ГЕРОЙ «СПОКІЙНОЇ СМІЛИВОСТІ»
Костянтин Острозький: велич полководця
Український князь Костянтин Острозький (1460 — 11 вересня 1530) — одна з чільних постатей минулого України. Він один із найвидатніших українських полководців і політичних діячів, але широкому загалу, на жаль, відомий мало.
Коли почав писати цю статтю, не сподівався, що навіть у дванадцятитомній «Українській радянській енциклопедії» (1982) знайду про К. Острозького лише два речення, обсягом всього п'ять рядків. Тому ініціативу Національного університету «Острозька академія» та газети «День» щодо оголошення 2010 року Роком князя Костянтина Івановича Острозького треба вважати початком пошуків нового підходу до вирішення цієї проблеми.Особисто мене найбільше зацікавив військовий аспект у біографії цієї непересічної особистості, тож я вирішив про це дізнатися докладніше. У будь-якому разі, це необхідно нам вивчати, знати. Адже військо під керівництвом К. Острозького успішно воювало зі своїми ворогами в часи серйозної небезпеки для українських земель. І як тут не зауважити: свою роль князь вбачав не в завоюваннях, а в тому, щоб за допомогою наявної військової сили стати на захист державної території та населення. Саме на це в першу чергу маємо звертати увагу, тому що саме в цьому, як на мене, полягає сенс його військової діяльності, під цим кутом зору її треба оцінювати.
Звісно, це завжди свята справа — захист своєї території та людності. У книзі «Екстракт 150» ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник щодо цього справедливо зазначає: «Він зробив блискучу військову кар'єру. Сучасники характеризували його як видатного полководця. В основному йому доводилося воювати з татарами, які, починаючи з кінця XV століття, стали постійно нападати на українські землі. Ці наїзди становили основну проблему для місцевого населення, оскільки вели до великих руйнацій, втрати людських та матеріальних ресурсів.
Костянтину Івановичу Острозькому — брацлавському, вінницькому, Звенигородському старості — постійно доводилося боронити українські землі від татарських нападів. 1497 року князь обійняв посаду великого литовського гетьмана, що стало свідченням визнання його військових заслуг. Велике значення князь надавав побудові оборонних споруд... Фактично Костянтин Іванович, отримавши за свої військові заслуги значні володіння на південно-східній Волині, вибудував оборонну систему із замків, до складу яких, окрім Дубна, входили Острог, що був значно зміцнений, Рівне, Дорогобуж, Полонне, Звягель, Чуднів та інші... Також князь чимало зробив для відвернення московської агресії на землі Великого князівства Литовського. Йому доводилося неодноразово вступати в битву з росіянами» (Пасічник Ігор. Повернення аристократа // Екстракт 150. Частина перша. — К.: ЗАТ «Українська прес-група», 2009. — С. 875—876).Із цієї великої цитати стає зрозуміло, що Костянтин Острозький був не просто вправним воєначальником — а справжнім лідером під час військових операцій. Для будь-якого лідера дуже важливо зберігати спокій перед лицем небезпеки та вміти в критичній ситуації сконцентруватись для її подолання, знайти розумний вихід із складного становища. Усі знають, яка відповідальність завжди покладається на тих, хто стоїть на чолі війська.
Портрет Костянтина Острозького (XVII ст.)
Нашого героя я б стисло охарактеризував так: князь К. Острозький володів «спокійною сміливістю» у важких умовах війни, тією ясністю душі в кризових ситуаціях, яку військові експерти називають «холодною головою». Ну, а доказів цьому безліч.
на Київщині (6 лютого 1527 року), що набули в ті часи найбіль
У боях з кримськими татарами та московськими загарбниками Острозькому не було рівних. Так, захищаючи українські землі, він провів понад п'ятдесят успішних битв проти переважаючих сил татар. Згадаймо лишень ще раз про перемоги його війська в битві на Лопушнянському полі під Вишівцем (28 квітня 1512 року) та біля річки Ольшаниця шого розголосу.
За свідченнями сучасників, у першому й другому випадку було розбито орди татар, яких було понад 20 тис. осіб.І це за умови, що у війську, яким командував Костянтин Іванович, було значно менше воїнів. Історики вважають, що загалом Костянтин Острозький узяв участь у майже 70 битвах. Згідно з написом на його могильному камені, гетьман 63 рази перемагав у них. Уже з цього зрозуміло, що князь у боях із противником продемонстрував неабиякий військовий талант. Говорячи про це, не можна обминути й таке: він став одним із перших воєначальників, який почав використовувати польову артилерію під час бойових дій.
Вражаючою перемогою війська під командуванням Костянтина Острозького закінчилася знаменита битва під Оршею, яку варто записати в золоту книгу історії. Ця битва, яка відбулася 8 вересня 1512 року, гідна, на мій погляд, найсерйознішої уваги. Тут треба спочатку пояснити, бодай у стислій формі, які надзвичайно несприятливі обставини їй передували. Ось що писав із цього приводу відомий український вчений Петро Кралюк. «В 1512 році, — наголошує він, — розпочалася нова московсько-литовська війна. Ситуація була критичною. Московські війська помітно переважали армію Великого князівства Литовського. Костянтину Івановичу як великому гетьману було надано особливі, фактично диктаторські права. Він навіть отримав право карати на смерть. Вирушаючи в похід, Острозький, не маючи певності, що йому вдасться залишитися живим, склав заповіт» (Кралюк Петро. Світлий князь із «темних віків» // «День», № 19-20, 0506.02.10). Зважаючи на це, стає очевидним, який тягар і яка відповідальність лежали тоді на Острозькому та його воїнах.
