Кінець Володимирка галицького, його значення
Щоб зрозуміти дійсну ролю Володимирка в галицькій історії, а через те і в українському історичному процесі, треба порівнати Галичину в третьому десятку 12. століття з тою Галичиною, яку залишив Володимирко своєму синові Ярославові після смерти 1152-3.
p., зараз після посольства Петра Бориславича.Після смерти Володаря й Василька Галичина була поділена на 4 дрібні уділи, її значення в східньоевропейській політиці було ніяке. При Володимирку Галичина стала могутнім, об’єднаним князівством, що могло ставити опір цілій коаліції залежних від Ізяслава руських князів й угорського короля. Володимирко продовжив політику боротьби за цілість і силу свого князівства і з західніми, і з східніми сусідами: ходив на поляків у 1126. і 1135. рр„ з київськими князями воював, у 1140. рр. з Всеволодом Ольговичем, і в 1150. р. — з Ізяславом Мстиславичем. Цю політику започаткували ще перші Ростиславичі. Володимирко продовжив теж традиційний союз з Візантією проти Угорщини і був знаний в візантійських кругах, як союзник — гіпоспондос (Bep- надський перекладає це слово як васаль). У внутрішній політиці Володимирко — це прихильник втягнення фінансових ресурсів, особливо замітних у Галичині, міського промислового та купецького населення, в процес державного будівництва. Це зрештою довело до найбільш негативного висліду його панування, захитання рівноваги між містом і боярством, служебним елементом, яке в оперті на земельні наділи скоро переросло свою природну ролю в державі й перейшло в опозицію до князя. Галицькі міста, правда, не знаємо, чи всі, підтримують власного анти-князя, Воло- димирового братанка, Івана Ростиславича. Дуже можливо, що й село, яке поволі узалежнюється від землевласницької верстви — боярства, попало також в опозицію до князя. Ми знаємо, що коло Івана Ростиславича збиралися опозиційно настроєні „берладники” й смерди. Володимирко, очевидно, через свої своєрідні відносини до міщанства, ввійшов в історію, як великий багач, що вміє й може відкупитися, як треба, і вміє дати хабара, де треба.
Про перше свідчить те, що він, не моргнувши оком, „купив” собі мир з Всеволодом Ольговичем у згадуваній війні 1144. р. за 1200 (або 1400) гривень, про друге — його взаємини з впливовими угорськими магнатами в подіях 1150. рр., де інтриги Володимирка й дари в угорському штабі перешкодили Ізяславові остаточно розправитися з ним.Поведінка Володимирка в 1152. р., після зложення присяги Ізяславові та королеві, вказує може не так на низькі моральні якості того князя, як на його практичний змисл, що в державних справах перше місце віддавав не етичним, а політичним моментам. Володимирко під кожним оглядом був тільки людиною своєї доби: зломивши присягу й поглумившись з Ізяславового посла, що нагадував йому про хресне цілування, він пішов просто — співати вечірню...
Зібравши вищесказане разом, ми можемо прийти до такого висновку: постать Володимирка як людини — доволі несимпатична. Про таких людей, як Володимирко, говоримо, що це деспот, грошолюб, кривоприсяжник; але як перед нами стоїть Володимирко — державний діяч, тоді можна сказати лиш одне: це — володар...