ХРАМ НАШОЇ ДОЛІ

Десятинна церква Хрестителя й Просвітителя Русі Володимира Святого: проблеми відродження

Благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам'яток, зв'язок синів з батьками...

Микола Бердяев

Уже перші київські князі розуміли, що храм — це не тільки дім Бо­жий, не тільки пам'ятник їм самим та їхнім часам, але водночас най­вища можливість прикрасити і прославити свій стольний град, свою землю і свій народ... Храм для українця — це мовби послання з далеких віків... Тінь вічності, світле смеркання, яке ніколи не стає ніччю.

Павло Загребельний

Часи великокняжіння Володимира Святославича (980— 1015) — одна з найяскравіших сторінок історії й культури Давньорусь­кої держави та її стольного Київ-града. Наприкінці X ст. завершу-

валося об’єднання слов’янських племен, і саме в ті часи 988 року Во­лодимир Святославич запровадив християнство на Русі. Ці доленосні події сприяли утвердженню Київської Русі як могутнього державного утворення у східній частині Європейського континенту. Русь стрім­ко входила до кола передових країн Сходу та Заходу. І саме за часів володарювання великого київського князя Володимира Святославича відбувалася крута зміна суспільно-політичних, економічних відносин і наступав період феодального ладу та перехід від язичництва до хрис­тиянства. Структура феодальних відносин зумовлювала активізацію міжнародних зв’язків, розвиток торгівлі, ремесел, розбудову ранньо­феодальних міст та фортечних укріплених територій. Усе це визначало нове суспільно-політичне, економічне, культурне та архітектурно-ху­дожнє обличчя країни.

Наприкінці X ст. Володимир Святославич завершив будівни­цтво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального міс- тоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володимира», де були започатковані традиції монументального кам'яного зодче­ства при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови ве­ликокнязівського центру. А композиційною домінантою його була велична церква Богородиці Десятинна. Довкола неї розташову­валися вишукані княжі двоповерхові палаци та Великий княжий двір. За Десятинною церквою був Бабин Торжок — велика міська торгова площа, прикрашена вивезеними князем Володимиром із Корсуня (Херсонеса) двома античними статуями та квадригою з мідяних коней. Це нагадувало про результати успішного походу Володимира Святославича на Корсунь у Крим, прийняття ним християнської віри, одруження з візантійською царівною Анною і повернення переможцем до стольного Київ-града.

Історики зазначають, що колишній великокнязівський цер­ковно-палацовий центр на Старокиївській горі Верхнього Київ- града — «Капітолій», «Руський форум», «Київський акрополь», «Кремль» — є політичним і адміністративно-духовним осеред- 236

ком початкового періоду становлення християнства та утвер­дження державності в Київській Русі. Відомо, що саме цей період посів значне місце у всьому подальшому розвитку давньорусько­го містобудування, зодчества, мистецтва та культури в цілому. Дослідник стародавнього Києва М. Каргер стверджував, що в X ст. кам'яні монументальні споруди відомі були тільки в Києві за часів князювання Володимира Святославича.

Саме в ті часи «в Києві закладалися основи того розвитку, який на багато віків визначив подальші долі художньої культури Давньої Русі», — зазначав відомий російський мистецтвознавець М. Алпатов. Протягом майже двох з половиною століть вишука­ний ансамбль великокнязівського церковно-палацового центру на Старокиївській горі був гідною окрасою «міста Володимира» та важливим надбанням зодчеської культури столиці Київської Русі. І, безумовно, незаперечною домінантною цього ансамб-

Десятинна церква (Х ст.).

лю була велична Десятинна церква. У ті часи вона була найви­значнішим осередком та символом утвердження та поширення християнства на всій Русі. Своїм урочисто-святковим виглядом церква справляла на сучасників, учорашніх язичників, незабут­нє враження. Її архітектура являла собою образ-символ нового християнського Світу, в якому тепер належало жити хрещеній Києворуській державі. Саме з неї як «матері церков руських» роз­починався родовід давньоруського кам'яного монументального храмобудування. Зазначимо, що побудова Десятинної церкви була здійснена на благовірній основі — на знак ушанування крові перших християн-мучеників варягів Федора та Іоанна — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Руської церкви.

У ті далекі часи Десятинна церква користувалася незапере­чним авторитетом, оскільки під її склепіннями у вівтарній час­тині знаходилися християнські святині — мощі святого священ­номученика Римської церкви Климента та його учня Фіфа, які були привезені до Києва Володимиром Святославичем, разом з іншими трофеями, після його хрещення в Корсуні (Херсонесі). У подальшому Десятинна церква стала місцем поховання вели­ких князів Київської Русі. Так, протягом XI ст. тут були здійснені поховання: княгині Ольги (1007), дружини Володимира грецької царівни Анни (1011) та самого Володимира (1015), а також Оле­га і Ярополка Святославичів (1044), Ізяслава Ярославича (1078) й онука Ізяслава — Ростислава Мстиславича (1093). Над ними перед похованням було здійснено обряд хрещення. Саме в цен­тральній частині прадавнього храму зберігалися в мармурових саркофагах поховання княгині Ольги і хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославича, які на початку XIII ст. були канонізовані та проголошені святими.

На жаль, 1240 р., у часи нашестя монголо-татарів, стольний Київ-град пережив спустошливий розгром. Нищівного руйну­вання зазнало «місто Володимира». Від Десятинної церкви та князівського палацового ансамблю залишилися жахливі розва- лини, які поступово руйнувалися, а згодом місцеве населення розбирало їх на господарські потреби.

Неодноразово Десятинну церкву намагалися відродити, зо­крема митрополит Петро Могила в XVII ст. та пізніше митро­полит Євгеній (Болховітінов) у середині XIX ст. А в 1826— 1830 pp. О. Анненков побудував за проектом архітектора В. Стасова нову Десятинну церкву, яка була освячена в 1842 р. Вона займала близько 2/3 площі плану прадавнього храму і, як відомо, згодом була розібрана через те, що не мала художньої цінності (за радян­ських часів — 1936 p.).

Упродовж понад стовісімдесятилітніх досліджень київського дитинця зібрано великі й різнобічні історико-культурні ціннос­ті, пов'язані з археологічними залишками великокнязівського церковно-палацового ансамблю та його домінантою — церквою пресвятої Богородиці Десятинною. На сьогодні взяті на Держав­ний облік як визначні пам'ятки археології: культурний шар града Кия (V—VIII стст., вул. Володимирська, 2); культурний шар «міс­та Володимира» (IX — перша половина XIII стст.) із залишками фундаментів язичницького капища, фундаментами князівських палаців, в'їзних веж та в цілому територія дитинця стародавньо­го Києва VIII— X стст. із фундаментом Десятинної церкви X ст. як пам'ятки національного значення; а також фундаменти ротон­ди та інші археологічні пам'ятки Верхнього міста стародавнього Києва. Археологічні пам'ятки та природно-ландшафтне довкілля дитинця є складовими частинами Державного заповідника «Ста­родавній Київ» і мають високу цінність як пам'ятки національної культурної та природної спадщини.

