Характеристика джерел

Загалом Галицько-Волинський літопис ще не тради­ційний літопис, а два світських житія - князя Данила Романовича та його брата Василька, складається з двох частин: - Галицької - з 1205 р. по кінець 50-х рр. ХІІІ ст., і Волинської - з межі 50-60-х рр. до кінця ХІІІ ст. М.С. Грушевський подає точне датування обох частин: 1) 1205-1258 рр.; 2) 1259-1290 рр.^[219]. У своєму дослідженні першої частину літопису М.Ф. Котляр її розбиває на п’ять послідовно викладених повістей: Початкова Галицька по­вість; Повість про збирання Данилом волинської отчини; Повість про повернення Данилом галицького стола; По­вість про «Побоище Батыево»; Повість про боротьбу Да­нила проти ординського ярма¹. Проте ГВЛ залишається єдиним по композиційній будові та систематичним й до­сить докладним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства та прилеглих до нього земель.

ГВЛ є основним джерелом для вивчення історії По­низзя ХІІ-ХІІІ ст. Варто зауважити, що повідомлення про події на Пониззі того часу практично однотипні за обо­ма Іпатіївським та Хлєбниковським списками й мають лише деякі стилістичні відмінності. Загалом на сторін­ках ГВЛ прямі відомості про Пониззя фіксуються у чоти­рьох випадках (перша згадка датується 1227 роком^{[220] [221], про його столицю місто Бакоту - 4 рази, про інші літописні міста, городища й поселення (Каліус, Кучелмин, Василів, Онут) - 4, про Галицьку землю - 5, про галичан - 13 разів тощо. Ці відомості викладаються у літописі в нерозрив­ному контексті перебігу подій у Галицько-Волинському князівстві ХІІ-ХІІІ ст. і дозволяють скласти уявлення про господарство, гостру соціально-політичну боротьбу, на­родні рухи, культурний розвиток й інші аспекти дослі­джуваного регіону.}

Цікаві додаткові відомості про Галицько-Волинське князівство і залежні від нього землі містяться в літописах Густинського монастиря І-ої половини KVII ст. Зокрема, в складі Густинських літописів зберігся список, переписа­ний 1670 року ієромонахом цього монастиря М. Лосиць- ким, в якому викладена схематична історія України з ча­сів Київської Русі по кінець XVI ст., у тому числі драма­тичні події в Галицько-Волинській державі XIII-XIV ст., політика її князів^[222]. Саме свідчення даного літопису сто­совно досліджуваного регіону потрапили на сторінки се­редньовічних польських, угорських літописів та хронік.

Для вивчення і реконструкції соціально-економічного і правового становища різних верств населення Пониззя XII-XIII ст., місця і ролі князівської влади, бояр у робо­ті проаналізовані і використані відповідні статті такого головного джерела, як відомої пам’ятки давньоруського права «Руська Правда», що дістав ще назву «Розширена Руська Правда», який у нашій країні вперше був виданий Академією наук України у п’яти редакціях і семи спис­ках ще у 1935 р.

Політичні події на Галицькій землі XII-XIII ст., про спроби угорських королів загарбати цю територію, в тому числі і Пониззя, знайшли відображення в текстах того­часних хронік «Діяння угрів» Шимона Кезаї, «Хроні­ка Угорщини до 1464 р.» Іоана Турочі, «Хроніка» XV ст. Януша Ту році, «Композиція угорських хронік XIV ст.» Шандора Домановського. Одночасно окремі свідчення про польські взаємини з Галицько-Волинською державою у XIII ст. містяться у «Великопольській хроніці», складе­ній на зламі XIII-XIV ст., яка в Україні більше відома під назвою «Великая хроника» о Польше, Руси и их соседях XI-XIII вв.», опублікована з коментарями за редакцією В.Л. Яніна (1987). Це широка компіляція, яка створюва­лася поступово, ввібрала в себе відомості розноманітно- го характеру, які черпалися з чеських, німецьких, серб­ських та руських писемних джерел того часу. При цьому головним джерелом для автора ВПХ була «Хроніка поля­ків» Вінцентія Кадлубека, що визначалось, мабуть, ме­тою подати повний опис історії польського народу і динас­тії у контексті відносин із зусідніми країнами до 1202 р. Більш конкретні відомості про Галицько-Волинську Русь у зв’язку з її занепадом містяться у великій праці поль­ського історика і хроніста Яна Длугоша «Історія Поль­щі» (відома під назвою «Хроніка Яна Длугоша»), яка була написана одразу після Грюнвальдської битви між 1455 і 1480 роками і складається з 12 книг.

