георгіївського монастиря: „Діється в Тавриді, в місті Партеніті, перед храмом Артеміди Таврідської. Місце над морем. Море вдається затокою в скелястий берег. При самому березі голі, дикі, сіро-червоні скелі, далі узгір’я, поросле буйними зеленощами: лаврів, магнолій, олив, кипарисів на горі цілий гай. Високо над кручею невеликий півкруглий портик. Скрізь по узгір’ю межи деревами біліють сходи, що спускаються до храму.
З лівого боку на самій сцені, великий портал храму Артеміди з дорійською колонадою і широкими сходами. Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п’єдесталі; долішна частина п’єдесталу дає чималий виступ, немов олтар, на виступі горить вогонь. Від храму до моря йде стежка, вимощена мармуром, вона спускається в море сходами...” Головна героїня сцени жриця богині Артеміди Іфігенія, тужить за своїм рідним краєм.А я сама у цій чужій чужині,
Неначе тінь забутої людини...
Життя Іфігенії в храмі дійсно трагічне і страдницьке:
Холодний мармур – тільки ж і притулку!
А далі поетеса описує ту пору року, в яку вона побувала в монастирі:
...Осінній вітер... Хутко вже зимовий
По сій діброві звіром зареве...
А я сидітиму перед скупим багаттям,
Недужа тілом і душею хвора...
Драматична сцена “Іфігенія в Тавриді” прямо пов’язана з храмом Діви розташованим на мисі Феолент (антична назва мису – Партеніум). Більшість учених стверджує, що капище знаходилося в одній із печер скелястого і таємничого берегу.
Леся Українка неодноразово відвідувала Севастополь і мала неабияке від того враження. ЇЇ мама, відома письменниця Олена Пчілка, влітку 1890 року повезла 19-ти річну доньку на лікування до Сак. Там Леся пише свій твір “Коли втомлюся я життям щоденним…” У Саках споруджений пам’ятник поетесі та виставлена експозиція в історично-краєзнавчому музеї перебування Лесі у місті. Цього ж літа Леся продовжувала лікування в Євпаторії, а 29 (17) серпня, разом із мамою, прибула на пароплаві до Севастополя.
Севастопольські краєвиди надихнули поетесу написати вірш “Грай, моя пісне!” Леся на протязі п’яти годин знайомилася з центральною частиною міста, яке вразило її неповторною красою і глибоко запало в серце так, що вона в майбутньому відвідувала його багато разів. Нам відомо, що письменниця відвідувала місто п’ять разів і стільки ж зупинялась проїздом.
29 серпня 1890 року в 17.20. Леся з матір’ю вирушили із Севатополя залізничним потягом до Бахчисараю.
Вони 30 (18) серпня повернулись у Севастополь і зупинились в одному з готелів центру, а наступного ранку вирушили кінним екіпажем до Ялти. По дорозі велике враження на Лесю Українку справив Байдарський перевал, що перебуває в межах адміністративної території Севастополя. Вона свій стан душі передає у вірші “О, що се? Чудо чи потужні чари?”, який пише під час поїздки в екіпажі.Удруге Леся Українка прибула у Севастополь у віці 35 років. Цього разу вона 22 (9) березня 1907 року вирушила на лікування потягом із Києва у супроводі свого коханого – українського музикознавця-фолькльориста Климента Квітки. У нашому місті вони зупинились в готелі Ветцеля, який знаходився на місті сучасного висотного будинку, що займає міська державна адміністрація. 24 (11) березня Леся надіслала листа батькам із карткою Приморського бульвару на якій поставила надпис: “Море синє й гарне – се ми гуляємо по сьому бульвару”.
Севастопольський лікар порадив майбутньому подружжю поїхати на лікування до Ялти, де в кінці березня більш сприятливі погодні умови. Здоров’я Лесі за останні роки погіршилось, кісткоїд посилився, та і Климент був хворий на сухоти. Повернувшись із Ялти до Києва, вони повінчались і невдовзі знову 21 (8) серпня 1907 року вирушили до Севастополя. 24 серпня вони поселились у готелі “Мадам Кіст”, поряд із Графською пристанню. На сьогодні цей історичний будинок орендує інженерне управління Чорноморського флоту Російської Федерації. В готелі вони прожили дві доби, потім переїхали до Балаклави і поселились на дачі Соколової на Новій Набережній. Дача, розташована біля входу до бухти. Від неї залишився тільки підмурок. Меморіальну дошку вивішено поруч цього підмурка на триповерховому будинку по вул. Назукіна, 34. Леся Українка й Климент Квітка прожили тут близько двох місяців. 23 (10) вересня вона з Балаклави пише батькам “Кльоня зміцнів. Ми се пояснюємо собі надзвичайно чистим повітрям нашого теперішнього мешкання, бо різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на цю дачу.” В Балаклаві Леся пише вірш “За горою блискавиці”, закінчує поему “У пущі”, працює над драмами “Йоганна, жінка Хусова”, “Руфін і Присцілла”.
13 жовтня (30 вересня) 1907 року вони переїздять із Балаклави до Ялти.У липні 1908 року Леся Українка, перебуваючи в Євпаторії, знову у супроводі чоловіка приїхала до Севастополя і поселилась в готелі “Брістоль” на Нахімовському проспекті. Двоповерховий готель стояв напроти теперішнього палацу дитинства та юнацтва. В готелі вони прожили біля шести діб і відвідали майже вісі історичні місцеві пам’ятки, побували в овіяному легендами Георгіївському монастирі, де загадково мальовнича природа надихнула поетесу відтворити побачене і почуте. Потім вони поїхали до Ялти, де К.Квітка отримує призначення на роботу.
Наступний приїзд до Севастополя Лесі Українки був 9 червня (27 травня) 1911 року. Про це свідчать відправлені з міста листи до Ольги Кобилянської та сестри Ольги. Усього вона відправила 6 листів.
Із Севастополя Леся відбула до місця служби чоловіка. Спочатку пароплавом по морю до Батумі, а потім кавказькими дорогами до Кутаїсі, куди прибула 15 червня.
В Севастоолі є вулиця Лесі Українки, що знаходиться в Стрілецькій бухті, де поетеса, мабуть, ніколи не бувала. Севастопольський фонд Лесі Українки ініціював зведення пам’ятника великій поетесі в м. Балаклаві, який Севастопольська міська влада спорудила. Але громадськість міста з надією чекає коли всі історичні місця перебування Лесі Українки будуть доступні до її шанувальників.
Від міської державної адміністрації ми чекаємо спорудження меморіальних дощок на будинку міськдержадміністрації та на будинку, що тимчасово перебуває в оренді Чорноморського флоту, де зупинялась Леся Українка
.Від міської ради чекаємо рішень перейменувати частину вулиці від пл. Суворова і до пл. Нахімова в бульвар Лесі Українки, а на місці готелю “Брістоль” – дозволити звести пам’ятник Лесі Українці з її словами, що виражають палку закоханність в Крим: Щоб тута жити, треба мати крила!
۞