Стан збереженості успадкованого історико-культурного се­редовища та природно-ландшафтного довкілля самих пам яток ахрхітектури археології стародавього Києва та особ- ливо колиш­нього церковно-палацового центру «міста Володимира» викликає тривогу та занепокоєння. Там ще в кінці XIX ст. на фундаментах колишніх князівських палаців (Володимира та Ярополка), нині пам'ятках археології, були побудовані житлові будинкі (вул. Во- лодимирська, 8 та Десятинний провулок, 5). Значної шкоди було завдано фундаментним залишкам князівського Північного пала­цу Святослава ще при прокладенні проїжджої частині по вулиці Володимирській та її сполучені з Андрієвським узвозом, який та­кож є важливою археологічною пам'яткою.

Водночас, в останні роки спостерігається активна урбаніза­ція довкілля заповідної території «міста Володимира». Так, на залишках фундаментів великокнязівського Західного (Володи- мирового) палацу — пам'ятці археології — нині запроектовано будівництво нового житлового будинку по Десятинному провул­ку № 3— 5 (проект уже розроблено й затверджено). Були наміри побудувати багатоповерховий житловий будинок-комплекс на Пейзажній алеї в зоні примикання її до Десятинного провулку. ЮНЕСКО в «Рекомендаціях про збереження культурних ціннос­тей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт» (1968) у статті 24/6 стверджує: «Збереження пам'яток мусить бути безумовною вимогою, що виставляється до будь-якого добре розробленого плану... будівництва, і це особли­во стосується історичних міст та його районів. Аналогічні прави­ла повинні прийматися для всього району й середовища, що ото­чують зареєстровану пам'ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх історичних зв'язків та природного довкілля».

У зв'язку з цим необхідно прийняти термінові заходи з надій­ного збереження та належної державної охорони цього унікаль­ного історико-культурного середовища та природного довкілля, у тому числі це стосується ще незабудованої центральної частини

Карта Києва X—Xl cτ.cτ., на якій позначено його найважливіші землі й культурні пам’ятки. Складено П. Толочком

«міста Володимира», враховуючи його визначне наукове, історич­не та культурно-духовне значення в поступальному історичному розвитку Русі-України.

Відзначимо, що в цілому історико-культурна спадщина Верх­нього міста стародавнього Києва, його славетні ансамблі — Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого собору та Андріївської церкви, маючи високий пам'яткоохоронний ціннісний статус, ві­діграють акцентно-домінуючу роль у панорамному розкритті іс­торичної забудови стародавнього Києва з боку Дніпра й Лівобе­режжя, у цілісному просторово-візуальному сприйнятті силуету стародавнього Києва: Поділ, Верхнє місто, Печерськ з Києво-Пе­черською лаврою, Видубичі.

Уперше проблему збереження успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного оточення Старокиївської гори і проблему музеєфікації археоло­гічних пам’яток дитинця стародавнього Києва планувалося вирі­шити ще в 1967 — 1968 pp. Тоді був розроблений проект створення на прадавніх землях столиці Київської Русі історико-археологіч- ного та архітектурного комплексу — парку-музею «Стародавній Київ». Автором проекту став творчий колектив під керівництвом архітектора А. Мілецького, а наукову консультацію надавав П. Толочко та інші фахівці Інституту археології АН УРСР. Проект охоплював історико-археологічний ландшафт «міста Володими­ра» та «міста Ярослава», а пізніше й Подолу. Тож доцільно повер­нутися до цієї проблеми для більш поглибленого розгляду такого питання: як забезпечити належне збереження визначного місця нашої історії та культури — успадкованого унікального історико- культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля; і як подбати про збереження пам’ятки археології — колишнього церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» та його до­мінанти першого монументального кам’яного храму Київської Русі церкви Богородиці Десятинної.

Інститут археології НАН України за участю сектора архітек­турної археології Державного Ермітажу (СПб) Роси в 2005 - 2010 pp. провели новітні поглиблені археологічні дослідження автен­тичних залишків Десятинної церкви. Уже опубліковані попередні результати основних робіт, що дає можливість підійти до здій­снення надійної консервації та належної музеєфікації залишків фундаментів Десятинної як пам'ятки національного значення. При цьому постає й більш складна проблема: як зберегти й най­краще реанімувати історико-культурне середовище київського дитинця в цілому та визначити доцільні підходи до можливого проведення помірних реабілітаційних робіт у цій унікальній за­повідній території. Адже це потрібно для більшого представлен­ня музейних експонатів визначних археологічних пам'яток чис­ленним екскурсантам — вітчизняним та закордонним туристам. При цьому необхідно також вирішити: як бути з пізнішими агре­сивними забудовчими включеннями в цій унікальній заповід­ній зоні сучасного Києва? Це, в першу чергу, хаотична забудова в зоні, що примикає до Десятинного провулку та Пейзажної алеї. І назріла гостра необхідність обґрунтування значимості істо­ричної, наукової, архітектурно-археологічної та культурно-мис­тецької спадщини київського дитинця та залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Воло­димира» стародавнього Києва. Потрібно розробити комплексні рекомендації — щодо надійного збереження й музеєфікації, щодо виконання пам'яткоохоронних заходів, щодо упорядкування за­галом цієї заповідної території. Адже це одне з найвизначніших пам'ятних місць нашої прадавньої історії та культури, першо- осереддя нового християнського цивілізаційного поступу Русі- України, становлення та утвердження державності в початковий період її розвитку. І вже сьогодні це визначне місце як своєрідний літопис сивої давнини стародавнього Києва має гідно відроди­тися — там можливо створити сучасний привабливий меморі­альний музейно-екскурсійний комплекс європейського Рівня. Такі заходи могли б сприяти охороні й належному збереженню та більш активному введенню в культурно-екскурсійний і турис­тичний обіг цього найважливішого місця сучасної України. І ці питання ми більш детально розглянемо в наведених концепту­альних положеннях-пропозиціях, що містять альтернативні під­ходи до вирішення цієї проблеми.

Ідеться про Концепцію містобудівної, архітектурної та мис­тецької ревалоризації (тобто комплексу певних дій, що ставлять за мету повернути об'єкту спадщини його цінність) пам'ятки ар­хеології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII — X стст.» із консервацією та сучасною музеєфікацією ав­тентичних залишків церкви Богородиці Десятинної, створенням архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвід­ування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів.

За результатами нових археологічних досліджень були здій­снені консерваційні заходи з надійного збереження пам'яток. Тож необхідно визначитися з відповідними підходами сучасної музе­єфікації та екскурсійного показу археологічних залишків пра­давньої Десятинної церкви в контексті археологічних залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира».