Стосунки Візантії з галицьким князем Ярославом Осмомислом відображені у праці візантійського історика ХІІ ст. Іоанна Кіннама (Кіннамоса) «Історія», написаній між вереснем 1180 і квітнем 1182 рр. Саме в його праці під 1148 роком описуються військові сутички між Візан­тійською імперією і Галицьким князівством у Подунав’ї й визначається південний кордон Галицької Русі. Окремі військові і торгові взаємини Візантії з Південно-Західною Руссю ще в ІХ і Х ст., відомості про берладників заното­вані у хроніці її правителя Костянтина Порфирородно­го «Про управління імперією». Варто зазначити, що в на­званих іноземних писемних джерелах Пониззя розгляда­ється лише як територія України-Русі або Галицького і Галицько-Волинського князівств, крізь призму відносин Візантиії, Угорщини, Польщі з Галичем.

Варто зауважити, що повідомлення іноземних хронік та літописів ІХ-ХІѴ ст. стосовно Південно-Західної Русі та Галицької землі практично мають дотичне відношення до Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ ст.

Важливим джерелом для дослідження Дністровсько­го Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. є археологічні карти, які складені наприкінці ХІХ - у ХХ століттях і за своїм змістом міс­тять відомості не тільки про літописні пам’ятки історії та культури, але й фіксують велику кількість залишків ко­лишніх городищ, замчищ, монастирищ, капищ, валів, поселень, курганів досліджуваного періоду, які не потра­пили на шпальти літописів. Саме археологічні карти, які постійно уточнюються і знаходяться в розвитку й значно розширюють горизонти досліджень, є своєрідним путів­ником і вказівником по організації історичного вивчення тієї чи іншої епохи.

Підґрунтям для складання першої археологічної карти лівобережжя Середнього Дністра стали результа­ти наукової подорожі В.Б. Антоновича і його дружини - археолога К.Н. Мельник уздовж ріки від с. Жванця ни­нішньої Хмельниччини до с. Рашків тепер Ямпільсько- го району на Вінниччині, здійсненої влітку 1883 року за дорученням розпорядчого комітету VI археологічно­го з’їзду в Одесі. Під час обстеження лівого берега Дні­стра та його приток - Збруча, Жванчика, Смотрича, Студениці, Ушиці (регіон колишнього Пониззя) вони зібрали відомості про 30 скельних печер, зафіксува­ли ряд залишків городищ, поселень княжої доби, при­вернули увагу до літописної Бакоти¹. Наступного року історик Поділля М.В. Сімашкевич оприлюднив «Ука­затель историко-археологических достопримечатель­ностей Подолии», в якому зазначено чимало пам’яток ІХ-ХІІІ ст. у Подністров’ї^{[223] [224].}

Розкопки на місці Бакотського скельного монастиря були проведені В.Б Антоновичем у 1891-1892 рр., в яких взяли участь його учень М.С. Грушевський та поділь­ський історик і археолог Ю.Й. Сіцінський. Тут було від­крито залишки кількох келій у печерах, скельної монас­тирської церкви та ряд ніш-гробниць. Поблизу входу до монастирської церкви на скельній стіні виявлено написи ХІ-ХІІІ ст., а в середині церковного приміщення фрагмен­ти штукатурки з фресковим розписом¹.

До кінця 90-х ХІХ ст. продовжив археологічні дослі­дження скельного монастиря у Бакоті Ю.Й. Сіцінський. За матеріалами вивчення він опублікував кілька важли­вих статей^{[225] [226] [227], в тому числі працю «Бакота, древняя столи­ца Понизья» (1899)3, яка заклала серйозне підґрунтя до дослідження лівобережного Пониззя на далеку перспек­тиву. Автор поєднав у праці літописні свідчення, історич­ні та археологічні дослідження, що розширило методи на­укового пізнання.}

