ФОРМУВАННЯ ТОРГОВО-РЕМІСНИЧИХ ПОСАДІВ ДАВНЬОРУСЬКИХ МІСТ КІНЦЯ Х - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ СТ. НА ТЕРИТОРІЇ МЕЖИРІЧЧЯ ВЕРХНЬОГО СІРЕТУ ТА СЕРЕДНЬОГО ДНІСТРА

Ігор Возний, Андрій Федорук (Чернівці)

В статье рассматривается возникновение и формирование ремесленно-торговых по­садов древнерусских городов на примере ограниченного региона.

Серед багатьох проблем історії давньоруського міста однією з невирішених залишаєть­ся виникнення і формування ремісничо-торговельних посадів. Питанням їхнього виникнен­ня, а також місця в структурі міста і значення у соціально-економічному житті, соціального складу населення приділялася значна увага серед науковців. Проте багато ще в цій проблемі потребує подальшої розробки, що неодноразово наголошувалося дослідниками [5, с. 12-18].

Само по собі виникнення і формування ремісничо-торговельного посаду є містоутво- рюючим фактором. У широкому розумінні - з виникненням посаду місто набуває нової якос­ті економічного центру, у вузькому - формується структура самого міста.

Однак при спробі простежити і зрозуміти процес становлення конкретного давньорусь­кого міста дослідники натрапляють на певні труднощі через недостатню кількість писемних джерел та археологічних матеріалів і низький рівень теоретичної розробки проблеми.

У літописах часто згадуються складові частини міста, однією з яких є посад, що проти­ставляється дитинцю. Наприклад, «...изгониша изгонной ратью посад у Пскова и... оступиша град Псков, хотяше его пленити» [24, с. 86]; «...погоре град Тверь весь и посад» [23, с. 540]. Це свідчення того, що міські посади мали не тільки свою чітко визначену територію, але й були автономними структурними одиницями давньоруських міст.

Ремісничо-торгові посади згадуються в літописах як «подол», «місце», «окольне міс­то», «острог», «город» тощо. Назва «посад» з’являється тільки в XIII ст. Відомо, наприклад, що «подолом» називалися посади Києва і Чернігова, які розміщувалися нижче, біля водного джерела, на відміну від дитинців, розташованих, як правило на «горі».

Як видно з літописних повідомлень, терміни, які у писемних джерелах позначають мі­ський посад, відображають деякі його особливості як поселенської структури. Посади, що згадувалися у джерелах, розташовуються зазвичай поруч з дитинцем, але в інших топографі­чних умовах, тобто могли знаходитися нижче останнього, «на подолі», біля ріки, яка, як пра­вило, була важливою транспортною артерією. Вони мали свої укріплення, які конструктивно відрізнялися від оборонних ліній фортець-дитинців. На їхній території знаходилося «місце» - торгова площа, яка була центром міської торгівлі.

Посадські частини міста формувалися під захистом фортець-дитинців, як правило, біля річок. З часом навколо них споруджувалися свої укріплення, але, як зазначалося, часто менш потужні, ніж оборонні стіни дитинців. Тому під час несподіваних нападів ворога посади час­то ставали легкою його здобиччю «И пригонивши подъ городъ и зажгоша посад все», - гово­рилося в літопису про боротьбу псковичів з німцями у 1240 р. [17, с. 73].

Важливою ознакою міського посаду виступають його укріплення. У період становлен­ня і розвитку Київської держави військові напади постійно загрожували життю та майну ре­місників і торговців. Тому вони прагнули укріпити місце спільного проживання оборонними стінами та розташувати свої садиби поближче до фортеці-дитинця.

У писемних джерелах неодноразово згадується, що при появі ворога міщани спалювали свої садиби і перебиралися під захист стін дитинця, тим самим зміцнюючи його оборону [26, с. 145-146]. Таке розташування садиб містичів було подвійно взаємовигідним і для кня­зівської адміністрації, і для ремісників, між якими існували певні економічні зв'язки. Напри­клад, ремісники посадів могли одержувати від фортеці для переробки сировину, яка накопи­чувалася у фортецях у вигляді данин [35, с. 115].

Посади давньоруських міст були оточені оборонними стінами, як правило, простішої конструкції ніж дерев'яно-земляні укріплення дитинців. Тому у літописах вони могли позна­чатися терміном «окольне місто» або «остроги» [22, с. 133; 24, с. 576]. «Острог» - найпрос­тіша оборонна конструкція у вигляді огорожі-частоколу. За традицією, «острогом», як про­тивагу оборонним спорудам дитинців, називали укріплення посадів і тоді, коли вони мали більш складну конструкцію. Наприклад, літописець відзначив, що «новгородцы ставиша ос­трог по въспу хоромы» [25, с. 93], тобто споруджували укріплення у вигляді валу («въспу»), на якому ставили зруби («хороми»). Навіть коли у Новгороді були збудовані кам'яні оборон­ні споруди, їх теж називали «острогом»: «...заложи... острог камен» [17, с. 346].