Новітні археологічні розкопи показують, що на сьогодні ав­тентичні залишки фундаментів Десятинної церкви збереглися лише частково у південно-західному куті церкви. При сучасних розкопках були уточнені планувальні розміри автентичних за­лишків фундаментів та їхніх слідів по Десятинній церкві з ураху­ванням досліджень попередників. Але такі ж роботи необхідно провести також по залишках фундаментів та їхніх слідів і у вели­кокнязівських палацах та в цілому здійснити розширені археоло­гічні дослідження культурного шару цього визначного творіння нашої історії, а також розглянути питання створення там сучас­ного привабливого музейно-екскурсійного комплексу.

Для історії та культури України церква Богородиці Десятинна та територія дитинця стародавнього Києва має виняткове істори- ко-меморіальне, наукове, культурологічне та символічне значен­ня як першоосереддя християнського поступу та утвердження державності в Київській Русі. Тому визначимося з доцільним під­ходом до музеєфікації автентичних залишків славетної церкви Пресвятої Богородиці як прадавньої духовної святині — Храму Божого та необхідністю гідного увічнення історичної пам'яті про цей унікальний літописний храм Київської Русі.

У зв'язку з цим головною метою концепції є вирішення три­єдиного завдання надійного збереження визначної державної культурної спадщини, а саме:

1. Належне збереження, консервація та поміркована ревалоризація іс- торико-культурного середовища як певної композиційної цілісності з визна­чними археологічними пам'ятками Київської Русі — залишками автентичних фундаментів церкви Богородиці Десятинної в контексті збереження решток колишнього церковно-палацового ансамблю київського дитинця з унікаль­ним природно-ландшафтним довкіллям Старокиївської гори в цілому;

2. Виконання сучасної музеєфікації та забезпечення відповідних умов для екскурсійного показу автентичних залишків Десятинної церкви та всіх нерухомих пам'яток археології на території київського дитинця з організаці­єю доцільного функціонального зонування, благоустрою та озеленення цієї заповідної території та створення зручних маршрутів для екскурсантів, уста­новлення зупинок туристичних транспортних засобів;

3. Гідне відзначення доленосних подій нашої історії та культури за по­над 1020-літній період прийняття християнства в Київській Русі, насамперед побудови першого кам'яного монументального храму — величної церкви Бо­городиці Десятинної та вшанування історичної пам'яті, пов'язаної зі знахо­дженням там у давнину мощей перших святих Києворуської церкви, поховань визначних князів Київської Русі, а також загиблих останніх захисників столь­ного Київ-града в 1240 р. Ідеться і про створення належних умов для прове­дення релігійних відправ громадян. А в будинку Національного музею історії

Пропонується музеєфікувати автентичні за­лишки прадавньої Десятинної церкви (в під­земній частині), а на поверхні — побудувати невеликий меморіальний храм

України доцільно значно розширити експозицію, пов'язану з особливостя­ми прийняття християнства на Русі та створити там відповідні умови для проведення різних протокольних за­ходів.

Усе це було б достойним по­шануванням нащадками визна­чних подій нашої історії — не­вгасимої духовної та культурної спадщини Русі-України. Вони сприяли б її популяризації та більш ефективному культур­но-туристичному використан­ню цього достопам’ятного міс­ця нашої історії, духовності й культури й засвідчували б його справжнє високе наукове, ду­ховно-культурне значення. Це, можливо, дещо б компенсувало трагічні втрати національної іс- торико-культурної спадщини.

Ґрунтовні новітні досліджен­ня, здійснені в 2005—2010 pp. під керівництвом члена-корес- пондента НАН України, доктора історичних наук, професора Г. Івакіна та кандидата історичних наук, доцента О. Іоаннісяна, по­казали, що Десятинна церква лише мала бути хрестовокуполь- ним храмом, але в процесі будів­ництва задум змінили на хресто­подібну купольну базиліку або купольну базиліку з трансеп­том. І дослідники стверджують, що саме такі риси структурної побудови храмів близькі до се- редньовізантійської архітектури X—XI ст. (у першу чергу прикла­дом може бути церква в Скрипі в Бестії).

Тож, знаючи візантійські ка­нонічні традиції християнського храмобудування та регіональні впливи, можна Уявити собі віро­гідний загальний вигляд першо­го монументального кам'яного храму Русі. Але, на жаль, тільки в загальному вигляді й тільки ймовірний образ, оскільки для реального уявлення та можли­вого відтворення достовірного образу храму відсутні достатні історичні документальні та архе­ологічні джерела. І тут згадаймо видатного російського мисте­цтвознавця Д. Айналова, який ще на початку XX ст. після за­вершення археологічних розко­пок Десятинної церкви конста­тував, що «...первый, наиболее достоверный и знаменитый храм Киева, Десятинный храм все же до настоящего времени является скорее красивой легендой нашей художественной древности, чем историческим звеном в цепи других звеньев киевского искусства. Раскопки археологической комиссии на месте развалин этой церк­ви, правда, пролили некоторый свет на архитектуру храма и его украшения, но все же пока лишь письменные свидетельства в свя­зи с данными раскопок могут привести к более ясному представле­нию об этом храме». Проведені новітні (2005—2010 pp.) ґрунтовні історико-археологічні дослідження показали, що «... вже ніякі до­слідження не нададуть інформації про те, який вигляд мала церква. Її первісний вигляд назавжди залишиться невідомим» — це відзна­чає науковий керівник сучасних археологічних досліджень профе­сор Г. Івакін. Тож повноцінно відбудувати реставраційно-віднов- лювальними методами достовірний образ прадавньої Десятинної церкви неможливо через відсутність достатніх історичних першо­джерел, та й сучасна культуроохоронна методологія це заперечує. І необхідно врахувати, що відтоді значно змінилася забудова на­вколишнього міського середовища довкола залишків прадавнього храму. І тому можливо лише віртуально створити її вірогідний (гі­потетичний) образ, виконуючи численні комп’ютерні версії реком­позицій її вірогідного первісного вигляду. А намагання відбудови в натурі ймовірного, тобто гіпотетичного, образу, літописного храму — були б фальсифікацією «пам’ятки як документа історії та тво­ру мистецтва», підробкою колишньої церковної святині, можливо, неточною КОПІЄЮ, а в кращому випадку — символічним обра­зом зруйнованого прадавнього храму. Адже ця визначна пам’ятка в трагічні часи нашої далекої минувшини була вщент зруйнована й загинула назавжди. Згідно із сучасними пам’яткоохоронними принципами, неможливо достеменно відбудувати прадавній храм як «документ історії», який би засвідчував свою епоху та одночас­но був автентичним «твором сакральної архітектури і мистецтва» саме початкового періоду становлення кам'яного монументально­го християнського храмобудування в Київській Русі1.

