АТАКА НА «ДНК»[*]
Приватизація «Святої Русі» триває, або Що означає для України Десятинна церква
УТретьяковській галереї в Москві за ініціативи російського президента Д. Медведева відкрилася масштабна виставка «Святая Русь», яку пізніше представлять також у Санкт- Петербурзі.
Російські ЗМІ повідомляють, що вона присвячена давньоруській культурі, а на сайті Третьяковської галереї її названо «унікальною за масштабом та значимістю виставкою шедеврів російського мистецтва X— XIX століть». По суті ж, цією експозицією Росія атакує українську «ДНК» та ідентифікацію, повністю приватизовуючи історію та культурну спадщину України часів Київської Русі.Насправді ця експозиція (щоправда, з деякими змінами) виставляється вже вдруге. А вперше вона була представлена в серці мистецької Європи — Паризькому Дуврі — під назвою «Holy Russia» (у перекладі — «Свята Росія»): «Російське мистецтво від Початків до Петра Великого». В Москві ж її назва зазвучала вже як «Святая Русь». Відчуйте, як то кажуть, різницю та підміну понять. До речі, «Holy Russia» в Дуврі була організована за підтримки «Газпрому».
Інформацію про виставку досі можна знайти на офіційному сайті музею — louvre.fr. Представили її як «послідовне знайомство з давньоруською культурою — від скіфських кам'яних баб до архітектурного макета Смольного монастиря в Петербурзі». А тривала вона протягом майже трьох місяців минулого року.
Власне, «День» уже згадував про цю експозицію. Львівський мистецтвознавець Христина Березовська, яка випадково бачила її, писала в матеріалі для «Дня»: «На центральному табло цієї експозиції — фотографія нашої Софії Київської з підписом: «Російська пам'ятка, яка розташована на території України». А поруч чимало українських ікон — Володимирська, Петровська Богоматір XII ст., — теж представлених як зразки російського мистецтва.
Ми знаємо, що іконописна російська школа виникла тільки в XVII ст., тобто навіть хронологічно ці ікони не можуть бути російськими. Але... Металеві нашивні прикраси з Товстої Могили, галицькі колти з орнітоморфними емалевими зображеннями й чимало інших предметів із власне українського мистецького «фонду» були представлені на виставці в Луврі як зразки «російського мистецтва». І саме це «російське мистецтво» французькі журналісти слухняно та бездумно піарили на шпальтах своїх газет і журналів. Для пересічних французів різниці між словами Russia та Rouse немає». Христина навіть описувала, як «українська діаспора написала до Лувру листа, в якому висловила своє здивування: як така поважна мистецька установа з високим кредитом довіри елементарно не перевірила достовірність інформації? У відповідь прозвучало: «Вам самотужки потрібно пильнувати свою культуру».Це не що інше, як інформаційно-культурно-генетична війна проти України — і на її власній території, і в світі, про яку Україна часто навіть не здогадується. Парадокс, але Росія в Європі почувається значно вільніше та розкутіше, ніж Україна, вона собі може значно більше дозволити. Зокрема, за рахунок бюджетів, якими розпоряджається. Так чи інакше, організувати виставку в Дуврі — задоволення не дешеве. Але бентежить насамперед інше. З тим, що нам «самотужки потрібно пильнувати свою культуру» не посперечаєшся, але ж і Дувр — не пересічний виставковий майданчик. Як і будь-який інший музей, він передусім — наукова (!) установа, яка долучається до легітимізації, мабуть, однієї з наймасштабніших фальсифікацій в історії людства. Освячуючи «Святую Русь», Дувр, свідомо чи ні, заперечує українську ідентичність та Україну як частину європейського простору. Не найкращий сигнал для України. Знову.
Росія декларує свою святість, але водночас залишається вірною Сталіну. Під час однієї з дискусій, яка була присвячена деста- лінізації, в ефірі російського телеканалу «Совершенно секретно» один із експертів сказав: ті, хто зазіхає на образ Сталіна, повинні мати на увазі, що 90% сучасної російської ідентичності — це Сталін, тому той, хто його атакує, — розвалює Росію.
