1. Кар’єра синів і онуків Міхала Авданця
Про самого Міхала Авданця, який, за припущенням Владислава Сем- ковича, походив з ленчицької гілки Авданців1, маємо скупі свідчення у джерелах XIV ст., адже у 1401 р. вже рідні брати Міхал та Теодорик, власники Бучача (Michael et Thedricus (так в документі.
- В. М.) fratres germani heredesque in Buczacz), надають римо-католицькій парафії Бучача с. Жоравинці[346] [347]. Те, що в цьому документі не згадано батька, який був фундатором бучацького костелу в 1373 р., може бути свідченням того, що на той час він не жив.Отже, Міхал Авданець, власник Бучача (Michael Hawdank heres de Bu- czacz), у 1373 р. фундує костел для римо-католицької парафії у Бучачі. Дату цього документа варто змінити з 1379 р., як вона здебільшого фігурує у джерелах та літературі, на більш ранню. Тут варто пристати на слушні зауваження Єжи Спєрки щодо датації документа. Дослідник звернув увагу, що свідки документа Пйотр Ґумперт і Ян з Ґлоґова не могли бути із зазначеними урядами в 1379 р.[348] Тут Міхала названо Авданцем і власником Бучача, який (та ще кілька маетностей, що видно з пізнішого підтвердження для його сина Міхала Мужили у 1427 р.[349]) він, імовірно, отримав у 1372-1373 рр. з ласки Владислава, князя ©польського.
Міхал Авданець у той час перебував у тісній співпраці з намісником Людовика та його старостами. 23 листопада 1374 р. у Сяноку рицар Міхал, званий Абданк (Michaele dicto Habdank militibus), був свідком надання розлогого маєтку для братів Гербурта і Фрідріша з рук Владислава, князя ©польського[350], а в 1384 р. був свідком (domino Michaele dicto Hawdanyecz) фундації костелу в Новосельцях, одному з дев’яти сіл з надання 1374 р.1 Він присутній у 1386 та 1387 рр. на документах старости Андреяпі (Андраша). У Львові 9 лютого 1386 р. - (Michaele Habdank) свідок документа руського старости Анджея для Миколая Сланки про продаж ним Бенькові із Жабокрюк с.
Зарудці та дворища Передримихи за 70 кіп грошей[351] [352], а 16 жовтня 1387 у Львові - свідок (Michaele Audancz) документа того ж таки старости для Міхала, сина Пйотра Жаби[353]. Остання згадка, за припущенням дослідників, може свідчити про його участь у передачі влади від старости Андрея- ша наступнику Янові з Тарнова[354].Зміни, які сталися з утвердженням Яґайла на польському троні, змусили Міхала Авданця змінити орієнтацію на прокоролівську. Упродовж кінця вересня - початку жовтня 1389 р. у Львові він є серед свідків видачі королівських документів, зокрема підтверджувального привілею на 100 франконських ланів для міста Львова, переведення міста Городок з руського права на магдебурзьке, документа для Миколая зі Спрови на маєтки у Коломийському та Галицькому повітах[355]. 24 січня 1392 р. у Луцьку Міхал отримує за заслуги від короля село Койданів у Теребовельському повіті[356].
Того ж року, 16 квітня, у Львові Міхал Авданець є серед свідків документа Владислава II Яґайла для шляхти Луцького повіту (baronum, militum, boyarinorum, nobilium et clientium terram nostram Iucensem), яким їй за військові заслуги та вірність надано усі права, якими користуються земляни Львівської землі (quibus terrigene terre nostre Iemburgensis)[357]. Цей документ свідчить про те, що Яґайло плекав надії на долученая частини Волині разом з Луцьком до складу королівства, причому свідками цього привілею були представники шляхти, пов’язаної саме з руським доменом короля на чолі з маршалком королівства Дмитром з Ґорая, а серед інших знаних осіб з цієї території бачимо Ґнєвоша зі Шмельова, Яна Ґловача з Нової Курії, Івана з Клеща та Бенька із Жабокрюків.