Музеєфікація автентичних залишків Десятин­ної церкви (в підземній частині), а на поверхні землі можлива побудова повноцінного симво­лічного образу прадавньої Десятинної церкви

У той же час відзначимо, що територія колишнього церковно- палацового ансамблю великокнязівського центру з Десятинною церквою та залишками фундаментів як визначна пам'ятка архео­логії з часів зруйнування в 1240 р. ордами Батия й досі перебуває в занедбаному стані. Це визначне місце нашої історії та культури дотепер не має належного архітектурно-художнього завершення з естетично привабливим облаштуванням для туристично-екс­курсійного показу всіх видатних пам'яток архітектурної архео­логії — колишнього великокнязівського церковно-князівського ансамблю. Мова йде і про організацію належних музейно-екскур­сійних можливостей для сприятливого візуально-просторового огляду унікального природно-ландшафтного довкілля та відчут­тя сакральності цієї овіяної в легендах частини стародавнього Києва. Тому тут доцільно було б створити належні музейно-екс­позиційні умови для ознайомлення як з окремими археологічни­ми пам'ятками (попередньо виконавши їхню наукову атрибуцію), так і для цілісного візуально-просторового сприйняття всього історико-культурного середовища та природного довкілля київ­ського дитинця як відлуння сивої давнини. Це дасть змогу від­чути Дух Місця та загадкову атмосферу колишнього вишуканого великокнязівського церковно-палацового ансамблю з його окра­сою — церквою Пресвятої Богородиці Десятинною.

На необхідності належного збереження, музеєфікації та гідної охорони цієї визначної пам'ятки Русі-України наполягає сама Істо­рія та віковічна пам'ять багатьох поколінь нашого понад 1020-літ- нього християнського поступу. Сучасними міжнародними та на­ціональними культуроохоронно-нормативними документами визначені умови й вимоги щодо схоронності та відповідного му­зейного показу археологічних пам'яток у звичному для них істо- рико-культурному та природному оточенні. І цих вимог необхідно дотримувати, підготувавши різні альтернативні підходи, які нада­ли б можливість визначити найбільш доцільний варіант вирішен­ня проблеми. Відомо, що як окремі колишні визначні архітектурні витвори, так і їхні ансамблі, як правило, пов'язані з історичними подіями та віковічною пам'яттю про минулі часи, а також про жит­тя видатних постатей в різні епохи розвитку країни. Церква Бого­родиці Десятинна була саме першим визначним кам'яним храмом — сакральним осередком та окрасою вишуканого комплексу мону­ментальних споруд великокнязівського палацового ансамблю се­редньовічного містоутворення «города Володимира». І саме своєю появою вона уособлювала доленосні події нашої історії — перехід від язичництва до християнства та започаткування нового циві- лізаційного розвитку Київської Русі. Тож неможливо переоцінити значення літописної Десятинної церкви як визначного сакрального явища в історії та культурі Русі-України і як першого монументаль­ного церковного осередку — символу прийняття християнства та утвердження державності Київської Русі. А знаменні події в житті країни та історичні пам'ятки, які їх уособлюють, що були знище­ні внаслідок воєн або природних лих, заведено увічнювати вста­новленням пам'ятних знаків, пам'ятників, а в окремих випадках і створенням відповідних меморіалів-музеїв або цілих комплексів на місці тих далеких подій. Це розкриває їхнє значення в історії та культурі країни та оповідали б про особливості життя суспільства й діяльності його видатних провідників. Тому ці питання необхід­но розглядати розширено та цілісно, як духовно-культурологічну проблему загальнодержавного рівня. І після виконання ретельних археологічних та історико-архітектурних досліджень, проведення необхідних консерваційних робіт доцільно комплексно вирішити питання надійного збереження та сучасної музеєфікації автентич­них археологічних залишків Десятинної церкви та колишніх па­лаців, паралельно розв’язуючи багатоаспектні культуроохоронні проблеми увічнення доленосних подій нашої історії, культури та нашої віковічної духовності. Також необхідне належне вшануван­ня пам’яті перших святих Києворуської церкви та великокнязів­ських поховань, які в давнину знаходилися в Десятинній церкві. Адже цей Божий храм був побудований на благовірній основі — на крові перших християн-мучеників, жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Києворуської церкви. Тут же поруч, біля залишків Десятинної церкви, є й поховання останніх захисників Києва, які загинули у трагічні часи 1240 р. і теж потребують належ­них релігійних відправ.

Тому ця складна культурологічна проблема має як духовно- релігійні аспекти, над якими треба працювати спільно з нашим духовенством і релігієзнавцями, так і меморіально-культуроохо- ронні. Це священна справа нащадків унікальної історико-куль- турної спадщини стольного града Києва. І в цьому сенсі постають питання екології нашої прадавньої культури та гідного вшану­вання священної пам’яті про визначні культурні звитяги наших далеких пращурів. І це визначне творіння Київської Русі могло б стати дійсно знаковим меморіально-сакральним «місцем куль­турної пам’яті» сучасної України. І пам’ятаймо, що «благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів із батька­ми... Культура завжди пишається давністю свого походження, нерозривним зв’язком із великим минулим. їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність...». Це сказав ще на початку XX ст. наш визначний земляк, російський філософ М. Бердяев. «І нам необхідно відродити притаманний українцям іще із сивої давни­ни культ вшанування предків. У нас не має бути занедбаних та за­бутих могил, особливо наших великих пращурів», — звертає ува­гу визначний український вчений-археолог та пам’яткоохоронець П. Толочко. У плині часу жорна історії стирають із пам'яті та з об­личчя землі поховання видатних предків давніх часів. Але ж оче­видно, що як любов до батьківських могил та поховань видатних вітчизняних пращурів, так і любов до Бога неможлива без культу та відповідних церковних обрядів.

Тож меморіально-культуроохоронні аспекти цієї проблеми пропонуємо вирішити так:

— у нижній підземній частині на рівні залягання залишків фундаментів Десятинної церкви необхідно виконати надійну консервацію автентичних решток храму і вирішити питання їх­нього сучасного музейного експонування, тобто створити під­земний музей автентичних святощів церковної археології. При цьому необхідно буде там же створити відповідний кліматоцентр задля підтримання необхідних температурно-вологісних умов для надійного збереження та музейного показу експонатів. Екс­курсанти змогли б відвідувати підземний музей з автентичними залишками Десятинної церкви, проходячи через вхід із боку вул. Володимирської — там, де нині розміщені сходи на територію ки­ївського дитинця та до Національного музею історії України. У підземній частині доцільно було б облаштувати крипту (підземну церкву) з присвятою першим християнським мученикам Федо­рові та Іоанну, які постраждали від язичників іще до хрещення Русі. Мощі мученика Іоанна нині попивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Тому їх доцільно було б перепоховати в крипті Десятинної церкви, де, за даними археологічних дослі­джень, у давнину знаходилося житло мучеників;

— у верхній частині на позначці поверхні землі виконати тра­сування абрисів збережених ще фундаментів та слідів прадавнього храму та гридниці, і тільки над розмірностями фундаментних слі­дів центральної сакральної частини прадавнього храму — віками намоленого місця — побудувати невеликий меморіальний храм як архетип Десятинної церкви2, який генетично пов’язаний з візан­тійською спадщиною та який би забезпечував неперервність кано­нічних традицій києворуського християнського храмобудування. Таким чином ми увічнимо знаменні події нашої історії — понад 1020-літній період від дня прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму — церкви Богородиці Десятинної. І саме в ньому могли б здійснюватися пошанування пам’яті перших святих Києворуської церкви, а також різночасових поховань наших визначних князів та останніх захисників Києва 1240 р. і могли б проводитися різні священнодійства, пов’язані з цим святим місцем нашої історії, культури та духовності.

