§ 1. Християнізація Західної Волині у контексті проблеми великоморавських та чеських євангелізаційних впливів
Одним із факторів раннього ознайомлення з християнством Прикарпаття та Волині була географічна близькість цих територій до центральноєвропейських християнських центрів. Важливу роль у євангелізації південно-західних околиць східної слов’янщини також відігравало функціонування трансконтинентального торговельного шляху, згаданого в контексті втечі єпископа Адальберта з Києва та відправлення Малуші Малківни до Будятиного села.
Він з’єднував булгарське Велике місто й через Київ простував на червенські городи, звідки - до Кракова й далі на Прагу, Реґенсбурґ та торгові центри Західної Європи, аж до Іспанії.Річки Буг та Стир згадані у відомій датованій 1086 р. підтвер- джувальній грамоті, текст якої поміщено в другій книзі “Хроніки” Козьми Празького. Вона виходить від документа Х ст. й фіксує первісні кордони Празької єпископії: “Отсюда на восток [Пражское епископство] имеет границами реки Буг і Стыр с городом Краковом и областью, которая называется Ваг, со всеми округами, относящимися к вышеназванному городу, каковым является Краков”[801]. Про оригінальність привілею 1086 р. свідчить його мюнхенська копія та історичний контекст із тривалою суперечкою за кордони Чеської єпископії між празьким єпископом Яромиром та його братом - чеським князем Вратиславом, який відстоював позицію моравського єпископа. Проте первинний текст, що ліг в основу законно оформленого документа 1086 р., більшість дослідників визнає підробленим[802].
Усе ж критики не виключають, що опис кордонів єпархії у грамоті може мати якесь реальне історичне підґрунтя. Не варто відкидати ймовірности того, що в ІХ ст. на східнослов’янські терени аж до Бугу та Стиру поширила вплив християнства Вели- коморавська держава. На цю думку наштовхує, зокрема, і брак у документі згадок про Перемишль (названий на честь панівної від початку Х ст. чеської династії Пшемислідів), на що звернув увагу І.
Мицько. Дослідник також відзначив, що землі Підгір’я в околицях Перемишля могли бути згадані у грамоті як реґіон, який називається Ваг за назвою річки В’ягр (за Київським літописом - “на Въгры”, “оу Вягру”, “над Вягромъ”)[803]. У всякому разі, немає сумнівів, що вже у Х ст. східні слов’яни Прикарпаття та Волині безпосередньо контактували з християнізованою державою чеських Пшемислідів. Це доводив, зокрема, Ярослав Ісаєвич, приймаючи трансформацію у другому гідронімі Стир (Ztir) назви річки Стрия[804]. Водночас поширена думка про вказані у грамоті кордони по Бугу та Стиру як місійні границі Празького церковного центру, а не загальноприйняті політичні чи державні кордони[805].Те, що Краківщина у другій половині Х ст. була під владою чеського князя і волиняни та хорвати безпосередньо контактували з цією християнською державою, підтверджують свідчення Ібрагіма ібн Якуба, який, описуючи розміри країни Болеслава чеського, вказав, що її “длина от города Фрага (Праги. - Ю. Д.) до Кракова (вимагає) трехнедельного путешествия”[806]. Поза межами тогочасної Польської держави Краків перебував і згідно з текстом датованого 989-992 рр. дипломатичного документа, відомого під назвою “Dagome iudex”[807]. Про спільний кордон із Чехією ще й у перші роки князювання у Польщі Болеслава Хороброго опосередковано свідчить також повідомлення ПВЛ під 996 р.: “и бѣ живя с князи школными єго миромъ. с Болеславомъ Лядьскымъ. и сь Стефаномъ. Оугорьскымъ. и съ Андроникомъ Чьшькимъ. и бѣ миръ межи има”[808].
Християнські впливи простежуються у змінах поховального обряду на західноукраїнських землях упродовж ІХ-ХІ ст. Археологи фіксують, що обряд підкурганної кремації, який домінував у ІХ ст., поступово зникає упродовж Х ст. У той час з'явилися могильники зі змішаним типом поховань, а наприкінці Х - на початку ХІ ст. обряд трупопокладання витіснив давніші поховальні традиції[809]. Дослідники також звернули увагу на низку археологічних артефактів із західноукраїнських теренів, які можна пов'язувати з впливом Великоморавської держави.