На кінець 90-х років ХІХ ст. у розпорядженні науко­вих товариств, музеїв, у відповідних публікаціях було на­копичено стільки свідчень про старожитності давніх ві­ків краю, що виникла нагальна потреба їх систематизу­вати в археологічну карту Поділля, яка б полегшила ор­ганізацію дослідження зазначених пам’яток та їх збере­ження для прийдешніх поколінь. Під наставництвом В.Б. Антоновича матеріали складеної такої карти оприлюд­нив 1899 року на ХІ археологічному з’їзді в Києві Ю.Й. Сі­цінський, яка була опублікована в «Трудах» цього фору­му (1901 р.) під назвою «Археологічна карта Подільської губернії»¹ та вийшла окремою книгою^{[228] [229]. В цьому виданні вміщена розгорнута карта з позначеннями пам’яток ста- рожитностей й давніх поселень та власне текст пояснень до неї із посиланнями на використані джерела. Принцип побудови археологічної карти полягає в тому, що зазначе­ні пам’ятки різних епох від доби палеоліту до епохи се­редньовіччя описуються по повітам Подільської губер­нії вздовж рік Південний Буг і Дністер та їх приток. Про важливість даного видання свідчить той факт, що до архе­ологічної карти Ю.Й. Сіцінським включено відомості про 272 городищ, 3202 курганів, 67 знайдених скарбів та інші чисельні пам’ятки, у тому числі значна їх кількість стосу­ється лівобережжя середнього Дністра в ареалі Пониззя. Й досі більшість указаних у виданні городищ і поселень, зокрема стосовно проблеми вивчення, так і залишилися не дослідженими. Наприклад, обминули фронтальні роз­копки відносно великі колишні городища ХІІ-ХІІІ ст. По­низзя, які розташовані біля сіл Іванківці Сатанівські на Збручі, Остапківці на Смотричі, Хребтіїв над Дністром та чимало інших. Враховуючи те, що археологічна карта Сі- цінського дотепер зберегла свою наукову актуальність і практичне значення та з нагоди 100-річчя виходу її в світ, автором даного дослідження здійснено в 2001 році факси­мільне її відтворення і перевидана у 2004 р.[230].}

Водночас кам’янчанин, дійсний член Московського ар- хеологічноготоваристваВ.К.Гульдману1890-тірокисисте- матично публікував описи старожитностей в «Подольских губернских ведомостях» і видав їх окремою капітальною книгою «Памятники старины в Подолии. К составлению археологической карты» (1901)¹. Це видання є суттєвим доповненням до археологічної карти Сіцінського і відзна­чається більш докладним поясненням, описом й більш точним датуванням ряду пам’яток літописного Пониззя.

Упродовж ХХ ст. археологічні довідники Поділля по­стійно доповнювались результатами розвідок і польових досліджень у Середньому Подністров’ї стосовно княжої доби, зокрема, у 20-ті роки Ю.Й. Сіцінським, М.Я. Ру- динським, з другої половини 40-х років П.А. Раппопор­том, Б.О. Тимощуком, М.П. Кучерою, С.П. Пачковою, П.А. Горішнім, С.Е. Баженовою, М.Б. Петровим, І.С. Винокуром та ін.^{[231] [232]. Інформації та матеріали розві­док й стаціонарних досліджень цих учених систематич­но вміщувались у формі тезисних повідомлень у науко­вих збірниках-щорічниках «Археологічні дослідження на Україні» (60-70-ті роки ХХ ст.)[233], «Археологические открытия на Украине» (70-ті рр.)[234] та «Археологические открытия» (Москва, 60-ті - початок 80-х рр.)[235], які значно розширили археологічну карту й виступають нині вар­тісним джерелом для досліджуваної проблеми. Так, на­приклад, у кожному томі «Археологических открытий» рік за роком вміщувалися І.С. Винокуром короткі звіти- інформації про розкопки Бакоти у 60-х - на початку 80-х рр., Б.О. Тимощуком про дослідження давньоруських міст і городищ на правобережжі Середнього Подністров’я та інших археологів, матеріали яких склали справжній літопис археологічного вивчення краю.}

Значним доповненням і уточненням археологічних карт і довідників лівобережжя й правобережжя Серед­нього Дністра княжої доби стали видані конспекти лекцій І.С. Винокуром і С.К. Гуменюком «Археологічні пам’ятки Хмельницької області» (1965)¹ та Б.О. Тимощуком «Ар­хеологічні пам’ятки Чернівецької області» (1970)^{[236] [237], які за вмістом, систематизацією та класифікацією старожит- ностей й досі зберігають наукову актуальність.}