Виробляючи християнський флер на експорт і для внутрішнього вжитку, Росія не може розпрощатися ні зі своєю радянською спадщиною (за якою чимало зовсім не християнських учинків), ні з більш ранньою імперською, яку так само важко «звинуватити» в надмірній християнській моральності. У цьому полягає великий російський парадокс, якого Європа вперто не бажає помічати (вбачаючи в ньому все що завгодно — ексцентричність, безкраїсть російської душі — тільки не те, що є насправді) й жертвою якого була й ще досі є Україна.Дуврська виставка мала грандіозний (навіть за мірками паризького музею) успіх серед публіки та преси. Її відвідало близько 260 тисяч осіб. І як, цікаво, Україна збирається долати цю тотальну брехню загальносвітового масштабу? Можливо, нам знову ж таки допоможуть Гарнюня та Спритко, «посли» нашої ідентичності у світі?
Це важливо. Як зазначила в інтерв'ю gazeta.ru куратор виставки «Святая Русь» Наталія Шередега, серед експонатів, які виставляли в Третьяковці, є... фрагменти розпису Десятинної церкви в Києві. Саме тієї, яку нахабно захопив Московський патріархат. А це означає, що наше «ДНК» продовжують атакувати. З різних напрямків та з різним рівнем агресії. Хоча методи «навернення», по суті, не надто змінилися. Виставка в Третьяковці, яка дивним чином перегукувалася з актуальними подіями в Києві довкола Десятинної церкви, виглядає як продовження дуже старої історії про світ цивілізований та світ варварський, про світ християнський та, як писали на середньовічних мапах у напрямку Сходу: «hie sunt leones», тобто територію, де «живуть леви», про загрозливу та хижу землю, у «святості» якої не залишилося більше нічого святого.
«СПЕЦОПЕРАЦІЯ З БАГАТЬМА ГРАВЦЯМИ»
Володимир ПАНЧЕНКО, літературознавець:
— Нічний «десант» будівельників, які начебто мають будувати Десятинну церкву, важко назвати несподіванкою. Бо ж хіба не так само в тому ж місці, в історичному центрі Києва, без усяких передбачених законодавством дозволів «за Ющенка» з'явилася каплиця УПЦ МП? З'явилася — і стоїть.
Тепер от узялися за церкву. Ну й що ж робитиме наша доблесна влада з її міліцією та іншими т.зв. правоохоронними органами? Прийме те, що відбувається, як даність? Заплющить очі на беззаконня? Цілком можливо. Адже нахабство, коли йому потурають, завжди виходить із берегів. А Віктор Янукович, якого благословив на президентство громадянин іншої держави, тільки те й робив, що потурав Московському патріархату. Навіть у Святу Софію допустив для богослужіння» чого не робив жоден із попередніх президентів.
Маємо ще одну провокацію, яку я не розглядаю інакше, як частину великого сценарію поглинання України Росією. Поки що влада цій експансії не протидіє. Гуманітарна політика реально віддана Табачнику, Гуманітарна ж рада при Президентові України (де сидять Б. Олійник, І. Драч, Д. Стус) ніяких «стратегій» не озвучувала, мовчки підігруючи спробам оголосити Україну частиною «Русского мира». Але в зв'язку з ситуацією навколо Десятинної церкви мав би висловити свою позицію і Олександр Попов — не Черновецький же зі свого «прекрасного дальока» коментуватиме малозрозумілі йому матерії...
У мене давно таке відчуття, що щодо України здійснюється спецоперація з багатьма гравцями. УПЦ МП — один із них. Педа- лювати церковне питання вигідно тим, хто хоче розколоти країну. Та й символіка — річ архіважлива: будівництво Десятинної церкви УПЦ МП означатиме привласнення історії Київської Русі.
Може, ще є якісь державні голови, які розуміють, що це — згубний шлях для України? Якщо їх немає, треба, щоб своє слово сказала громадськість. Бо інакше дослідники новітньої історії з’ясовуватимуть питання, чому після 20 років існування зникла така держава, як Україна.
«ВОНИ ХОЧУТЬ ПРОКОВТНУТИ ВЕСЬ СВІТ»
Євген СВЕРСТЮК, правозахисник, президент Українського пен-клубу:
— Питання побудови Десятинної церкви стояло і 5, і 10 років тому. Завжди воно було штучним і надуманим. Узагалі можна говорити про площу, на якій розташований фундамент, і цей фундамент більше говорить про сліди тієї зруйнованої церкви, ніж про реконструкції, які планувалося зробити.