При цьому пропонується розглянути можливі альтернативні варіанти з пошуку найбільш доцільного вирішення цієї складної духовно-культурологічної проблеми, які детально представлені на комп’ютерних візуалізаціях. Водночас, згадаймо, як доскона­ло були виконані ще в 60-х роках минулого століття в Росії рес- тавраційно-відновлювальні роботи в церкві Покрови на Нерлі поблизу Володимира-на-Клязьмі — пам’ятці архітектури 1165 р. — під керівництвом визначного історика М. Вороніна (Росія). Там спочатку були проведені ретельні археологічні дослідження території навколо забудови та самого храму. Було виявлено ці­лий ряд даних про його первісний вигляд, знайдені фундаменти гульбища-галереї, які оточували храм із трьох боків на рівні його верхнього ярусу. Були виявлені також фундаментні сліди сходів на хори та галереї, отримані відомості про існування в минулому також і дзвіниці. На основі всіх цих археологічних фактів було виконано декілька варіантів графічної реконструкції вірогідного первісного вигляду храму. Але у зв’язку з неможливістю визна­чити достовірну історичну інформацію про його загальний пер­вісний вигляд, для натурного виконання, було прийнято таке рі­шення: реставраційно-відновлювальні роботи здійснити тільки на найбільш збереженому основному об'ємі храму без відбудови гульбища-галерей та дзвіниці. Фахівці відзначають доцільність ухвалення саме такого вирішення. І, таким чином, храм зберіг свої споконвічні форми й нині вражає гармонійністю пропорцій та вишуканістю форм.

У світі є чимало прикладів, коли історичні пам'ятки після руйнувань відбудовували знову. Тим часом міжнародна й ві­тчизняна пам'яткоохоронна теорія і практика не заперечують (як виняток, звісно, й тільки в окремих випадках) історичної ре­конструкції (відновлення) особливо значущих для національної історії архітектурних витворів далекого минулого як символів певних історичних епох. Проблема відтворення найбільш цінних пам'яток історико-архітектурної спадщини є складною і неодноз­начною. Потрібно враховувати як національні, так і міжнародні культуроохоронно-правові документи в цій галузі. Так, згідно з постулатами сучасної пам'яткоохоронної методології, відтворен­ня майже повністю втрачених пам'яток минулого не може роз­глядатися як реставраційна справа, а самі відбудовані об'єкти не можуть бути пам'ятками, а лише певними символами історичних (автентичних) пам'яток або пам'ятниками на їхню честь. Відбу­дову втрачених (зруйнованих) пам'яток та створення так званих новобудов або муляжів завбільшки з утрачену пам'ятку історії та архітектури вважають неприпустимою і розглядають таку відбу­дову тільки як виняток. Ці методологічні настанови закріплено 1964 року у відомій Венеціанській хартії, розвинуто в Дрезден­ській декларації (1982) й розширено в Ризькій хартії (2000). Дрез­денська декларація і Ризька хартія обумовлюють винятковість іс­торичної реконструкції (відтворення) пам'яток минулого фактом руйнації пам'ятки великого суспільного значення через воєнні дії та наявністю автентичної історичної документації. Аналогічні критерії вмотивованості відтворення втрачених пам'яток історії

255

та культури сформульовано й у пам'яткоохоронних документах та культуроохоронному законодавстві України («Про охорону культурної спадщини», 2000 р.; «Про охорону археологічної спад­щини», 2004 p.).

Згідно з «Основними засадами відтворення втрачених пам'яток» (додаток до «Програми відтворення видатних пам'яток історії та культури України», 1999 p.), видатною пам'яткою історії та культури національного значення є об'єкт, що відповідає при­наймні одному з критеріїв:

— здійснював значний вплив на розвиток культури, архітек­тури, містобудування, мистецтва тривалий історичний період;

— був безпосередньо пов'язаний з історичними подіями, роз­витком ідей, видатними особами, які впливали на перебіг націо­нальної історії, розвиток культури й мистецтва;

— репрезентує шедевр творчого генія, став етапним у твор­чості видатних архітекторів чи інших митців;

— був унікальним витвором зниклої культури чи мистецько­го стилю.

«Основними засадами...» визначено критерії відтворення ви­датних пам'яток історії та культури:

— знищення пам'ятки в результаті акту вандалізму, воєнних дій, стихійного лиха, пожежі або через інші причини руйнівного характеру;

— потреба повернути історичному ансамблеві (комплексу) його цілісність;

— забезпеченість пам'ятки архівною фіксаційною докумен­тацією, потрібною для відтворення (описи, обміри, проектні та виконавські креслення, гравюри, малюнки, фото, макети).

Зважений відхід від цих фундаментальних настанов можли­вий лише як виняток — з огляду на безпрецедентні факти ван­далізму, учиненого щодо визначних пам'яток історико-архітек-

турної спадщини. В «Основних засадах...» зазначено, що «об'єкт може відбудовуватися, як правило, на його історичному місці, за­фіксованому обмірами або збереженими натурними залишками. Відтворення об'єкта на іншому місці, через пізнішу забудову його історичної території, допускається лише у виняткових випадках». Так, ще в «Методичних рекомендаціях щодо відтворення втраче­них пам'яток: історичний та правовий аспекти» (1994) є застере­ження: відтворення втрачених історичних пам'яток не може мати універсальних (догматичних) засад, тож треба розглядати питан­ня всебічно, зважаючи на:

- історико-меморіальне значення пам'ятки;

- містобудівну доцільність та композиційну узгодженість із довкіллям;

- документальність.

У щойно опублікованих «Методичних рекомендаціях щодо музеєфікації пам'яток археологічної спадщини» (2010) визначено загальні принципи музеєфікації пам'яток археологічної спадщи­ни як сукупність науково обґрунтованих заходів щодо надання об'єктам культурної спадщини експозиційного стану. Зокрема, наголошено, що «експозиційна реконструкція in situ (у місці роз­ташування) пам'ятки не допускається», а «будівлі-реконструкції, навіть такі, що мають бездоганне наукове обґрунтування, буду­ються окремо за межами територій археологічних пам'яток». У загальних засадах цих «Методичних рекомендацій...» сказано, що їх розроблено відповідно до законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і згідно з «Європейською конвенцією про охорону археологіч­ної спадщини» (ратифікованою Законом України від 10.12.2003 №369-10). Але в рекомендаціях не враховано церковної традиції розміщувати й будувати православні храми на благодатній осно­ві сакрального місця, згідно з канонами християнського храмо­будування. Адже визначні пам'ятки архітектурної археології — колишні автентичні залишки фундаментів Успенського собору Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Богородиці Пирогощі та інших церковних святинь — нині відбудовано на споконвічних місцях (проте, згідно із цитованими «Методичними рекомендаціями...», пам'ятки мали б відтворюва­ти деінде). Розміщення цих унікальних об'єктів Церковної архі­тектури визначено сакральністю їхнього споконвічного розташу­вання, осяяного благодатною енергетикою святого місця. Заразом місце й час спорудження пам’яток пов'язані з визначними подіями в історії країни та життям історичних постатей. Тож відбудовувати цер­ковні святині деінде неприпустимо: було б порушено усталене історич­не середовище, спотворено сакральну сутність Божого храму.

