№ 76 Ґійом Левассер де Боплан про Київ
[...] Київ [Kiow], званий колись Кізовією [Kisovie][396], був раніше одним з найдавніших міст Європи, про що свідчать залишки старовини, а саме: висота і ширина укріплень, глибина ровів, руїни його храмів, стародавні поховання кількох королів, що в них знаходяться.
З цих храмів лише два збереглись в цілості: Святої Софії[397] і Св. Михаїла[398], а від решти лишились тільки руїни, як від [церкви] Св. Василія[399], стіни якої від 5 до 6 стіп[400] зберігають грецькі написи на алебастрі, яким понад 1400 років, але вони майже стерлися від древності. Серед руїн цих храмів донині знаходяться поховання кількох князів Русі [Russie][401].Храми Святої Софії і Св. Михайла відбудовані в їх давньому вигляді. Храм Святої Софії має гарний фасад і чудовий вигляд[402], з якого б боку на нього не глянути; її стіни прикрашені кількома мозаїчними фігурами та історичними сценами. Ця робота виконувалась з малесеньких різнобарвних камінців, що блищать мов скло і підібрані так добре, що не можна розпізнати, чи це живопис, чи ткання. Склепіння зроблене з самих глиняних глечиків, з усіх боків наповнених і покритих гіпсом. У цьому храмі є гробниці кількох королів; тут же резиденція архимандрита. Собор Св. Михаїла називають Золотоверхим, оскільки він вкритий позолоченими листами. В ньому показують мощі святої Варвари [Barbe], які, як кажуть, були перенесені сюди під час воєн у Нікомедії [Nicomedie][403].
Це стародавнє місто розмістилося на плато, на вершині гори, яка панує з одного боку над усією місцевістю, а з іншого - над Борисфеном, який протікає біля підніжжя цієї гори. Поміж нею і згаданою річкою знаходиться новий Київ[404] - місто, яке тепер досить малозаселене і має не більше 5-6 тис. жителів[405], вздовж Бо- рисфена воно тягнеться на 4 тис.
кроків, а вшир від Борисфена до гори - на 3 тис. кроків. Його обнесено поганеньким ровом завширшки 25 стіп; воно має форму трикутника і обгороджене дерев’яною стіною з вежами з такого ж матеріалу[406]. Замок знаходиться на узвишші гори, що височіє над нижнім містом[407], але над нею [самою] височіє стародавній Київ.Римські католики мають в цьому місті чотири костьоли, а саме: кафедральний собор[408], храм домініканців на ринку[409], бернардини - попід горою[410], а з недавнього часу - єзуїти, які розмістились між бернардинами і річкою[411]; греко-русини мають близько десяти храмів[412], які вони називають церквами [cerkvils]. Одна з них, при якій є університет або академія, яку вони називають Братською церквою [Bracha cerkuils], знаходиться біля ратуші. Інша, збудована біля підніжжя замку, називається, якщо пам'ять мені не зраджує, Св. Миколая, решта розміщені по різних дільницях міста, але зокрема я їх не пригадую.
У місті є лише три гарні вулиці[413], всі ж інші, не будучи ні прямими, ні правильно дугоподібними, звивисті на зразок лабіринта. Вважається, що місто немовби розділене на два міста, одне з яких, де кафедральний собор, називається містом єпископа, а друге - городян[414], де знаходяться три інші костьоли та грецькі церкви. Як на той край, то це місто - досить купецьке; його торгівля охоплює зерно, хутра, віск, мед, сало, солену рибу тощо. Воно має свого єпископа, воєводу, каштеляна, старосту [tarosta] і грод[415]; а [також] чотири юрисдикції - юрисдикція єпископа, юрисдикція воєводи або старости, що одне і те саме, третя - війта [woκyt] і остання - юрисдикція шефенів і консулів[416].
Житла тут побудовані на зразок московських, одноповерхові, досить низькі, рідко вище одного поверху[417]. Використовуються свічки, зроблені з дерев’яних скалок, такі дешеві, що за два динари[418] їх іде більше, ніж треба для освітлення найдовшими зимовими ночами.
Димарі продаються на базарі[419], що викликало б [у нас] сміх, як і їхній спосіб приготування м'ясних страв, весільні обряди та інші церемонії, про що ми будемо говорити далі. Однак саме звідти пішов той благородний люд, який нині зветься запорозькими козаками [cosaques zaporousky]. Протягом багатьох літ вони заселяють різні місця по Борисфену і довкола; ще й тепер їх кількість сягає до 120 тис. чоловік[420], призвичаєних до війни і готових менш як за тиждень, до виконання будь-якого наказу, що йде від імені короля[421]. Це люди, які часто, майже щороку роблять набіги[422] на Понт Евксінський [Pont Evxin][423] з великою шкодою для турків. Вони неодноразово грабували Крим, який належить Татарії [Tartarie], спустошували Анатолію [la Natolie][424], розорювали Трапезунд [Trebisonde][425] і досягали навіть гирла Чорного моря за три льє від Константинополя[426], де винищували все вогнем і мечем, повертаючись звідти з великою здобиччю і рабами, звичайно малими дітьми, яких вони залишають для послуг у себе або дарують вельможам свого краю. Літніх людей вони ніколи не залишають, хіба що тоді, коли вважають їх досить багатими, аби заплатили за свій викуп і відкупились. Кількість [козаків], які йдуть у походи, ніколи не перевищують 6-10 тис. чоловік. Вони чудом перепливають море на поганеньких човнах, виготовлених власними руками [...].Боплан Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з 'їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К., 1990. - С. 27-29.