Це ненормально, коли на такому п’ятачку старого Києва хочуть робити нову Десятинну церкву — нову, не відбудовувати. І це за 10 кроків від Андріївської церкви. За 20 років відбудували Михайлівський монастир. Це дуже добре. Тепер потрібно реставрувати Андріївську церкву. Але починати фактично політичного характеру прожекти на місці Десятинної церкви — недостойно. Я такої думки був і 10 років тому, і тепер. Вважаю, що це ідея не архітекторів та митців, а політичних прожектантів. Громадськість повинна заявити, що це місце — святе, повинна боротися за нього. А те, що вони (Московський патріархат. — Авт.) заявили, що претендують на це місце... Вони хочуть проковтнути весь світ, побудувати на кожному п’ятачку храми, але вони не можуть заповнити ці храми людьми на десяту, навіть на мільйонну частину — наповнити їх духом.«ЗГОДИ НА ЦЕ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НЕМАЄ»
Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор УКУ, колишній політв’язень:
— Щодо презентації на виставці в Москві українських реліктів доби Київської Русі без зазначення того, що вони належать нам, то мені складно коментувати це. Я не дуже добре орієнтуюся в міждержавних та європейських угодах про використання історичних цінностей. І в мистецькому музеї Лондона виставлено грецькі скульптури, які, по суті, належать Греції, але експонуються в різних країнах. Тут можна дискутувати, чому не згадано Україну, чому знову Росія привласнює собі чужу історію... Це вже тема російської історіографії.
Та я обурений бездіяльністю української влади, яка не забезпечила бодай якоїсь мінімальної законності й публічності в розгляді питання будівництва фактично на руїнах Десятинної церкви нового храму... Переконаний, що згоди на це українського населення немає. І не може бути! Це — історичне місце й реліктові пам'ятки, вони дуже дорогі для всієї України. Я висловлюю свій громадянський протест проти того, що Московський патріархат повністю засліплений своєю ідеєю збудувати в Україні «Русский мир» і для цього йому потрібно «застолбить участок», тобто «застолбить» усі історичні майданчики, пов'язані з Київською Руссю та її спадщиною.
Тепер розумію, що вже багато руйнацій буде зроблено на тому місці. Та все ж закликаю київську владу, українську владу та Президента негайно втрутитися в ситуацію!«ЦЕ ІСПИТ НА ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ»
Арсеній ЯЦЕНЮК, лідер партії «Фронт Змін»:
— Питання Десятинної церкви — це іспит на зрілість українського суспільства й на цивілізованість української влади. Світ судить про нації далеко не в останню чергу по тому, як вона здатна берегти свої святині. Тому нівечити тисячолітню реліквію потворними новобудовами — це виклик всьому світові, вандалізм і, між іншим, брутальне порушення українського законодавства. Негайними кроками має стати консервація та якісна, на сучасному світовому рівні, музеєфікація пам'ятки. Щоб і ми, й наші правнуки могли побачити те, що справді було Десятинною церквою. А для тих, хто хоче повправлятися в сакральній архітектурі, є величезні спальні райони столиці — нехай спробують самови- разитися там.
«ЦЕ БУДІВНИЦТВО - ПОРУШЕННЯ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА»
Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, голова політичної ради партії «Наша Україна»:
— Ми вважаємо неприпустимою забудову Десятинної церкви — унікальної національної пам'ятки.
Від імені партії «Наша Україна» було направлено депутатське звернення до прокуратури Києва з вимогою перевірити законність будівельних робіт біля фундаменту Десятинної церкви в Києві на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Учені неодноразово наголошували, що будівництво на цьому місці — це порушення норм світового пам'яткоохоронного законодавства, яке вимагає зберегти автентичні пам'ятки й забороняє їхнє відтворення або створення копій.
«Наша Україна» вимагає невідкладно зупинити будь-які будівельні роботи на місці Десятинної церкви, а також надати інформацію про підстави будівельних робіт, замовників та підрядників.
Ми закликаємо громадськість Києва, всіх небайдужих людей об'єднуватися і разом протестувати проти свавілля замовників. «Наша Україна» вийде на акції протесту проти знищення пам'ятки й вимагатиме від влади не допустити беззаконня, дослухатися до думки професіоналів і діяти за законом та в інтересах громади Києва й усієї України.