Серед них - підкур- ганні поховання з Пліснеська зі зламу Х-ХІ ст. з “оболом мертвих”. На території Великоморавської держави звичай вкладати в уста померлого “обол мертвих” зафіксовано вже в ІХ ст., а в Чехії ця практика відома від другої половини Х ст. Характерною ознакою впливу Великої Моравії вважають і відра, знайдені у великих курганах Пліснеська та в похованнях Старожуківського могильника на околиці Пересопниці. У кургані № 29 з Пересопницького некрополя, який вважають захороненням майстра-ювеліра, виявлено прикраси, у виконанні яких відзначається західнослов'янський характер. До великоморавських виробів близькі бронзові місяцеподібні підвіски, фрагмент залізної остроги та художньо кована частина псалія з Листвинського городища на Рівненщині. Із великоморавськими впливами пов'язують також деякі форми сокир, поширених на Західному Побужжі. Щоразу частіше речі великоморавського походження чи виготовлені за їх взірцями фіксують польські дослідники на давніх українських теренах сучасної Польщі[810].Таким чином, Волинь та Прикарпаття тривалий час мали безпосередні сусідські контакти з Великою Моравією та її християнською спадкоємицею - Чеською державою, місійні впливи яких сягали і східнослов’янської людности. Сучасні історики Церкви, заперечуючи можливість функціонування на західноукраїнських землях ієрархічних структур Великоморавської митрополії чи Празької архиєпархії, все ж обережно припускають, що “православне духовенство, утверджуючи у Прикарпатті протягом XI ст. організаційні структури Руської (Київської) церкви Царгород- ського патріархату, частково спиралося на існуючі тут давніше християнські спільноти-протопарафії, засновані проповідниками з Великої Моравії, Давньої Чехії чи навіть Польщі й Угорщини”[811]. Таку можливість підтверджують і археологічні дослідження у Південній Польщі, які дали можливість виявити залишки фундаментів низки дерев’яних та мурованих храмів, датованих другою половиною ІХ - серединою Х ст., які пов’язують із ки- рило-мефодіївською спадщиною[812].
Об’єктом наукових дискусій досі є унікальна знахідка 1986 р. в с. Подеблоце (пол. Podeblocie) Мазовецького воєводства - вкриті написами три керамічні таблички, датовані ІХ ст. У цих прошкрябаних по сирій глині знаках відчитують грецьку монограму Христа. Результати петрографічного аналізу доводять, що дві таблиці були виконані з місцевої сировини, що використовувалася в обмазці місцевих будівель, а ще одна - з глини, покладів якої немає у цьому реґіоні Європи, яка, проте, відповідає покладам глини типу ‘terra rosa’, що походить із Середземноморського узбережжя. Ця таблиця із написом, очевидно, була імпортована, а написи на інших копіювалися[813]. Знахідка свідчить, що християнство було добре відоме на території, що безпосередньо межувала із Волинською землею.Таблиці з Подеблоцє із монограмами Христа:
а - таблиця № 1 зі збереженими двома краями, виконана з матеріалу типу ‘terra rosa,; б-в - таблиці № 2-3 з двома рядами написів, виконані з місцевого матеріалу (за А. Буко)
Не виключено, що разом із кирило-мефодієвською слов’янською традицією на Прикарпатті та Волині поширювалося також християнство за латинським обрядом. Західноукраїнські терени, на думку Я. Дашкевича, були своєрідною проміжною ланкою між Візантією і Римом, яка стала місцем зустрічі східної та західної християнських систем ще до розколу між ними[814]. Про зв’язки із Моравською чи ранньою Чеською церквами свідчать церковнопи- семні пам’ятки княжої доби Галицько-Волинського походження, в яких простежують вплив кирило-мефодіївської традиції[815].
Отже, у ІХ-Х ст. землі Західної Волині не могли не зазнати євангелізаційних впливів Великоморавської та Чеської держав, близькі контакти з якими уможливлювали християнізацію місцевої людности, передовсім - племінної верхівки та мобільної верстви торговців. Як відзначав І. Скочиляс, істотну роль у поширенні християнства на західноукраїнських теренах відігравав саме трансконтинентальний шлях з Азії в Європу[816].
Саме з цих міркувань територія Побужжя, зокрема землі в межиріччі Бугу та Луги, де розташоване згадане як батьківщина князя Володимира село Будятичі, і могла стати прихистком для Малуші, відісланої 962 р. із неспокійного й небезпечного тоді Києва.У торговельному вузлі Побужжя перепліталися християнські впливи з різних джерел, проте надійних матеріальних свідчень ІХ - першої половини Х ст. про навернення місцевого слов’янського населення до тієї чи іншої конфесії досі не виявлено. Також немає переконливого археологічного підтвердження існування в околицях Волиня та Володимира місць язичницького культу. Така ситуація спричинена насамперед недостатніми археологічними дослідженнями. Проте археологічну “невловимість” матеріальних свідчень євангелізації людности Прикарпаття та Волині до Володимирового хрещення можна також пояснити організаційною та світоглядною специфікою місцевих християнських спіль- нот-протопарафій. А залагодженню християнсько-язичницьких антагонізмів у реґіоні міг сприяти й апокрифічний, дуалістичний характер поширюваного християнського віровчення.