Збережені пам'ятки історії та культури потребують комп­лексних заходів охорони й належних реставраційних робіт. На особливу увагу, після відновлення Україною незалежності, за­слуговують зразки української церковної архітектури, що віді­грали визначну роль у піднесенні духовності та культури краї­ни, які через різні причини було втрачено. Згідно з державною «Програмою відтворення видатних пам'яток історії та культури України» (1999), низку таких пам'яток відбудовано. Але про­блема відтворення втрачених пам'яток історико-архітектурної спадщини України й тепер, після кількох відбудов, лишається го- стродискусійною і надзвичайно актуальною. З-поміж утрачених пам'яток вітчизняної архітектурної спадщини є ті, які уособлю­ють історичну наступність і культурну ідентичність нашої кра­їни. Постання цих храмів пов'язано з цивілізаційним поступом Русі-України після прийняття християнства, з розбудовою нашої державності. Це стосується й знаменитої церкви Богородиці Де­сятинної, спорудженої (989—996 pp.) великим київським князем Володимиром Святославичем.

Дискусії про доцільність відбудови Десятинної церкви три­вають не перший рік. Понад сім століть немає славнозвісної Де­сятинної церкви як визначного явища духовної культури, ар­хітектури й мистецтва. На жаль, збереглося замало історичних першоджерел для автентичного відтворення цього храму. Деся­тинній церкві присвячено низку досліджень, де наголошено на її визначальній ролі в становленні християнства на Русі. Однак це загадкове історико-культурне явище далекої минувшини вар­те уваги й нині. І як не згасає пієтет до церкви Пресвятої Бого­родиці Десятинної, так не вщухають дискусії фахівців і широкої громадськості про доцільність її відбудови. А як розв’язують аналогічні проблеми в інших європейських країнах? Останніми роками в Дрездені відбудовано історичний символ міста — Фра- уенкірхе (храм Богоматері). Цей храм споруджено 1743 року за проектом архітектора Г. Бера, а зруйновано авіабомбуваннями 1945-го. «Глибока рана, яка кровоточила так довго, загоїлася» — заявив на першому богослужінні у відбудованому храмі єпископ Саксонії. В об’єднаній Німеччині поряд з активною розбудовою нового Берліна відроджують визначні пам’ятки німецької історії. У другій половини XX ст. палко дискутували про відбудову ра­йону Шпрееінзель в історичному центрі Берліна — місця, з яким пов’язано уявлення про німецьку національно-культурну іден­тичність, бо тут 1871 року проголошено об’єднання Німеччини. Руйнування замку Гогенцоллернів німецьким комуністичним режимом у історично сформованому центрі міста (мовляв, той замок — «символ прусського мілітаризму») сталося 1950 року в зв’язку зі спорудженням Палацу Республіки (колишньої НДР). У новітній Німеччині (після 1990 року) значну увагу приділяють відродженню історичних національно-культурних святинь. Піс­ля запеклих громадських дискусій федеральний уряд спільно з берлінським сенатом ухвалив (1993) зруйнувати Палац Республі­ки в Берліні й оголосити міжнародний конкурс на відновлення Замкової площі з можливістю відбудови замку Гогенцоллернів як державної пам'ятки, яка віддзеркалює віхи історичного розвитку Федеративної Республіки Німеччина. Конкурс продемонстрував різноманітні підходи для вирішення цієї проблеми.

У Російській Федерації 1995—1998 років відбудували ве­личний храм Христа Спасителя в Москві, від якого не зали­шилося навіть фундаменту. Споруджений 1837—1883 років і зруйнований атеїстичним радянським режимом (30-ті роки XX ст.). храм Христа Спасителя (архітектор К. Тон) було присвяче­но перемозі російського народу у Вітчизняній війні 1812 року, а відбудовано як символ могутності Росії. Останніми, роками вжито пам'яткоохоронних заходів щодо збереження та музеєфі­кації автентичних залишків церкви Різдва Богородиці (XII ст.) у Володимирі-на-Клязьмі (Росія). У підземній частині проведено консервацію решток фундаментів прадавнього храму та створе­но криптовий храм на честь святого благовірного Олександра Невського (там його було поховано). А над підземним храмом- крипторієм побудовано храм-пам'ятник на відзнаку історичної пам'яті про колишню церкву Різдва Богородиці (архітектори І. Столетов і О. Трохимов). Такий підхід доцільно використати в справі збереження автентичних решток церкви Пресвятої Бого­родиці Десятинної в Києві — належно музеєфікувати залишки фундаментів Десятинної церкви, а над центральною її частиною побудувати невеликий меморіальний храм як архетип (прафор­му) давнього храму, де можна було б вшановувати пам'ять пер­ших святих Києворуської церкви, а також князів та наших дале­ких пращурів.

З огляду на ці загальні концептуальні настанови підготов­лено альтернативні варіанти можливого увічнення пам'яті про перший монументальний храм Київської Русі — Десятинну церк­ву (в контексті належного збереження та музеєфікації її автен­тичних залишків), функціонального зонування та ревалоризаціи опорядження та озеленення ще збереженої території колишнього церковно-палацового ансамблю «города Володимира» в старо­давньому Києві.

Пропонуємо можливі альтернативні варіанти ревалоризації заповідної території центральної частини київського дитинця («города Володимира») із сучасною музеєфікацією автентичних залишків прадавньої Десятинної церкви та увічненням пам'яті про знаменні події нашої історії — прийняття християнства й по­будову першого кам'яного монументального храму на знак уша­нування перших святих Києворуської церкви та останніх захис­ників Києва, які загинули в трагічні дні 1240 року.

Першим варіантом передбачено збереження автентичних решток всіх археологічних пам'яток, консервація і музеєфікація цих решток, установлення біля входу в Національний музей іс­торії України макета (з прозорим сферичним покриттям та під- свіченням), який би відображав початковий (вірогідний) вигляд прадавнього центру великокнязівського церковно-палацового ансамблю «города Володимира» X— XIII стст. з його домінантою — Десятинною церквою. У підземній частині храму здійснюють консервацію і належну музеєфікацію автентичних залишків його фундаментів, інших археологічних знахідок прадавньої Десятин­ної церкви й прилеглих до них фундаментних решток Південного князівського палацу (гридниці) зі створенням відповідних умов зберігання — температури та вологи. Зовні, на рівні поверхні землі, проводять трасування фундаментів Десятинної церкви, а у вівтарній частині, на місці канонічного розташування престо­лу, встановлюють пам'ятний знак — монументальний граніт­ний православний хрест із барельєфом Оранти та з відповідною епітафією. У південно-західній частині трасування фундаментів

Такою може бути ревалоризація (виконання комплексу дій, щоб повернути об’єк­ту спадщини його цінність) і музеєфікація автентичних залишків Десятинної церк­ви — з побудовою її повноцінного символічного образу

споруджують пірамідальну скляну вітрину для експонування ав­тентичних залишків храму (там, де, можливо, розташовувалася хрещальня); вітрину розташовують у підземній частині музею.