Востаннє в джерелах Міхал Авданець згадується у 1394 р. як свідок королівського документа1. Його дружиною була, імовірно, Малґожата Колян- ка герба Юноша[358] [359], з якою він мав синів Міхала, Теодорика, Міхала Мужилу та Войцеха і доньку, яка, за літописом Биховця, була дружиною віленського старости Ґаштольда (легенда про Ґаштольдів Абданків)[360]. Блискавичну кар'єру зробили сини Міхала Авданця. Якщо подивитися тільки на номенклатуру урядів, які посідали представники цієї родини на теренах Поділля і сусідньої Галицької землі у XV ст. з урахуванням особливого місця уряду кам 'янецького генерального старости, то стане зрозумілим їхнє місце в тогочасній історії краю. Старший серед братів Міхал з Бучача[361] був двічі кам'янецьким старостою - у 1430 р., одразу після захоплення замку в Кам'янці по смерті Bi- товта наприкінці 1430 р., і 1438 р., а в 1437-1348 рр. був подільським воєводою. До того ж варто згадати й про його старостування у сусідніх територіально і більш престижних на той час Галичі протягом 14141436 рр. та Перемишлі у 1437-1438 рр., а також те, що у 1433-1437 рр. він був галицьким каштеляном[362]. Його менший брат Міхал Мужило був кам'янецьким каштеляном у 1460-1466 рр. та аж до своєї смерті - воєводою подільським у 14661471 рр. Варта уваги його старостинська кар'єра у Снятині та Коломиї, де протягом 1436-1470 рр. він контролював прикордонний регіон, через який ішла одна з головних торговельних артерій, а Коломия була місцем видобутку солі для значної території тогочасних руських земель1. Про те, що старостування у Снятині було дуже прибутковою справою, свідчить документ з пізнішого часу. 1570 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав на три роки Станіславові Бажі, на той час надвірному маршалкові та снятинському старості, побор цла і мита від чужоземців, що вивозять товари з Речі Посполитої, а за це той мав обов’язок платити щорічно до Скарбу 15 000 злотих[363] [364]. Отже, якщо такою була щорічна сума сплати до скарбу наприкінці панування Сиґізмунда II Авґуста, то можемо лише гадати, яким міг бути реальний прибуток старости у Снятині на той час, а тим паче - за часів старостування там представників родини панів з Бучача протягом XV ст. Наприкінці варто зазначити, що середній брат у джерелах часто названий Мужилом або Міхалом Мужилом, аби у такий спосіб відрізнятися від старшого брата Міхала, а раніше - від батька Міхала Авданця. Але найбільшу кар’єру, з огляду на розмах діяльності, серед братів зробив саме Теодорик, який був двічі старостою у Кам’янці (1431-1434 та 14421455 рр.), кам’янецьким каштеляном у (1442-1455) та старостою в Черво- ногроді від 1436 р.[365] Останнє спричинило те, що майже весь Червоногрод- ський повіт перейшов у володіння представниками родини панів з Бучача та їхніх нащадків аж до першої третини XVII ст. Про найменшого брата Войцеха маємо надто мало джерельної інформації. Уперше він присутній серед свідків документа Міхала та Теодорика з Бучача, коли вони у 1401 р. повторно забезпечують парафію костелові в Бучачі. У джерелах він не виступає як урядник, який міг би більш-менш дорівнятися до своїх братів. Можна припустити, що на момент виставлення цього документа він був неповнолітнім. Син Теодорика Бартош отримав уряд кам’янецького старости по смерті батька й тримав його до 1457 р., коли загинув у сутичці з татарами. Цей уряд він, імовірно, поєднував з урядом кам’янецького каштеляна у 1456-1457 рр.1 Його брат Міхал упродовж 1458-1464 рр. був старостою у Кам’янці, і саме з його рук було викуплено Кам’янець, а частину боргу короля перенесено на Червоногрод. Після 1464 р. він був старостою у Червоногроді й мав скромні, як на попередній уряд, становище родини, уряди галицького стольника у 1479-1496 рр. та галицького підкоморія у 1498-1511 рр.