Галичина є багатою на пам'ятки історії та природи.
Серед них особливе місце посідають печерні порожнини[263]. Їхнє виникнення зачисляють до різних епох та періодів історії людства, що становить певні особливості в методиці та методології їхнього наукового дослідження[264].
Окрему групу історичних пам'яток репрезентують середньовічні печерні монастирі та наскельні монастирські комплекси. Далеко за межами України є добре відомими чернечі пам'ятки, які розміщені поблизу Страдча[265], Розгірча[266], Крехова[267], Лядової[268], Непоротова[269], Бакоти[270], Василева[271], Субоча[272], Підкаменя[273] та інших населених пунктів. Їхнє наукове дослідження на тих чи інших етапах виконували на засадах різних наукових знань, підходів, методик та методичних прийомів.
Більшість сучасних дослідників найчастіше застосовують три головні методи археологічного вивчення середньовічних пам'яток чернецтва:
- типологічний;
- функціональний;
- технологічний.
Типологічний метод можна вважати універсальним під час виконання археологічних науково-дослідних робіт. Він є головним у процесі вивчення різних за призначенням чернечих пам'яток. Наприклад, одноосібних житлових камер анахоретів, печерних приміщень протомонастирів, монастирських житлових, господарських та культових комплексів тощо.
Зазначимо, що в Галичині існує кілька тисяч печерних порожнин, однак, лише незначна частина з них має ознаки чернечого перебування[274]. Тому на початковому етапі проведення наукових досліджень дуже важливого значення набуває попереднє встановлення функціонального призначення пам'ятки. Його виконують шляхом візуального виявлення характерних ознак та рис, написів, рисунків тощо. Зокрема, у невеликих одноосібних печерних спорудах ченців-анахоретів серед інших ознак важливим свідченням чернечої належності пам'ятки є наявність невеликих культових вівтариків, які зроблені у вигляді овальної, округлої, овоїдної, прямокутної, квадратної та інших форм заглибленої ніші, що їх робили в одній з стінок споруди.
Традиційно в одноосібних житлових камерах є лише один вівтарик. Це не лише підтверджує думку, що кожен мешканець мав своє окреме культове місце, а й дає підстави для встановлення кількості мешканців у великих житлових камерах, у яких проживала уся община.Не викликає сумніву те, що у таку нішу поміщали культові речі. Досить часто у верхній частині настінних ніш простежуються сліди стійкої смолистої кіптяви. Іноді по периметру та у внутрішній частині заглиблення фіксують літери та знаки, які висічені у кам'яній основі церковно-слов'янським письмом.
На підставі проведених досліджень зауважено, що більшість ніш розташована нижче від середнього рівня висоти одноосібної житлової камери, зрідка - ледь вище від долівки. Наявність культових ніш в одноосібних житлових приміщеннях свідчить, що вони виконували одночасно функції житла та храму. У печерних порожнинах протомонастирів в одній житловій камері простежується по декілька настінних заглиблень. Їхня кількість відповідала числу мешканців пам'ятки. Детальніше про це зазначено у відповідному розділі праці.
Технологічний метод слугує для визначення характерних ознак під час будівництва житлових камер в їхньому функціонуванні. Наприклад, багато печерних порожнин мають ознаки та сліди від вирубування каменю, що свідчить про їх штучне чи комбіноване (природно-штучне) походження. Важливе значення отримало застосування цього методу в процесі дослідження типологічних особливостей будівництва заглиблених та наземних келій, а також у якісній оцінці побутового речового інвентарю, зокрема, керамічного посуду, металевих та скляних виробів тощо.
Традиційним емпіричним способом дослідження середньовічних чернечих пам'яток у багатьох випадках широко застосовують описовий метод, який охоплює ідентифікацію, систематизацію, класифікацію, типологізацію виявлених об'єктів, археологічних матеріалів, відомостей тощо.
На стадіальному рівні виконання пошукових та науково-дослідних робіт варто виділити три головні етапи:
- описовий;
- інтерпретаційний;
- синтетичний (або підсумковий).