Назва «окольне місто» означає укріплений посад, який оточує центральну частину - дитинець: «...и взяша градъ околний, и пожгоша, и людемъ же вбегшим у дънешний градъ» [17, с. 133].

Укріплені лінії міських посадів досліджені ще недостатньо. Про них на сторінках літо­писів є уривчасті відомості. Наприклад, київський Поділ, за свідченням літописця, у XII ст. був обгороджений «столпием» [24, с. 515]. Під час археологічних досліджень на Подолі ви­явлено залишки стін каркасно-стовпової конструкції [30, с. 29]. Подібні дерев'яні огорожі міського посаду, що складалися з двох рядів тину, простір між якими заповнювався глиною, виявлені при розкопках літописного Звенигорода на Білці [32, с.

Міські посади інколи відгороджувалися й більш складними конструкціями. Наприклад, земляними валами-платформами з дерев'яними стінами на їх вершині. Такі укріплення відо­мі в Суздалі, Білгороді Київському, Волковиську, Володимирі-Волинському й інших містах [6, с. 20-22; 14, с. 316-317; 27, с. 67-71; 33, с. 109]. При дослідженні цих укріплених ліній не виявлено житлово-господарських клітей для воїнів, що характерно для головних укріплених ліній князівських фортець і феодальних замків. Якщо це так, то напрошується висновок про те, що охорона міських (посадських) укріплених ліній покладалася не на професійних воїнів, а на всіх членів посадської общини [37, с. 116].

Посад стародавніх Чернівців мав досить складну і потужну оборонну систему. Перша оборонна лінія посаду розташовувалася за 100-300 м від укріплень дитинця. Це був дугопо­дібний рів шириною 8-10 м, який своїми кінцями з'єднувався з річкою Хабалівкою. По внут­рішньому периметру цього рову проходив дубовий частокіл (фото 1).

Фото 1. Вид на посад Ленківців на Пруті (попередник сучасних Чернівців):

А - посад; Б - рів внутрішньої оборонної лінії;

В-Г - рів зовнішньої оборонної лінії, заповнений талою водою (висохле русло р. Совиця).

Другу оборонну лінію становили річка Совиця, ліва притока Пруту, яка протікала за 400 м на північ від дитинця, та рови, що з’єднували її з річкою Хабалівкою - один за 400 м на захід від дитинця, інший - за 500 м на схід від нього. Береги цих ровів і річок теж були укріплені частоколами [34, с. 70].

Додаткові оборонні лінії обороняли ту частину посаду, на якій розміщувалися найваж­ливіші галузі ремесла, наприклад, залізоплавильна (горни). В той же час допоміжні галузі («вовчі ями» для збагачення болотяної руди) знаходилися за межами захисних ліній.

У Кучелмині весь комплекс, що складався з городища в урочищі Щовб, скельного мо­настиря з городищем в ур. Галиця та ремісничого посаду, був оточений валом із сучасною висотою до 1,5 м і ровом глибиною до 1 м [18, с.

На жаль, оборонні споруди посадів міст досліджуваної території спеціально не дослі­джувалися, тому визначити їхній характер не видається можливим у більшості випадків.

Важливою археологічною ознакою посадів є характер забудови їхньої території. Необ­хідно відзначити, що територія посаду завжди перевищує своїми розмірами дитинець того ж міста. Так, посад у Ревному займав площу 40 га, в той час, як дитинець лише 4,5 га. Ремісни­чий посад літописного Василева мав 50 га, а дитинець 1,3 га. У Ленківцях на Пруті площа посаду і дитинця, відповідно, складали 21 га і 0,64 га. Кучелмин мав посад площею 35 га та 0,25 га дитинця. Аналогічне співвідношення спостерігається і в інших давньоруських містах, наприклад, у Володимирі-Волинському - 60:1,5 га, Переяславі 80:10 га, Суздалі - 35:14 га, Полоцьку - 70:10 га. [10, с. 67-69; 42, с. 154-156; 44, с. 212-222]. Розміри посаду чітко відо­бражають його значення в структурі давньоруського міста.

Фото 2. Вид на ремісничий посад літописного Кучелмина.

Як відомо з розкопок, посади забудовувалися рядами індивідуальних садиб дрібних власників. Таким чином створювалася вулична система планування міст. До складу садиб поряд з житлами і ремісничими майстернями входили хліви, комори й інші господарські бу­дівлі. Це викликано тим, що в умовах панування натурального господарства з його замкнуті­стю і слабким розвитком обміну ремісники посадів, окрім своєї основної діяльності, змушені були займатися також землеробством, тваринництвом, городництвом, садівництвом, бортни­цтвом, користуватися лісовими угіддями і водоймами тощо [39, с. 67-69]. Садиби містичів зафіксовані в писемних джерелах ще з Х ст. Наприклад, коли згадується спалення княгинею Ольгою Іскоростеня у 945 р. «И тако возгорахуся голубици ово клети, ово веже... и не бе двора идеже не горяще» [22, с. 43].