[366] [367] Така різка зміна могла бути пов’язана з актом викупу Кам’янця з рук цієї гілки родини панів з Бучача і небажанням бачити королівським намісником у Кам’янці когось із них. Не варто й недооцінювати боротьбу за впливові уряди на руських землях іншими можновладними родинами, насамперед панами Одровонжами і панами з Ходчі. Якщо перші головну увагу приділяли Львову та самбірській економії, то Ходецькі протягом 60-х років XV - початку XVI ст. двічі були генеральними старостами у Кам’янці[368]. Лише через майже двадцять років король надасть Кам’янецьке староство представникам іншої гілки панів з Бучача (див. Якуб, син Міхала, був у 1472-1486 рр. галицьким каштеляном, у 14851497 рр. - подільським воєводою, у 1499-1501 рр. - воєводою руським, одночасно кам’янецьким генеральним старостою 1486-1492 рр. після двоюрідного брата Давида. До того ж він був грубешівським (1497) та холм- ським (1499-1501) старостою[370]. Син Міхала Мужили Ян Мужило, був так званим воєводою подільським у 1469 р., як уважають укладачі списку подільських урядників[371]. Другий його син, теж Міхал Мужило, засвідчений джерелами лише як снятинський староста у 1471 р[372]. Лише син Давид досяг більшого у своїй урядницькій кар’єрі. Спершу він був кам’янецьким стольником (1466/70-1473), можливо, галицьким чашником (бл. 1474), галицьким підкоморієм (1474-1476), коломийським старостою (1470-1484), подільським старостою (1482-1483), що свідчить про забування Казимиром IV справи про викуп Кам’янця у 60-ті роки (можливо, король сприймав цю частину родини інакше, ніж Теодорика та його синів) або про відсутність альтернативи у регіоні на це місце. Останнім урядом Давида був уряд подільського воєводи (1480-1485)1. Лише побіжний погляд на цей перелік дає підстави стверджувати, що два покоління панів з Бучача протягом 1430-1490 років, а отже за правління чотирьох монархів, Владислава II Яґайла, його синів Владислава III, Казимира IV і Яна-Ольбрахта, тримали у своїх руках основні й, що важливо, найбільш функціональні уряди у Подільському воєводстві, а також були королівськими намісниками, старостами не тільки на Поділлі (у Кам’янці, Червоногроді), а й у сусідній Галицькій землі - у Галичі, Коломиї, Снятині, Перемишлі, Холмі та Грубешові. Така номенклатура урядів уможливила їм контролювати весь східний кордон Польського королівства - від Покуття до межиріччя Бога (Південного Бута) і Случі. Збережений статут щодо кримінальних злочинців, яким користувалася галицька шляхта принаймні з кінця 1435 р. і який був виставлений від імені галицького старости Міхала з Бучача разом із галицьким земським суддею Яном Колею з Далейова та місцевими зем’янами, свідчить про те, наскільки широкою була компетенція старост і як швидко вони наслідували (чи мусили наслідувати) коронне право після його запровадження[375]. Цей приклад демонструє не тільки широку обізнаність у веденні справ, але й досвід, який мали на той час брати Міхал, Міхал Мужило та Теодорик в управлінні величезними територіями на південному кордоні королівства. Імовірно, саме на початку 30-х років XV ст. завершується формування шляхетськихкорпорацій на руських землях. Адже ще 1427р., підчас присяги в Галичі, видно, як шляхта на руських землях прив’язує себе чи ототожнює з певною територією, з якої або походить (це стосується, насамперед, етнічно руської шляхти) або з якої отримує маєтки (серед цих будуть переважати прийшлі елементи). Серед трьох братів лише Теодорик вважався представником подільської шляхти, адже, для прикладу, його брат Мужило (Muzylonis de Buczacz Sniatinensis Capitaneorum) 14 квітня 1439 р. фігурує з-поміж свідків присяги руської шляхти у Мостиськах у. гроні урядників і шляхтичів Руського воєводства1. А його брат Теодорик (Theodrici de Buczacz Czirwogrodensis capitanei) був засвідчений в аналогічному документі шляхти Подільського воєводства як у Кам’янці[376] [377], так і в Мостиськах, якщо вважати перелік гербів, привітаних до цього акта, таким, як його опублікував Францішек Пєкосін- ський[378]. У цьому випадку на цей вибір, можливо, вплинуло посідання відповідних староств у різних воєводствах та й те, що кожен з братів