«КОЖНА НАЦІЯ МАЄ ПРАВО НА СВОЇ РУЇНИ»
Ігор ІСІЧЕНКО, архієпископ Харківський і Полтавський, УАПЦ:
— Архітектор Лариса Скорик якось влучно сказала, мовляв, кожна нація має право на свої руїни. Гадаю, що спроби знищити ці руїни — ще один епізод у варварському поводженні з нашою минувшиною, який властивий для частини високопосадовців у сучасній Україні. На жаль, цей епізод органічно вписується в спроби переписати історію, знищити в нашій пам'яті цілі розділи боротьби за національну незалежність — визвольні події 1917— 1921 років, Українську повстанську армію... Словом, знищити священні для українців руїни, які знаменують наше минуле. Розчистити їх. Будувати на бетонному майданчику щось абсолютно нове, яке, очевидно, не простоїть довго й не прикрасить ні Київ, ні українську культуру загалом. Прикро, що в таку непрозору ситуацію втягується церква. Це дискредитує її в цілому, незалежно від того, до якої юрисдикції належатиме храмова споруда, яку планують побудувати.
«ВІДРОДЖЕНУ ПАМ'ЯТЬ НЕ ВДАСТЬСЯ СПОТВОРИТИ ЖОДНИМИ ЗАХОДАМИ»
Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України:
— Ми знаємо, якщо підмінюють ДНК, часто відбуваються хворобливі мутації, тобто якщо ДНК замінити якоюсь штучно створеною субстанцією, то те, що вона програмує, буде абсолютно іншим. Сьогодні продовжується надзвичайно агресивна, «свирепая» політика творення на силу «Русского мира». Події навколо Десятинної церкви — теж у цій парадигмі. Вони хочуть створити свою Русь, змінивши пам'ять про Київську Русь. Хоча кожному зрозуміло, що такі пам'ятки, як Софія Київська, Десятинна церква, Михайлівський собор — це пам'ятки, які ніякого стосунку до так званої Святої Московської Русі не мають. Це — пам'ятки Київської Русі, тієї церкви, що прийшла на нашу землю від візантійського християнства. Хрещення Київської Русі відбувалося в рамках тієї єдиної церкви, яка юридично й фактично міняє парадигму Московської імперської церкви, що оголосила себе третім Римом.
Відбувається все це (як і щодо Десятинної церкви) через інституції, уряд, людей в Україні, якими керують російські націоналісти, що потурають захопленню наших святинь, не розуміючи, що прийде час, коли треба буде відповідати не тільки перед Богом, а й перед законом, історією, людьми. Але вони ніколи не здійснять те, що намагалися зробити за часів кривавих комуністичних репресій, коли руйнувалися всі пам'ятки в Україні, знищувалася наша пам'ять. Ми відродили свою національну, історичну й релігійну пам'ять, тому вони повинні розуміти, що відроджену пам'ять ніякими заходами не спотвориш. Звичайно, таким спробам треба чинити серйозний опір, необхідно, щоб громадськість боролася за історичну правду, яку ми всі прекрасно знаємо, треба, щоб керівництво держави розуміло, що це дуже небезпечна гра, що не можна все робити насилу і вважати, що за один-два роки можна сформувати якесь утворення, яке вони не змогли створити в Україні за весь час панування царизму й комунізму.
Українська незалежна православна церква (Київського патріархату) була завжди, ніхто її не знищить, і не змінить існуючої ситуації. Навіть якщо вони й зможуть щось тимчасово захопити, якісь пам'ятки, то перетворити нас на московських холопів ніколи не зможуть, тому що ми ніколи не були холопами. Тільки люди, які втрачають під собою ґрунт (у Росії), які стоять перед дуже серйозною кризою, намагаються впровадити ці методи в Україну, намагаються приєднати наш духовний простір, назвавши його «русским миром». Але в Україні його ніколи не буде — буде українська земля, історія, церква.
Україна-Русь і український світ.
ЯК ЗАХОПЛЮЮТЬ КОМАНДНІ ВИСОТИ МИНУЛОГО
1. Дуже характерною є сама назва «Святая Русь». Це — колосальної потужності міфологема (і культурно-історична, і політична — з відповідним великодержавним «присмаком», причому питомо християнських, зокрема православних, мотивів тут не так уже й багато, дуже м'яко кажучи!). Що таке «Святая Русь»? Це — концепція «переможної» історії «богообраного», православного народу Русі. А за реальним змістом — винятково російського, колишнього народу Московії, до якого, проте, можна «великодушно» віднести й «малоросів», і білорусів, але винятково як «гілки» єдиного «русского», тобто «російського» народу — українці та білоруси права на власну історію фактично не мають!
