ДУМА ПРО ГЕОРГІЇВСЬКИХ ЧЕНЦІВ

Антихрист в кожанці бунтує

Кидає клич: - Паліть хрести!

Ченців у склеп живцем мурує...

Кати, вони завжди – кати.

Мигнув із револьвера випал –

Країну нищить хижий лад:

Хто проти Леніна – на цвинтар,

Проти комуни – у Гулаг.

Скрізь ворогами стали класи

І ті, три тисячі святих,

Безгрішних душ у чорних рясах,

Що знав Георгіївський скит.

А кожанка – брудна і сіра

В комуну зводить монастир.

Нащо катам Господня віра

І для чеснот Господній зір.

Кидають Божих чорноризців

В печерне капище пусте

І віддають комуні-жриці

В пожертву їх життя святе.

В народі згадують донині

Кипіння душ отих святих,

Яким ЧеКа стріляло в спину

І мурувало ще живих.

Один монах в тремкій кончині

На серці з розпачем тяжким

Благав у Господа прощення –

Опам’ятатися молив!

Та все висмикуючи ногу

Від тих, тугих, могильних пут

Розповідав в молитві Богу,

Що творить в кожанці макурт.

Святий сей в часі бачив муки

І бачив прогріхи біди,

Що коять кожані тужурки

Довіку прокляті людьми.

Хрести зникали, рвались ризи,

І нищилось усе уряд.

Творці бездумного харизму

Так будували новий лад.

Дикіший, ніж звірюга дикий

Фашизм червоно-злих оруд

Став Мефістофелем великим

І покарав своїх іуд.

Тепер запитуємо чемно:

- То де ж той в дідька комунізм?

А він у жертвах убієнних

На тім червонім полотні.

У тих зірках, що повні груди,

І тих, хто млів, Ура! – кричав.

Де ви, розбещені іуди?

Зійдіть на судний п’єдестал!

Там Феолент ридає з горя,

Із вірою в своїх отців.

І та скала – могила моря –

Могила праведних ченців.

Володимир ЧОРНОМОР

۞