Проводяться також роботи з благоустрою та озеленення тери­торії в зоні колишнього церковно-палацового ансамблю та запо­відної території в цілому.

Другим варіантом передбачається належне збереження всіх пам'яток археології, їхня консервація та музеєфікація автентич­них залишків фундаментів так само, як і в першому варіанті. Але в центральній частині планування прадавнього храму на місці чо­тирьох центральних стовпів (середохрестя) — сакральному місці — зводиться меморіальна каплиця із плінфи та з семантичними ознаками середньовізантійського храмового зодчества. Викону­ється благоустрій та озеленення території, трасування фундамен­тів прадавнього храму на поверхні землі та зведення в її правому куті піраміди-вітрини для екскурсійного показу музеєфікованих автентичних залишків прадавньої Десятинної церкви, які знахо­дяться в підземній частині храму з криптою. Вхід сюди — з боку вул. Володимирської, там, де нині вхідний майданчик зі сходами до Національного музею історії України.

Проте аналіз показує, що перший і другий варіанти не розв'язують завдання належного відродження пам'яті про пер- шохрам Русі, а тільки увічнюють історичну пам'ять про нього. У цих варіантах неможливо проведення релігійних священнодійств, оскільки не передбачено побудови невеликого меморіального хра­му як головної святині для проведення різних церковних відправ. І, таким чином, це унікальне духовно-культурне середовище не отримує гідного сакрального образу-меморіалу для відзначення знаменних подій нашої історії та культури — прийняття християн­ства на Русі та побудови першого кам'яного монументального хра­му. Крім того, у цих варіантах постає ще один спрощений пам'ятний знак, яких на території дитинця уже розташовано предостатньо. Ми отримуємо семантичну атмосферу своєрідного цвинтаря істо­ричних пам'яток на цьому визначному місці — а бажано мати таке архітектурно-художнє просторове та естетичне вирішення, яке б повертало нас до славетних Володимирових часів. Необхідним є створення умов для візуально-просторового огляду археологічних залишків колишньої ансамблевої церковно-палацової забудови дитинця стародавнього Києва з його славною домінантою — літо­писною церквою Пресвятої Богородиці Десятинної. Саме так, на наш погляд, можна вирішити це завдання у третьому варіанті.

Третім варіантом передбачається також збереженість архео­логічних пам'яток — їхня консервація та музеєфікація в підзем­ній частині автентичних залишків фундаментів та експонування інших археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та Південного князівського палачу (гридниці). На рівні поверхні землі, тільки над розмірностями сакрального ядра центральної частини фундаментних слідів прадавньої церкви — віками намоле- ному місці — будується невеликий меморіальний храм як архетип прадавньої Десятинної церкви на пошанування 1020-ліття при­йняття християнства на Русі та пам'яті про перші визначні церков­ні святощі Києворуської церкви — мощі святого Римської церкви Климента та його учня Фіфа, а також великокнязівські поховання родини Володимировичів і загиблих тут у 1240 р. останніх захис­ників стольного Київ-града. Ідеться про побудову невеликого ме­моріального храму як своєрідного візантійського архетипу — по­чаткового зразка раннього періоду києворуського християнського монументального храмобудування лише тільки над розмірностя­ми центральної сакральної частини прадавнього храму (де навіть не залишилося решток його фундаментів) саме як тринавової, три- вівтарної, хрестоподібної купольної базиліки з трансептом. Якби ця побудова була здійснена, то вона дещо компенсувала б утрати початкової ланки раннього періоду монументального храмобуду­вання в Київській Русі. Саме в таких типах храмів були найбільш достеменно визначені канонічні традиції структурної побудови відповідного сакрального образу в середньовізантійському храмо­будуванні. Цим варіантом передбачається також належна консер­вація та сучасна музеєфікація (в підземній частині) автентичних решток фундаментів та експонування різних археологічних знахі­док, що стосуються Десятинної церкви та організації крипти з мо­щами святомученика Іоанна. На верхній частині на рівні поверхні землі проводиться трасування фундаментів від прибудов з трьох сторін до центральної частини прадавнього храму і встановлення в південно-західній частині скляної піраміди-вітрини для показу музейної експозиції (залишків фундаментів, можливо, хрещальні) нижнього підземного поверху. Передбачається також встановлен­ня гранітної відзнаки з відповідною епітафією (українською, росій­ською та англійською мовами).

Як було зазначено, екскурсійний огляд музейної експозиції автентичних решток фундаментів храму в підземній його частині передбачений з боку входу до нього на вул. Володимирській, 2 (де нині розташований вхід на територію Національного музею історії Києва.) У той же час такий підхід і побудова невеликого меморіаль­ного храму найбільш тактовно впишеться в нинішню історично сформовану забудову міського довкілля центральної частини ста­родавнього Києва. Необхідно зауважити, що загальний об'єм та­кого храму-пам'ятника значно менший і скромніший як висотою, так і загальними розмірами у порівнянні з колишнім Десятинним храмом, що був, як відомо, зведений на 2/3 частині фундаментів прадавнього храму за проектом архітектора В. Стасова. І тому така споруда не затінить Андріївської церкви і тактовно впишеться в сучасне міське довкілля. Ці аспекти були апробовані за допомогою комп'ютерного моделювання нинішнього міського довкілля. У разі розміщення храму-пам'ятника на честь Десятинної церкви як сим­волу прийняття християнства в Київській Русі такий храм міг би стати головною церковною святинею нині діючого тут чоловічого монастиря. У зоні тяжіння цього храму передбачена можливість використання будівель на верхній кромці Андріївського узвозу для розташування необхідних приміщень для цього монастиря (келій­на для монахів, трапезна з невеликою церквою, приміщення наміс­ника та притча, недільна школа, бібліотека, іконописна майстерня, проскурня тощо). Передбачено також благоустрій та озеленення території для музейно-екскурсійного огляду цього визначного міс­ця нашої історії та культури.