У більшості випадків проведення польових археологічних досліджень підтверджують відомі до того скупі писемні звістки про ці пам'ятки. По суті визначено, що значна кількість середньовічних монастирів виникла та існувала поблизу давньоруських городищ[275], де монастирські оселі виступали не лише як релігійні, а й як важливі суспільно-політичні інституції. Немає жодного сумніву у тому, що багато укріплених чернечих поселень у княжі часи відігравали провідну роль у суспільному житті. Вони були визначними військово-політичними центрами та опорними пунктами держави[276] і водночас відомими осередками національного духовного життя та культури.
Вірогідно, творцями багатьох середньовічних монастирських обителей, які існували поблизу городищ, були ченці-місіонери. Вони шукали суспільної опори та підтримки серед населення. Через це в процесі виконання практичних досліджень можна було передбачати ймовірність існування багатьох спільних рис у чернечому та світському житловому будівництві та побуті, що підтверджує застосування порівняльно-типологічного методу досліджень.
Середньовічні печерні монастирі належать до особливого типу історичних пам'яток. Нині актуальною є не лише проблема їхнього раціонального дослідження із використанням найновіших наукових методів та методичних прийомів, а й актуальне завдання збереження історичної спадщини середньовічного чернецтва.
Упродовж багатьох віків чернечі печерні пам'ятки залишалися відкритими та доступними для широкого загалу. Під впливом дії на них людей, а також унаслідок природних зсувів, обвалів та руйнувань чимало печерних пам'яток давно припинило своє існування.
Деякі історичні пам'ятки чернецтва зазнали модерних перебудов та пристосувань для різних господарських потреб місцевого населення (під хліви, комори, господарські приміщення тощо)2, що дуже обмежує та утруднює їхнє наукове обстеження.
У багатьох випадках у печерних порожнинах чернечих пам'яток назавжди втрачено стародавні епіграфічні написи, петрогліфічні знаки, стародавні малюнки, археологічні матеріали, що привело до втрати великої групи історичних джерел.
Навіть сучасне повторне заселення печерних порожнин, наприклад, Галицького монастиря, пристосування печерної пам'ятки до умов сучасного чернечого життя теж призводить до втрати цінних наукових відомостей та матеріалів[277] [278] [279]. Для прикладу можна навести печерний монастир, розміщений поблизу села Страдч Яворівського району Львівської області. На підставі археологічних робіт, які проводилися на пам'ятці в ХІХ - на початку ХХ ст., заснування печерного монастиря зачислили до княжих часів, хоч жодних писемних відомостей у літописах та архівних установах про це не виявлено. Важливо зауважити, що під впливом діяльності людей за короткий період часу сучасний вигляд Страдецького печерного монастиря (фото 1) порівняно із його літографічним зображенням, яке у 1841 р. зробив М. Стенчинський (рис. 1), сильно змінився. Рис. 1. Зовнішний вигляд Страдецького печерного монастиря у середині ХІХ ст. (За літографією Стенчинського М., 1841). З повідомлень мешканців Страдча знаємо, що у другій половині ХХ ст. вхідна частина пам'ятки зазнала природних обвалів та штучно спровокованих руйнувань. Тоді й було виконано низку будівельних заходів з метою укріплення вхідного отвору у печерну порожнину та обмеження доступу широкого загалу у неї. На місці вхідної частини за допомогою залізобетонних конструкцій спорудили невелику капличку, яка одночасно стала слугувати входом у печерний монастир. Однак ті будівельні роботи не тільки призвели до знищення культурного шару у вхідній частині монастиря та його стародавньої архітектурної композиції, а й до втрати її первісного вигляду. Сьогодні печерним монастирем у Страдчі, що є історичною пам'яткою державного значення, опікується парафіяльний священик та релігійна громада села Страдч Яворівського р-ну (а не відповідні охоронні державні інституції!). Це певною мірою сприяє догляду за пам'яткою, а також захисту від дальших можливих руйнувань. Так само багато цінних історичних пам'яток cередньовічного чернецтва у Галичині опинилося поза увагою відповідних державних та суспільних організацій, які мали б опікуватися їхньою охороною та збереженням. Через це вони перебувають у занедбаному стані, відбувається неповторна втрата національної культурної спадщини українського народу. Однією з цінних історичних пам'яток Галичини є печерний монастир, розміщений у потужному гористому прикарпатському масиві поблизу села Розгірче Стрийського р-ну Львівської обл.