формував свій маєток у різних уже на той час адміністративно-територіальних одиницях (які хоч і були ще досить умовними у перші роки після впровадження коронного права, але все ж впливали на цей вибір). Уже наступне покоління панів з Бучача значно відрізнялося від попередніх. Втрата впливу наприкінці XV ст. та відхід від монополії на вирішення справ державного характеру перенесло місце служби представників цього покоління до двору короля Олександра. Представники цього покоління здобули світську освіту у Краківському університеті, один з них, Якуб, зробив доволі вдалу духовну кар’єру. Це може свідчити про зміну пріоритетів за нової доби. Якщо раніше бачимо усіх представників родини з урядами старост, каштелянів, воєвод, починаючи від XV ст., та їхню активну участь у військових кампаніях того часу, то приклад Якуба і його відмова від військово-дипломатичної кар’єри на користь церкви є характерною ознакою нової доби. Його брати Ян Анджей і Ян Фелікс паралельно з військовою службою виконували дипломатичні доручення короля і посідали надвірні уряди підчашого і крайчого. Цими урядами і позицією при дворі вони мали б завдячувати своєму батькові Якубові, який, як зазначено вище, був подільським воєводою. У добу пізнього Середньовіччя майже в кожній впливовій родині певна кількість осіб робила духовну кар’єру, що, своєю чергою, давало додатковий політичний капітал. Імовірно, всі вони взорувалися на королівську родину Казимира Γ∖ζ де існував такий «розподіл обов’язків» серед його синів. У1487 р. на навчання до Краківського університету вписалися двоє братів - Якуб з Бучача (Jacobus de Buczacz magnifici domini palatini Podolie) та його брат Ян (Johannesfrater eius eiusdem domini magnifici filius), які були синами подільського воєводи Якуба1. Якуб, почавши на самому початку XVI ст. кар’єру як королівський секретар (1502-1507) та посланець (у цьому він підтримав родинну традицію) до Молдавії та Угорщини в справі Покуття (1503-1504) і до Ґданська та поморського князя Болеслава X у 1507 р. (князь був одружений з донькою Казимира IV). Духовну кар’єру розпочав пробощем у Любліні в 1505 р.[379] [380] Зокрема, він згадується у листі від молдавського воєводи Стефана у 1503 р., де він зазначений ще як королівський секретар[381]. 1507 р. він був номінований на катедру кам’янецького єпископа, де перебував аж до 1518 р. З його іменем пов’язують розбудову кам’янецької катедри Св. Апостолів Петра і Павла. Фундаційна плита з гербом Абданк та єпископськими символами до сьогодні є на одній з веж кам’янецької фортеці. Це є свідченням його практичної участі у використанні фонду, який постав з ініціативи папи Юлія II для побудови та реконструкції оборонних споруд у Польському королівстві від загрози, насамперед, турецького нападу[382]. Після столиці Подільського воєводства він був упродовж 20 років біскупом у Холмі. Вершиною його духовної кар’єри стала престижна і прибуткова єпископська катедра у Плоцьку[383]. Імовірно, Ян Анджей, брат Якуба, посвідчений у джерелах з титулом коронного підчашого і меджибізького старости, у 1503 р. згадується в угоді про перемир’я короля Олександра з великим князем московським Іваном ПІ, яке укладалося на шість років. Серед королівських послів зазначено підчашого коронного панаЯна Бучацького (...и подчашого королевьства Полского, старосту межыбодского пана Яна Бучацкого...;...а я, Ян Бучацкші, староста межыбоскиц подчашыи королевства Полского... )1. Ця інформація важлива ще й тому, що підтверджує не тільки намісництво Яна у Меджибожі, який дуже рідко у той час виступає у джерелах[384] [385] [386], а й посідання ним надвірного уряду підчашого, який, згідно зі списком урядників Польського королівства він посідав одночасно з Миколаєм Філіповським у 1503-1506 рр? Ще один брат Ян Фелікс у той час був при дворі короля Олександра у 1505-1506 рр. коронним крайним[387]. 1506 р. усі троє братів отримали від короля Олександра підтвердження прав усіх своїх батьківських маєтків[388].