Четвертим варіантом також передбачено консервація та му­зеєфікація всіх збережених пам'яток археології (як Десятинної церкви, так і залишків фундаментів колишніх великокнязівських палацових будов дитинця). Шляхом пошукового проектування підготовлені гіпотетичні комп'ютерні версії можливої повноцін­ної рекомпозиції вірогідного вигляду Десятинної церкви із вклю­ченням усіх розмірностей залишків фундаментів та слідів прадав­нього храму. У четвертому варіанті враховано всі прибудови до центрального ядра храму — хрестоподібної купольної базиліки з трансептом та семикупольним (можливо, девятикупольним) за­вершенням: п'ять (можливо, сім) куполів над центральною части­ною храму і два над баштами зі сходами, де розташовані дзвони. Четвертий варіант має передусім науково-пізнавальне значення, бо відображає ймовірний, із характерними базилікальними озна­ками (але максимально наближений до першообразу), образ пра­давнього храму. У той же час, враховуючи наполегливі намагання священнослужителів Української православної церкви відбуду­вати повноцінний образ-символ прадавньої Десятинної церкви, необхідно ретельніше розглянути доцільність такого рішення з відповідним науковим обґрунтуванням. Це потребує додаткових передпроектних напрацювань, щоб визначити можливості гармо­нійного поєднання об'ємно-просторової композиції такого храму- новобуду із сучасною усталеною міською забудовою цієї заповід­ної частини стародавнього Києва. Буде також вирішено, наскільки це можливо, складні середовищно-містобудівні, транспортно-пі­шохідні та інші проблеми. При цьому необхідні багатоаспектні переконливі аргументи доцільності саме повноцінної відбудови символічного образу колишньої Десятинної церкви. Таке архітек­турно-проектне рішення потребує широкого фахового та громад­ського обговорення, погодження з відповідними державними та громадськими культуроохоронними службами і громадськістю для ухвалення виваженого рішення на високому державному рів­ні. Крім того, треба урахувати, що територія, на якій розташовані автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви, перебуває в охоронній зоні ансамблю споруд Софійського собору — визначної пам'ятки архітектури національного значення, яка включена до Списку всесвітньої спадщини.

Тому архітектурно-проектні пропозиції щодо можливої по­будови храму-архетипу або повноцінного храму-символу прадав­ньої Десятинної церкви повинні бути попередньо подані в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО для отримання відповідних ви­сновків та рекомендацій.

Аналіз та зіставлення комп'ютерних версій усіх чотирьох варі­антів показують, що, залежно від поставлених завдань, перед оста­точним ухваленням рішення доцільно розглядати третій та четвер­тий варіанти. Нагадаємо, у них мова йде про сучасну музеєфікацію залишків прадавнього храму і зведення невеликого меморіального храму як архетипу або повноцінного символічного образу прадав­ньої Десятинної церкви.

Тож ці два варіанти сучасної музеєфікації автентичних за­лишків колишньої Десятинної церкви доцільно розробити як ар­хітектурно-проектні рішення в одному масштабі, базуючись на результатах новітніх археологічних досліджень та усталених ві­зантійських традиціях християнського храмобудування. І після проектної розробки та ретельного містобудівного макетного мо­делювання (у масштабі 1:10) в контексті формування простору ко­лишнього церковно-палацового ансамблю з урахуванням сучасної міської забудови постане завдання вибору найкращого із них для подальшого виконання комплексного робочого проекту. (Нагада­ємо, вони попередньо подаються в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО.) І уже їхні експерти підготують відповідні висновки і рекомендації щодо представлених проектів. Вони ж остаточно ви­значать найбільш прийнятний варіант та правочинність і доціль­ність реалізації одного з них у натурі.

Усе це сприймалось би як своєрідний перегук віків: від запо- чаткування християнства на Русі та побудови першого кам'яного храму, генетично пов'язаного з візантійськими канонічними тра­диціями церковної архітектури — до нинішніх часів широкого розвитку української національної храмобудівної культури. Це знаменувало б неперервність успадкованих історичних церковних традицій та споконвічність православ'я на Давньоруській зем­лі, канонічність храмобудівної культури стольного Київ-града як «Другого Єрусалима» і Константинополя Святої Русі.

Доцільно організувати умови для проведення в цій заповідній зоні тематичних театралізованих екскурсій-вистав у вечірні часи, використовуючи історично сформоване середовище з визначними археологічними пам'ятками і вживаючи засоби віртуальної світло­вої архітектури — ефекти лазерних технологій та голографії. Такі дійства створюють відчуття «духу місця», ілюзію співпричетності екскурсантів до славних князівських часів, інсценуючи ефект часо­вої змінності.

Проведені дослідження та експериментальні архітектурно- проектні пошукові розробки показали реальні можливості по­міркованої ревалоризації історико-культурного середовища ви­значного місця нашої історії і культури та визначення можливого варіанта гідного увічнення пам'яті про прийняття християнства та побудову першого кам'яного монументального храму в Київській Русі — церкви Богородиці Десятинної.

Тож можна зробити висновок, що, засвоївши візантійські ка­нонічні традиції кам'яного монументального зодчества з ураху­ванням регіональних впливів, Київська Русь у подальшому ство­рила власну багату культуру християнського храмобудування і зробила значний внесок у світову культуру X—XIII ст.

Академік П. Толочко відзначає, що билини та історичні перека­зи, легенди й літописи, церковна і світська література, величні со­бори, мозаїка і фрески, книжкові мініатюри та ікони, золотарство, музика і церковний спів, без яких неможливо було би проводити службу Божу у християнських храмах, — все це засвідчує багато­гранність культурного розвитку. Було створено першу школу та започатковано карбування власних грошей, розвивалася торгівля та різні ремесла — це неповний перелік невмирущих культурних звитяг наших далеких пращурів.

Тож надійне збереження національної історико-культурної спадщини — священний обов'язок сучасних нащадків культурних надбань далекої минувшини Русі-України.

Віктор СОЧЕНКО 22 липня 2011 р.

¹ Щодо цього доречно звернути увагу на світовий досвід — багатовікове належне збереження й державну охорону визначних місць далекої минувшини зі знаменитими пам’ятками культури, які визначають історичні корені — витоки зародження, формування та розвитку столичних міст із прадавніх часів. Так було у Греції (Афіни з його Верхнім містом — Акрополем і знаменитим храмом Парфеноном та іншими пам’ятками античного періоду), в Італії («Вічне місто» — Рим із його історичною серцевиною — Палатином та численними форумами — визначними пам’ятками архітектурної археології), в Росії (Московський Кремль із його палацами і храмами, побудованими в різні часи).

² Треба зауважити, що при повноцінній відбудові втрачених визначних пам’яток вітчизняної і сторико-культурної спадщини — Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та деяких інших — були збережені достатні історичні першоджерела. При цьому історична реконструкція була необхідна для продовження «життя» визначного місця, яке мало незавершений вигляд, і відбудова цих храмів повертала цим пам’ятним місцям їхню культурну значущість, компенсуючи трагічні втрати, що сталися внаслідок скоєних людьми лих. Водночас їхня відбудова не завдала шкоди наявній історичній забудові та не спотворила містобудівне та ландшафтне оточення.

³ Відомо, що церкву Богородиці Десятинну називали «Матір’ю церков руських». Визначні вчені — історики, мистецтвознавці (М. Іллін, М. Воронін, К. Афанасьев та Г Логвин) відзначали, що саме Десятинна церква, а точніше її центральна частина, послужила зразком для багатьох храмів, які будувалися згодом у Стародавній Русі. І відзначимо, що саме центральна частина Десятинної церкви стала «архетипом», тобто початковою ланкою в подальшому розвитку києворуського кам’яного монументального зодчества.