[280] Для порівняння можна навести вигляд вище згаданого монастиря в Розгірчі у середині ХІХ ст. (рис. 2) та його сучасний занедбаний та критичний стан (фото 2). Рис. 2. Зовнішний вигляд Розгірчанського печерного монастиря у середині ХІХ ст. (За літографією Стенчинського М., 1847). Зазначену історичну пам'ятку в Розгірчі вважають унікальним печерним творінням середньовічного українського чернецтва[281]. У печерному комплексі монастиря оригінальністю конструктивного спорудження виділяються культові, житлові, господарські приміщення, які ще зберігають цінну наукову інформацію. Завдяки комплексному застосуванню нових методичних прийомів отримані цікаві результати спелеологічних досліджень, що порівняно з положеннями чернечого Типікону дають підстави зазначати про розвиток організаційних форм общинного устрою монастиря. Застосування порівняльно-типологічного методу в процесі досліджень чернечих пам'яток дає змогу виділяти різнотипні чернечі житлові споруди, особливості планувальної структури, відмінні риси та ознаки окремих середньовічних чернечих пам'яток. Подібне занедбане і навіть катастрофічне становище простежується на багатьох історичних пам'ятках не лише в Галичині, але у інших регіонах України. Отже, проблема раціонального дослідження чернечих пам'яток виступає не менш актуальною, ніж проблема їхнього збереження[282] [283]. Варто наголосити, що навіть чужа українському народу австрійська влада у Галичині (1772-1918) постійно вживала рішучих заходів для збереження історичної спадщини28. Про це вже неодноразово було зазначено. Питання проведення комплексних історико-археологічних досліджень середньовічних печерних пам'яток є важливим і з погляду багатогранного вивчення середньовічної історії України, адже значна частина писемної бази середньовічних історичних джерел формувалася саме в монастирях. Більшість з тих джерел втрачена. У багатьох випадках археологічні пам'ятки залишаються чи не єдиними свідками не тільки самого монастирського життя, а й широкого людського загалу країни. Втрата культурного шару та інших інформативних джерельних матеріалів на історичних пам'ятках, відсутність ранніх писемних відомостей про них часто ставлять дослідників у доволі складне становище стосовно інтерпретації приналежності, хронологічних рамок того чи іншого археологічного об'єкта. Іноді реальний стан викопних речей та результати наукових досліджень стимулюють науковців застосовувати різні комбіновані наукові методи, проводити сихронізації, прив'язки, аналогії та порівняння з артефактами найближчих пам'яток. Для прикладу можна навести незначні результати спелеологічного дослідження Непоротівського монастиря, який наприкінці 70-х рр. ХХ ст. обстежував чернівецький археолог Борис Тимощук. Не виявивши належних артефактів (через відсутність культурного шару) на чернечій пам'ятці, автор на основі загальних відомостей про місцевість синхронно пов'язував виникнення пам'ятки з давньоруським часом та датував другою половиною ХІІ ст.2 Наголосимо, що це датування ґрунтувалося не на фактологічних матеріалах, а на загальній історичній ситуації та існуванні у регіоні в той час поблизу печерного монастиря потужного та добре укріпленого городища з багатими археологічними знахідками. Проте, на нашу думку, результати археологічних робіт та хронологічні рамки існування однієї пам'ятки не можуть слугувати аналогом чи вирішальним чинником для датування того чи іншого об'єкта, який розташований поблизу. Звичайно, в плані нашого