ГЕНІЙ ЗНАЙОМИТЬСЯ ЗІ СВЯТИНЕЮ

Шевченко й Пересопницьке євангеліє

У серпні цього року виповнюється 450 років з часу написання видатної пам'ятки нашої культури — Пересопницького єван­гелія. Це дивний твір, який зумів пережити воєнні лихоліття, «переїжджав» з одного місця на інше, іноді зникав, але з'являвся знову.

Як відомо, цю пам'ятку почали писати 15 серпня 1556 р. в Тро­їцькому монастирі села Двірець, що неподалік сучасного міста Ізяс- лава (райцентр Хмельницької області), а завершили роботу 29 серп­ня 1561 р. в монастирі Різдва Богородиці в селі Пересопниця (зараз село Рівненського району). Книгу замовила й, відповідно, фінансува­ла княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Жеславська (Заславська), що походила з князівського роду Голыпанських. їй допомагала дочка Ганна-Євдокія, а також її зять Іван Федорович Чорторийський.

Після написання євангеліє тривалий час зберігалося в Пере- сопницькому монастирі, про що, зокрема, свідчить інвентарний список цієї обителі 1600 р. Однак у 1630 р. монастир припинив своє існування. Його власник, князь Миколай Чорторийський, який дотримувався католицького віровизнання, звернувся до ко­роля Сигізмунда III з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король відразу видав грамоту, згідно з якою

монастир разом з майном та земельними угіддями ставав власністю єзуїтів. Очевидно, в їхні руки й по­трапило Пересопницьке євангеліє.

На якийсь час пам'ятка загадково зникає, щоб по­тім з'явитися, але вже на початку XVIII ст. і в цен­тральній Україні. Зре­штою, євангеліє опинило­ся в руках гетьмана Івана Мазепи. У 1701 р. він по­дарував цю книгу Переяс­лавському кафедральному собору, який було спору­джено за його кошти. 17 квітня того року було зро­блено відповідний дарчий запис у євангелії.

Майже сто років воно зберігалося в соборі, а потім опини­лося в бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Тут його ви­явив археограф Осип Бодянський, який у п'ятому числі «Журна­ла Министерства народного просвещения» за 1838 p. опублікував інформаційну статтю про цю пам'ятку.

Десь наприкінці 1845 p., перебуваючи в Переяславі, з Пересо- пницьким євангелієм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко.

Як це сталося і за яких обставин?

Уперше до Переяслава Шевченко прибув у середині серпня 1845 р. Тут його чекав давній друг, міський лікар Андрій Осипович Козачковський — корінний переяславець, син ректора місцевої семінарії. Спочатку навчався в цій семінарії, потім закінчив у Пе­тербурзі медико-хірургічну академію. Служив лікарем на Балтій­ському флоті. У 1841 р. познайомився з Шевченком. Захоплювався творчістю поета. Сам теж намагався віршувати. До речі, Козачков­ський непогано знав вищезгадуваного Осипа Бодянського. Мож­ливо, саме він звернув увагу вченого на Пересопницьке євангеліє.

У Козачковського Шевченко пробув до двох тижнів. За цей час поет познайомився з містом, його околицями, змалював По- кровську, Михайлівську церкви, Вознесенський собор та інші пам'ятки. Далі, у вересні-жовтні, Кобзар побував на своїй малій батьківщині — на Канівщині, а також у Миргороді, Лубнах та ін­ших місцях центральної України.

На початку листопада він знову прибув у Переяслав до Ко­зачковського. Загалом осінь 1845 р. була надзвичайно плідною у творчості Шевченка: він написав чимало відомих творів — поеми «Єретик», «Сліпий», «Кавказ», «Наймичка», містерію «Великий льох», деякі поезії. Також багато малював.

Ще в серпні Шевченко як випускник Петербурзької академії художеств налагодив зв'язки з Київською археографічною комі­сією. Ця комісія реально почала функціонувати в березні 1845 р. при канцелярії київського генерал-губернатора Дмитра Гаврило­вича Бібікова. Очолював її Микола Еварестович Писарєв. Для по­треб комісії виділялися кошти, а головним її завданням було від­найдення та вивчення пам'яток «руської старовини» в Київській, Подільській та Волинській губерніях.

Таке завдання, щоправда, мало чітко виражений ідеологічний характер і цілком узгоджувалося з тодішньою імперською полі­тикою російського уряду. Адже в той час у губерніях, котрі входи­ли до складу Київського генерал-губернаторства, панівною вер­ствою залишалася польська католицька шляхта. Вона розглядала Правобережну Україну як територію свого домінуючого впливу. Російські ж ідеологічні структури, в т.ч. й Київська археографічна комісія, мали на меті демонструвати претензії Росії на цю тери­торію, утвердити думку, що тут споконвіку домінувала «руська», власне російська, народність і супутнє їй православ’я. Тим самим заперечувалося право польської шляхти на цю територію.

Однак, незважаючи на російську імперську спрямованість, діяльність Київської археографічної комісії в багатьох моментах виявилася позитивною для українців. Матеріали, що збиралися членами комісії, мали часто не стільки проросійський, скільки проукраїнський характер. Відповідно, новочасний український національний рух, який переживав період свого становлення, отримав у її особі непоганого союзника. Це був один з небагатьох випадків, коли російські структури працювали (принаймні част­ково) на українську ідею.