2. Цікаво, що концепція (вчення) «Святой Руси» виникла на теренах Московської держави в XV — XVI стст., тобто саме тоді, коли ця держава, набираючи силу, приєднувала до себе чужі землі, «обґрунтовуючи» це якраз тим, що саме вона є істинним носієм «єдино правильної» віри — православної. Активну участь у формуванні ідеологічної основи цього процесу брали як релігійні діячі тієї доби — Йосиф Волоцький, митрополит Макарій, чернець Філофей — автор концепції «Москва — третій Рим, а четвертому не бути!» та інші, — так і московські монархи — Іван III, Іван IV Грозний, Василій III. По суті, так «доводилось» право Москви (її володарів) на приєднання інших (не своїх) слов’янських та взагалі православних земель. Чи усвідомлюють організатори виставки, які неминучі асоціації викликає словосполучення «Святая Русь» у людини, яка обізнана в історії?
3. Особливо багато запитань викликає конкретне культурне «начиння» цього заходу. «К нам проникало христианство», — каже куратор виставки пані Наталія Шередега, відразу (в «общерусском» контексті безперервної православної історії) згадуючи князя Володимира Святого. Який, як відомо, хрестив Київську Русь, а ніяк не Русь Володимиро-Суздальську (з якої й виникла через декілька століть Московська держава), бо її не могло бути в 988 році. То навіщо все це?
Далі. На якій, власне, підставі московськими (російськими) пам’ятками культури (твори Андрія Рубльова, речі Андрія Бого- любського, «Золоті Ворота» Суздаля, ярославська фреска «Битва новгородців із суздальцями») вважають такі святині, як Десятинна церква в Києві (побудована 998 — 996 pp., коли Москви й Московської патріархії не існувало), Остромирове євангеліє (суто українська пам’ятка середини XI століття; «самая первая у нас рукописная книга», — стверджує пані Шередега; у кого це, власне, «у нас»? У Москви?) і, тим паче, скіфські кам’яні баби?!
Тож маємо справу з продовженням масштабної та впертої «приватизації» Київської Русі й оголошенням усієї її культури «русской» (російською). Навіщо це робиться? На це питання добре відповів і Джордж Орвелл («Хто контролює минуле — той контролює сучасне; хто контролює сучасне, той володіє майбутнім»), і Тарас Шевченко («Німець прийде нам нашу ж таки історію розкаже» — «німець» у нього можна розуміти і як «іноземець»). І московські «оповідачі» нашої історії та культури зовсім не безневинні, бо вони крадуть її в українців, турботливо підживлюють наш рідний комплекс меншовартості.
P. S. На запитання журналістів, чи є гарантії того, що залишки Десятинної церкви буде збережено та чи стануть вони музеєм головний архітектор Києва Сергій Целовальник відповів: «Я для того і є, щоб виконувати міжнародне законодавство та наші закони». Він додав, що на залишках старовинних будівель будівництво заборонене законодавством, тому про це не може бути й мови, повідомляє culture.unian.net.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА: Чим є Десятинна церква для України
Для того, щоб уявити, чим є Десятинна церква для української історії, згадаємо, коли й навіщо її будували й коли зруйнували. Споруджено цей храм за наказом великого київського князя Володимира приблизно 988 — 996 pp. Це була перша кам'яна церква часів Київської Русі, котра символізувала її культурне та політичне піднесення, безпосередньо пов'язане з прийняттям — якраз в ті роки — християнства на давньоукраїнських землях, а також втілювала суверенітет та державну могутність Русі доби Володимира.
Десятинна церква аж до спорудження Софійського собору була осердям громадського, релігійного та культурного життя киян — так тривало близько півстоліття. І, нарешті, саме під стінами Десятинної прагнули знайти прихисток тисячі мирних людей під час Батиєвої навали в грудні 1240 року — і стіни ці не витримали, завалились, поховавши під собою багато народу...
Звичайно, відновлювати храм сьогодні — ця ідея має право на існування, обговорення, можливо, на реалізацію (хоча не зовсім зрозумілі конкретні деталі: в якому вигляді, як саме відновлювати). Але неодмінно треба враховувати, що цей храм для українців був і залишається втіленням і найславетніших, і най- трагічніших сторінок нашої історії. Тому тут необхідно бути особливо обережним і, якщо завгодно, тактовним. Постає питання: чому саме церкві Московського патріархату надається перевага? Нагадаємо, що патріархат цей виник через п'ять століть (!) після спорудження Десятинного храму...
Підготували Марія ТОМАК, Іван КАПСАМУН, «День» 27 травня 2011 р.