дослідження паралельність та сихронність існування відомих історичних об'єктів має важливе значення для розкриття певних закономірностей, організаційних принципів, виявлення характерних ознак появи та функціонування чернецтва. Однак для датування пам'ятки найважливішою підставою повинні залишатися писемні джерела або конкретні фактологічні знахідки, отримані під час досліджень, які можуть бути використані в атрибуції досліджуваних об'єктів. Сучасний чернівецький дослідник багатьох печерних порожнин Галичини, Буковини, Поділля, Криму та Молдови Богдан Рідуш пропонує широке залучення та використання найновіших сучасних технічних електронних засобів і технологій, комп'ютерних систем для створення максимальної інформативної бази печерної пам'ятки. На думку дослідника, це дало б змогу, наприклад, під час [284] застосування порівняльного методу краще ідентифікувати ту чи іншу печерну пам'ятку[285] [286] [287] [288]. Крім того, науковець раціонально наголошує на необхідності проведення комплексних наукових досліджень, пошуку та застосування нових методичних та методологічних прийомів у процесі виконання печерних науково-дослідних робіт. Спелеологічні дослідження мають свої характерні методичні особливості, що значно різняться, зокрема, порівняно з методикою проведення польових археологічних робіт. Багато українських та зарубіжних дослідників печерних порожнин звертає увагу на те, що часто у печерних приміщеннях знаходять характерне відображення лише останнього періоду функціонування пам'ятки, що передусім, впливає на процес формування культурного шару, а також збереженість культурних відкладів та слідів діяльності людей28. На особливу увагу спелеологів заслуговують чернечі печерні пам'ятки, які є відомими за переказами місцевих мешканців, 288 підтверджені характерними топонімічними назвами тощо, хоч досі лише в окремих з них було виявлено археологічні знахідки, епіграфічні надписи, петрогліфічні знаки тощо. Усні народні перекази дають змогу спелеологам створювати гіпотетичні моделі середньовічних чернечих житлових споруд, монастирів. Не раз вони підтверджувалися результатами археологічних пошуків. Зокрема, цінні знахідки отримали під час досліджень, які були проведені в печерній порожнині біля с. Стінка Бучацького р-ну Тернопільської обл., де, за переказами місцевих мешканців, колись існував монастир. У печері дослідники виявили рештки стародавніх захоронень та фрагменти кількох невеликих керамічних посудин, які хронологічно належать до Х-ХІІІ ст.[289] Вадим Артюх - один з дослідників печерного монастиря зазначає, що чернеча пам'ятка припинила існування приблизно на початку ХІІІ ст. і з цього часу, на його думку, більше ніколи не відновлювала своєї діяльності. Вважаємо, що причиною її знищення могло стати половецьке або монгольське нашестя в середині ХІІІ ст., хоча жодних припущень та уточнень щодо цього автор не наводить. Як відомо із праць дослідників історії українського чернецтва, ставлення монголів до християнських пам'яток у часи завоювання давньоруських земель було доволі агресивним[290]. Літописні джерела неодноразово підтверджують факти варварського руйнування азійськими завойовниками Давньої Русі монастирських осель Києва, Галича та інших міст. “Безбожный же сынове Измайлове высѣ келыямъ, высекающее двери, и износяху еже аще обрітаху въ келіях; и посем пожгоша домъ святыя Богородица Владычица, и пришедъ ко церкви и зажгоша двери, и влъзше во притворъ у гроба... ”[291]. У іншому середньовічному печерному монастирі, який розташований у гористому масиві поблизу Олієво-Королівки Городенківського р-ну Івано- Франківської обл., було знайдено керамічні вироби XVI-XVIII ст.