Вагомим джерелом для досліджуваної проблеми нині виступає «Довідник з археології України: Хмель­ницька, Чернівецька, Закарпатська області» (1984)^[238], упорядниками якого по Середньому Подністров’ю були І.С. Винокур та Б.О. Тимощук. У ньому відображенні пам’ятки Пониззя, які зазначені в усіх попередніх міс­цевих археологічних картах, так і нововідкриті в ре­зультаті археологічних досліджень та розвідок 60-х - на початку 80-х рр. ХХ ст. Істотним доповненням у меж­ах Пониззя, зокрема в ареалі південно-західної части­ни нинішньої Тернопільської області, слугують книга О.О. Ратича «Давньоруські археологічні пам’ятки на те­риторії західних областей УРСР» (1957)^[239], виданий ко­роткий список «Археологічні пам’ятки Української РСР» (1966)^[240] та інші сучасні довідкові видання про ста­рожитності України, які удосконалюють археологічні карти й підвищують науковість і результативність ар­хеологічних та історичних досліджень.

Джерельну базу дослідження роботи складають та­кож здобуті археологічні матеріали під час досліджень міст, городищ і поселень Пониззя ХІ-ХІІІ ст., які зде­більшого зберігаються у фондах археологічної лабора­торії Кам'янець-Подільського державного університе­ту. Тут містяться археологічні матеріали (зразки давньо­руської кераміки, знарядь праць, зброї, ювелірних при­крас, культові предмети тощо), плани і креслення ре­зультатів окремих розвідок 32 городищ і поселень, які здійснили археологи І.С.Винокур, А.Ф.Гуцал, В.П. Ме- гей та інші викладачі і співробітники університету^[241]. Ана­логічні матеріали про городища ІХ-ХІІІ ст. та їх старо­житності знаходяться у фондах Кам’янець-Подільського музею-заповідника. Найбільш цінною колекцією з них є матеріали досліджень 1972 і 1982-1983 рр. Глибівсько- го городища ІХ-ХІ ст. на р.Калюс (Новоушицький район), які здійснила С.Е.Баженова¹.

У роботі також використані для аналізу давньо­руські старожитності межиріччя Верхнього Пруту і Се­реднього Подністров’я (Чернівецька область), які пред­ставлені в експозиції та у фондах^{[242] [243], а також звіти стаці­онарних досліджень городищ і поселень ХІ-ХІІІ ст. цьо­го ареалу, що зберігаються в науковому архіві Буковин­ського центру археологічних досліджень (НА БЦАД), який знаходиться в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Зокрема, нами опрацьовані звіти Л.П. Михайлини, С.В. Пивоварова, І.П. Возного про археологічні розкопки городища ХІІ-ХІІІ ст. у с. Чорнівка Новоселицького району за 1985 р.[244], 1988 р.[245], Л. Михайлини, С. Пивоварова і Б. Рі- душа - городищ на території сіл Василева і Онута За- ставнівського району за 1997-98 рр.[246] та ін.}

Крім того, в основі монографічного дослідження ви­користані матеріали археологічних розкопок та розвід- кових пошуків, які здійснив автор у 1996-2001 рр. при дослідженні Глибівського, Колубаївського, Княгининсь- кого, Гуменецького, Приворотського городищ ХІ-ХІІІ ст. Участь автора в стаціонарних дослідженнях 1997-1998 рр. великого Губинського городища Болохівського князів­ства ХІІ-ХІІІ ст. на р. Случ Старокостянстинівського ра­йону Хмельницької області послужили досвідом для ар­хеологічного вивчення топографії, житлобудівництва, оборонного зодчества Київської Русі та їх порівняння з соціально-економічним і військовим комплексом Пониз­зя в Середньому Подністров’ї.

Таким чином, аналіз історіографії проблеми засвід­чує, що, незважаючи на значний доробок історичної на­уки у дослідження Південно-Західної Русі і, зокрема, Га­лицького і Галицько-Волинського князівств, й досі фак­тично не вивченим залишався автономний регіон в їх складі - Пониззя у ХІІ-ХІІІ ст. Опрацювання і викорис­тання давньоруських літописів, «Руської Правди», хро­нік іноземних авторів та інші письмових джерел, мате­ріалів археологічних карт та археологічних досліджень і розвідок Хмельниччини, Тернопільщини, Чернівеччини стало основою історичного та теоретичного осмислення і відтворення узагальненої історії та культури Пониззя се­редини ХІІ - середини ХІІІ ст. у Середньому Подністров’ї.