Очевидно, вирушаючи до Переяслава й подорожуючи восени землями центральної України, Кобзар виконував якісь завдання Київської археографічної комісії. 18 листопада 1845 р. загальні збори Академії художеств постановили присвоїти Шевченкові звання некласного художника. Це давало йому підстави оформи­ти свої відносини з Київською археографічною комісією. 28 лис­топада Шевченко побував у Києві, одержав від комісії гроші для поїздки з метою дослідження пам’яток старовини. 10 грудня він вже офіційно був затверджений співробітником комісії.

Виконуючи це завдання, Шевченко зацікавився старими кни­гами, що знаходилися в бібліотеці Переяславської семінарії. Серед них було й Пересопницьке євангеліє. Судячи з усього, пам’ятка справила на поета сильне враження і тому він залишив про неї запис у своїх археографічних нотатках.

«В скромной семинарской библиотеке хранится два Еванге­лия, писаны на пергамени изяшными славянскими буквами, чер- нилом и киноварью — с прекрасными разноцветными рисунка- ми по золоту. Первое писано в 7053 году... Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и раскошнее первого, писа­но малороссийским наречи­ем [1556] года, с надписью на краях первых листов...» Далі наводився дарчий запис геть­мана Івана Мазепи, який пе­редав книгу Переяславській єпархії: «Сіє Евангеліе при­слано и дано отъ Ясновель­можного Его милости пана, пана Іоана Мазепы, войскъ царського пресвітлаго величе­ства запорозкихъ, обоихъ сто­рон Днипра Гетмана, и слав­ного чина Святого Апостола Андрея кавалера до престола Переяславского епископского, который отъ его жъ милости

Портрет Осипа Бодянського — людини, яка вперше розповіла широкому колу читачів про Пересопницьке євангеліє

созданъ отъновленъ, и драгоценнъми утварьми украшенъ при преосвященномъ єпископи Захаріи Корниловычи року [1701] апреля [17]день».

«Это Евангелие, — далі вказував Т. Шевченко, — подроб­но описано г. Бодянским в «Журнале Министерства народного просвещ[ения]» №5, 1836 года, м. май».

Із цього запису видно, що Шевченко знав про існування цієї пам'ятки з опису Бодянського, із яким він особисто знався. Тут доречно сказати кілька слів про цього вченого, оскільки кон­такти з ним були важливими для Шевченка. Бодянський закін­чив філологічний факультет Московського університету в 1834 р. У 1837 р. був відряджений Міністерством народної освіти за кордон для вивчення літератури та історії західних та південних слов'ян. Навчався у П.Й. Шафарика. Працював у бібліотеках Пра­ги, Відня, Будапешта. Повернувшись до Росії в 1842 p., обіймав посаду професора кафедри слов'янської філології Московського університету. Викладав чеську, польську, сербську мови та літера­тури, порівняльну граматику слов'янських мов.

Очевидно, саме Бодянський звернув увагу Шевченка на Пере- сопницьке євангеліє. Адже недаремно в своїх археографічних но­татках письменник посилається на статтю цього вченого в «Жур­нале Министерства народного просвещения». Бодянский знав, що ця пам'ятка перебуває в Переяславській семінарії, що вона може зацікавити Кобзаря.

Звісно, жанр археографічних нотаток не передбачав глибо­кий і всебічний опис пам'ятки. Та й сам Шевченко не був спеціа­лістом у сфері археографії. Однак цікаво глянути, на які моменти він звернув увагу.

Письменник передусім указав на естетичну цінність пам'ятки, на те, що вона зроблена мистецьки, естетично витончено і є «роз­кішною». Дійсно, естетична вартість пам'ятки надзвичайно висо­ка. Друге, на що звернув увагу Шевченко, — це те, що пам'ятка написана «малоросійським наріччям», тобто українською мовою. Як відомо,

Пересопницьке євангеліє було одним із перших пам'яток офі­ційної книжності, написаних цією мовою. Правда, не весь текст євангелія був перекладений українською. Принаймні перше, євангеліє від Матвія, було близьким до старослов'янської осно­ви. Інші ж євангелія, особливо від Луки, наближалися до мови народної.

Певно, Шевченко не випадково зауважив, що євангеліє на­писане «малоросийским наречием». Він, попри деякі нюанси, був прихильником широкого використання розмовної української мови, піднесення її на рівень елітарний. Так, Кобзар навіть засу­джував Григорія Сковороду за те, що той не писав свої твори цією мовою. Тому для Шевченка Пересопницьке євангеліє як пам'ятка української писемності було дуже цікавим.

І, нарешті, варто звернути увагу на те, що письменник у своїх археографічних нотатках наводить повністю дарчий запис Мазе­пи. Можна, щоправда, це списати на те, що цей запис знаходився на початку книги й впадав у вічі. Однак нам здається, що справа не лише в цьому. Шевченко загалом обережно ставився до постаті Мазепи, практично ніде в своїх творах не згадував цю історичну особу. Та все ж він знав про меценатську діяльність цього опаль­ного гетьмана, якого проклинала Російська православна церква. І тому, можливо, спеціально звернув увагу в своїх археографічних нотатках на меценатство Мазепи.

По-своєму символічно, що свою офіційну роботу в Київській археографічній комісії Шевченко фактично почав з вивчення Пе- ресопницького євангелія. І хоча дослідження ним цієї пам'ятки не було вичерпним, все-таки поет зумів звернути увагу на її важ­ливі моменти.

Петро КРАЛЮК 27 травня 2011 р.