[292] Це, на думку Б. Рідуша, може бути свідченням хронологічних меж останнього періоду існування чернечої пам'ятки. Чимало сучасних авторів у своїх публікаціях, які присвячені вивченню чернечих печерних пам'яток Галичини, зазначають про недостатність або відсутність культурного шару. Належність та функціонування таких пам'яток, як місця перебування ченців, можна довести лише шляхом застосування найновіших методів наукових досліджень, доповнюючи їх спектральними мікроелектронними аналізами висічених поверхонь кам'яної основи тощо. Про відсутність культурного шару на багатьох історичних пам'ятках, наприклад, зазначають дослідники печерних монастирських осель, які є поблизу Отрокова та Сокільця[293], Рукомиша[294], Порохової[295], Страдча[296], Руди[297], Поділля[298], Розгірча[299] та низки печерних порожнин лівого берега Дністра[300] тощо. Зазначимо, що результати застосування методики комплексних наукових досліджень джерел (писемних, археологічних, спелеологічних, геоморфологічних, топонімічних і т. п.) засвідчують, що монголо-татарське завоювання не тільки стало причиною розорення багатьох галицьких монастирів, а й сприяло появі нових монастирських поселень на українських землях і у Галичині, зокрема[301]. Для детального вивчення різнотипних чернечих пам'яток Галичини було розроблено спеціальну науково-обґрунтовану програму, яка передбачала широкий спектр виконання науково-дослідних робіт, який проводили в процесі дослідження тієї чи іншої пам'ятки. Часто дослідження виходили далеко за межі власне історичних методів, коли історики вдавалися до співпраці з геологами, ґрунтознавцями, спеціалістами у галузі мінералогії, металографії, керамології, склярства тощо. Така співпраця давала змогу значно розширити джерельну базу історії середньовічного чернецтва, бо навіть незначні керамічні, скляні чи металеві фрагменти, виявлені на пам'ятках, різняться між собою мікроструктурою, що зумовлено особливостями виконання технологічних процесів у той чи інший період історії, що могли засвідчувати спеціалісти точних наук. У багатьох випадках виявлені в печерних порожнинах відомості та знахідки не тільки підтверджують факт існування, а й дають змогу хронологічно окреслити період існування пам'ятки, ідентифікувати речовий матеріал, виявити в ньому притаманні часу існування з матеріалами інших місцевостей. Варто критично наголосити, що чимало сучасних дослідників за результатами проведення печерних пошукових робіт вдаються до грубих узагальнень на кшталт в печерній порожнині знайдено...”, не зазначаючи при тому, яке функціональне призначення мала та чи інша печерна порожнина в минулому. Перш, ніж перераховувати знайдені в печері речі, потрібно чітко та прискіпливо розрізняти житлові, господарські, трапезні, культові та інші приміщення. Місце виявлення знахідок має важливе значення для визначення організаційної форми існування даної чернечої общини, для дослідження загального процесу еволюції середньовічного чернецтва. Наприклад, у житлових камерах кіновітів не трапляються знахідки посуду, побутових знарядь та матеріалів. У кіновіальних монастирях вони є характерними лише для чернечих трапезних, комор, пекарень, виробничих приміщень, але не для келійних приміщень. Знахідки особистих речових, побутових та господарських речей у чернечих житлових спорудах є властивою ознакою 302 монастирів келіотського типу, зрідка - ідіоритмічних. Результати, отримані під час обстеження чернечих печерних жител, мають важливе значення для встановлення не тільки організаційних форм, а й 303 видів та основних типів існування середньовічного галицького чернецтва. Методика наукових досліджень чернечих житлових пам'яток значною мірою ґрунтується на статутних положеннях Типікону, розроблених Теодором Студитом[302] [303] [304], ченцем Києво-Печерської лаври Феодосієм Печерським, а згодом і галицьким митрополитом Велямином Рутським[305], а також на порівняльному аналізі виявлення артефактів, їхній кількості, якості та функціональному призначенні. Важливо, що результати археологічних досліджень та писемні відомості про середньовічні чернечі печерні житла можуть слугувати типологічним відображенням наявної системи організаційного устрою тієї чи іншої чернечої общини, вагомим чинником для визначення числа мешканців монастиря, оцінки їхніх побутових умов та багато інших сторін життя чернецтва.