Здавалося, що протидіяти московським військам, які стрімко просувалися вперед, неможливо. Вони взяли Смоленськ. У них були всі можливості перемогти війська Великого князівства Литовського, що кількісно їм поступалися, і окупувати цю державу. Якби так сталося, то уже б у XVI ст. землі і Білорусі, і Литви, і частково України опинилися б у складі Московії.
Гадаю, немає потреби доводити, як дорого б це коштувало їм...Ситуацію врятував саме Костянтин Іванович. Уявіть собі мальовниче місце на березі річки. Щойно закінчилося літо, тепла погода. У напрямку річки Кропивні маршем просувається московська армія, яка нараховує 80 тисяч осіб. Важливим дослідженням джерелознавчого характеру щодо цього є «Історія Росії з найдавніших часів» С.М. Соловйова, над якою автор працював упродовж 1851 —1879 років. Відомий російський історик у своїй фундаментальній праці, яка нараховує 29 томів, загалом правдиво описавши битву під Оршею, розповідає таке.
«Король Сигизмунд, оставив при себе четыре тысячи войска в Борисове, остальные под начальством князя Константина Ост- рожского отправил навстречу к московским воеводам, у которых, по иностранным известиям, было 80 000 войска, тогда как у Ост- рожского — не более 30 000. После нескольких небольших стычек в конце августа Челядин (воєвода московський. — Ю. К.) перешел на левый берег Днепра у Орши и здесь решил дожидаться неприятеля, не препятствуя ему переправляться через реку, чтоб тем полнее была победа.
8 сентября 1514 года произошел бой: русские начали нападение, и долго с обеих сторон боролись с переменным счастием, как наконец литовцы намеренно обратились в бегство и подвели русских под свои пушки; страшный залп смял преследующих, привел их в расстройство, которое вскоре сообщилось и всему войску московскому, потерпевшему страшное поражение: все воеводы попались в плен, не говоря уже об огромном количестве убитых ратников; река Кропивна (между Оршею и Дубровною) запрудилась телами москвитян, которые в бегстве бросались в нее с крутых берегов». (Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Сочинения в 18. кн. Кн. 3. Т. 5 и 6. — М.: Мысль, 1989. — С. 238—239).
Власне, факт залишається фактом: кількість трупів, що залишилися на полі битви під Оршею, була справді вражаючою. Щоб підтвердити такий висновок, звернімося ще раз до вже названих творів С. Соловйова. Автор, зокрема, далі пише: «Сигизмунд, извещая ливонского магистра об Оршинской победе, писал, что москвичи из 80 000 потеряли 30 ООО убитыми; взяты в плен: лосем верховных воевод, 37 начальников второстепенных и 1 500 дворян; но после из литовского же обстоятельного перечисления узнаем, что всех пленных, как взятых на Оршинской битве, так и в других местах, было 611 человек...
но московские источники согласны с литовскими относительно страшных следствий Оршинского поражения». (Там же. — С. 239).Як бачимо, один із провідних російських істориків змушений був визнати безперечний успіх війська під командуванням Костянтина Острозького в битві з московською армією. Акцентуючи увагу на цьому, треба зважати й на те, що в масштабному дослідженні цього вченого широко використано різноманітні друковані, рукописні, архівні документальні джерела з історії Росії, що ще раз свідчить про якість зробленої ним роботи.
Вважаю, дослідникам воєнної діяльності князя К. Острозького треба звернути увагу на кілька суттєвих висновків професора С. Соловйова, що характеризують рівень підготовки тогочасного московського війська, особливо тих, хто ним тоді керував. Попри те, що оцінки вченого позначені ідеологізованими упередженнями, автор продемонстрував об’єктивний, чесний і дуже критичний підхід до висвітлення цього питання.
За визначенням С. Соловйова, «...в войсках литовских, или лучше сказать, между вождями литовскими, не говоря уже о шведах, легко было заметить большую степень военного искусства, чем в войсках или воеводах московских: это было видно из того, что во всех почти значительных столкновениях с западными неприятелями в чистом поле московские войска терпели поражение: так было в битвах при Орше, при Уле, в битвах при Лоде, при Вендене...
Странно было бы говорить об искусстве воевод московских, назначавшихся не по военным способностям, а по месту, которое они занимали в Думе, когда важный боярин, как боярин, был в то же время и воеводою, хотя не имел ни малейших способностей...» (Там же. — С. 629—630). Це, без сумніву, відверте зізнання.
Коли йдеться про Оршинську битву, важливо усвідомити й інше — зрозуміти, що вона врятувала Велике князівство Литовське від розгрому й окупації російськими військами. Це нам бажано враховувати, характеризуючи Костянтина Острозького як видатну історичну постать. До кінця життя Костянтин Іванович залишався гетьманом Великого князівства Литовського. Йому навіть надали право користуватися печаткою з червоного воску, що тоді вважалося прерогативою самостійних правителів. Уже це є вагомим доказом того, як поважали князя К. Острозького й цінували його заслуги.
Звичайно, як і у всіх людей, у князя були слабкості та недоліки. Розміщені на шпальтах газети «День» матеріали з нагоди проведення Року Костянтина Острозького допоможуть бодай почасти встановити місце цієї великої особистості в історії України, правильно зрозуміти обстановку, в якій йому доводилося діяти, та оцінити його успіхи й невдачі.
Хотілося підкреслити, що лише всебічно й об’єктивно аналізуючи всі умови життя князя Острозького, а також його погляди, переконання, дії і прагнення, не спотворюючи того, що було насправді, ми зможемо правильно, належним чином оцінити його важливу роль і місце в історії нашого народу.
Юрій КИЛИМНИК 4 червня 2010 р.