Граф Василь Перовський
![]()
Василь Олексійович Перовськей — особа легендарна, з яскравою долею. У віці сімнадцяти років він брав участь в Бородинській битві.
Був поранений, потрапив в полон до французів. Узяття російськими військами Парижа принесло йому довгождану волю. Його "Записками", що відобразили трагічні картини пережитого, пізніше користувався Л. М. Толстой, працюючи над "Війною і миром”, сюжет полону і допит П’єра Безухова Лев Миколайович узяв із "Заметок с плена" Перовського. Його ж письменник хотів бачити одним з головних героїв свого романа "Декабристи", що передбачався. "Фігура Перовського, — говорив письменник, — одна може наповнити картину з часів 20-х років". Василю Олексійовичу Перовському присвятив історичний роман " Сожженная Москва" письменник Р. П. Данилевський. Письменник використовував архівні документи, мемуари та свідчення, спогади Василя Олексійовича, який, як і його літературний двійник, переніс всі тяготи французького полону, а згодом став Оренбургським генерал-губернатором і діяльним учасником походів до Туркестану. Картини ддіяльності головного героя романа Данилевського — Базиля, допомагають уявити реальне життя братів Перовських, нешлюбних дітей графа. "В підліткові роки Базиля граф, власник Почепа, лише зрідка жив у великому будинку. Діти Ганни Михайлівни у той час бачили його тільки в церкві або з вікон флігеля, коли він з пишнотою в супроводі слуг, виїжджав по господарству, до сусідів. Тінисті дороги саду, красиві альтанки, клумби і лабіринт з пірамідальних тополь, де хлопчики, у відсутність графа ховалися, граючись з дітьми інших слуг графа, — все це в спогадах Базиля мимоволі зливалось із сльозами матері. Ганна Михайлівна, нерідко поглядаючи з вікон флігеля на великий, інколи пустинний, а інколи з приїздом графа яскраво освітлений будинок, обіймала дітей і із тугою говорила: "Соколи мої, соколи! Що з вами буде...?" В пам'яті Перовського особливо збереглася одна подія. То була поїздка матері в якийсь віддалений монастир. Граф довго не приїжджав з Петербургу, де, як говорили, він займав важливе місце. Ганна Михайлівна спорядилася, узяла з собою Васю і його старшого брата Лева і з ними кіньми у візку виїхала на богомілля... Напевно, ця поїздка допомогла. Незабаром після цього в Почеп прибув на літній відпочинок і граф. В якийсь день Ганну Михайлівну і її синів покликали до нього в будинок. "Хлопчиків причепурили і ввели в графський кабінет. Граф сидів в бузковому оксамитному халаті, напудрений, красивий, величний. Секретар закінчив доповідь і відніс папери. "Молодці, — сказав граф, глянувши на чорнооких хлопчаків, які жваво прочитали йому напам'ять оду Державіна, і, розцілувавши їх, він дав дітям по гаманцю з дукатами і сказав: "Це вам на горіхи, в пам'ять вашого покійного батька; він був мені вірним другом і слугою. Я дав йому слово піклуватися про вас, сиріт. Треба вчитися більш; поїдете до Москви". Потім було навчання в пансіоні, Московському університеті, служба в Петербурзі, куди молодий Василь був призначений милістю батька графа Разумовського. В романі Данилевський пише: "Він горів нетерпінням побачити Петербург і батька. "Тепер граф, напевно, визнає мене! — в трепетному хвилюванні, захопленні мислив Базіль. — Я вже більш не почепський хуторянин, а щойно отримав вищу освіту, офіцер! Батько з гордістю дасть мені своє ім'я і графський титул, про що я, зрозуміло, і не мрію, назве мене, хоч віч-на-віч, хоча віч на віч, своїм сином... і у мене буде батько, та який ще батько! Як всі хвалять високі його дарування, любов до наук і мистецтв, честь і розум! Він зніме з мене заборону хоч для наших особистих стосунків ". Тільки в кінці життя Василь Олексійович Перовський буде зведений в графський титул. Все життя В. А. Перовского — приклад безкорисливої служби своїй вітчизні. Починав він ад'ютантом при великому князі Миколі Павловичу, потім флігель-ад'ютантом імператора Миколи I. 14 грудня 1825 року він був при своєму государі і на Сенатській площі, отримав удар поліном в спину. В оточенні Миколи I Перовський брав участь в Турецькій кампанії 1828-1829 років і при цьому був важко поранений кулею в груди, від чого до кінця днів важко страждав. Це було його друге поранення. Російські війська, під його командуванням завоювали значну частину Казахстану. Більше двадцяти років він служив в Середній Азії. Був військовим губернатором Оренбургської губернії. Серед його військових перемог — узяття фортеці Ак-мечеть, яка пізніше стала називатися Форт Перовський, потім місто Перовськ, що стало важливим опорним пунктом просування углиб Середньої Азії. Імператор Олександр II в перший же день свого царювання власноручним листом дякував другові свого батька "За довготривалу вірну і старанну службу".
Найвірнішим другом Василя Олексійовича був поет В. А. Жуковський. Разом з А. С. Пушкіним він відвідував Перовського в Оренбурзі, допомагаючи поету збирати матеріал з історії пугачовщини. Василь Олексійович був знайомий і дружив з багатьма декабристами. Бажаючи полегшити долю розжалуваного в солдати письменника і поета А. А. Бестужева-Марлінського, він, будучи генерал-губернатором Оренбурга, просив государя про відрядження Бестужева в Оренбургський край, щоб описати його і ознайомити читачів з кочівними жителями степів. Але отримав негативну відповідь: "Бестужева следует послать не туда, где он может быть полезнее, а туда, где он будет найболее безвреднее". Збереглося чимало мемуарних розповідей про Василя Олексійовича, у тому числі і про жінок, яких він любив. Сучасники писали про нероздільну любов Перовського до графині З. А. Самойлової, в заміжжі Бобринської. Був зраджений Василь Олексійович А. А. Протасовою-Воєйковою, якій Жуковський присвятив баладу "Світлана". В "Автобиографических записках" Олександра Осипівна Россет, близька і добра приятелька Гоголя і Пушкіна, приводить свою відповідь на питання Пушкіна:
— Що, якби Перовський в мить, коли вона була вже нареченою іншого, запропонував їй руку? — Зараз поклала б свою і на колінах би його дякувала. Перовський був красивий, хоробрий і добрий.
Життєвий шлях цієї прекрасної людини закінчився в Криму. В 1857 році здоров'я його було остаточно підірване. Відчуваючи наближення смерті, в нападі самотності, він спалив особистий архів. Серед непоправних втрат — майже всі листи В. А. Жуковського.
Помер Василь Олексійович Перовський 8 грудня 1857 року на руках брата Бориса і графині А. А. Толстої. і похований в некрополі Георгіївського монастиря.
![]()
۞
Еще по теме Граф Василь Перовський:
Василь Олексійович Перовськей — особа легендарна, з яскравою долею. У віці сімнадцяти років він брав участь в Бородинській битві.