Так, на поселенні-супутнику князівської фортеці в Ревному напівземлянки общинників розташовувалися окремими невеликими групами, які могли складати окремі садиби і, на ду­мку Б.О.

Те ж саме простежується і в ХІІ - першій половині ХІІІ ст. Так, культурний шар на те­риторії посаду стародавніх Чернівців не складає суцільного масиву, а виступає окремими плямами, на місці яких під час розкопок виявлено давні будівлі, що може свідчити про сади­бну забудову міста. У західній частині посаду, на місці однієї садиби розкопано два наземних житла площею 10 і 16 м² з глинобитними печами [13, с. 118-122].

Такі садиби рядових міщан відомі в багатьох посадах давньоруських міст [1, с. 183; 3, с. 19-22; 5, с. 36-53; 8, с. 23-28; 9, с. 65-67; 31, с. 38-44; 33, с. 109].

Територія міських посадів забудовувалася досить щільно. Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що кількість населення тут постійно зростала, а оборонні лінії посаду не дозволяли постійно розширювати його площу. Крім того, ремісники і торговці прагнули розташувати свої садиби поближче до торгового майдану.

Рис. 1. Садиба із селища-супутника князівської фортеці Х ст. в с. Ревне (за Б.О. Тимощуком): 1 - укіс оборонної лінії ІХ ст.; 2 - урвище; 3 - напівземлянка; 4 - господарська споруда;

5 - дерн; 6 - жовта глина; 7 - вугілля; 8 - обпалена земля; 9 - каміння; 10 - кістки;

11 - кераміка; 12 - стовпові ямки; 13 - обпалені дерев'яні колоди; 14 - колоди.

Останній досить часто згадується в писемних джерелах під назвою «місце»: «...въеха в место, а в город нельзе было въехать» [24, с. 934]. Тому і всю територією посаду могли нази­вати «місцем». Від терміну «місце» може походити і назва мешканців посаду «містичі» [24, с. 483, 517, 596]. Інколи торговий майдан і, відповідно, посад називали ще «торгом» [22, с. 116]. Це вказує на те, що посади-общини були центрами обміну і торгівлі.

Торговий майдан міста розташовувався на посаді і його значення полягало не тільки у проведенні торгових операцій, але й для проведення зборів міщан. Від майданів у різні сто­рони посаду відходили головні вулиці міста, заселені жителями за професійно-виробничим принципом. Таке заселення посаду підтверджується як топонімією, так і матеріалами архео­логічних розкопок [41, с. 152]. Наприклад, у літописному Василеві на Дністрі, недалеко від пристані, поруч з феодальним замком знаходився торговий майдан (ур. Торговиця) [34, с. 138-153]. Він був вільним від забудови, але навколо нього розміщувалися ремісничі майстерні. Тут розкопано дев'ять гончарних горнів одно - та двоярусної конструкції. Розмі­щення гончарних майстерень поруч з торговою площею дозволяло ремісникам одночасно наглядати за роботою горнів, де випалювали глиняний посуд, і продавати свої вироби. Отже, ре­місники літописного Василева виготовляли свою продукцію не тільки на замовлення, а й на ри­нок. Таке розміщення торгових площ характерне для давньоруських міст [39, с. 248-249].

Можливо, аналогічні торгові майдани були в Ленківцях на Пруті, а також у Кучелмині, де, як зазначалося, територія посаду не була щільно забудованою. На ній простежуються вільні від будівель площі. Очевидно, вони використовувалися як торгові майдани. А знахідки значної кількості риб'ячої луски та кісток в одному з будинків на дитинці Чернівців можуть побічно свідчити про існування в місті торгу, на якому збувалася риба. Крім того, щільне розміщення залізоплавильних горів може свідчити про об'єднання металургів у цьому районі міста.

Характерною рисою давньоруських міст, починаючи з ХІІ ст., було спорудження храму на площі або неподалік від неї. Це пов'язано з тим, що згідно зі статтею про мірила в статуті князя Володимира, саме у відання церкви передавалися еталони торговельних мір, а також мита за користування цими мірами [43, с. 100]. Таке правило зберігалося до пізнього серед­ньовіччя. Очевидно, Василівський білокам'яний храм теж був місцем зберігання мірил, оскі­льки місто було важливим торговим осередком на Середньому Дністрі. Церкви були важли­вою ознакою посадів.

Джерела чітко описують центральне місце міст в управлінні навколишніми територія­ми. Тут проводиться суд, сюди поступають податки, є в наявності військові сили. Необхід­ною умовою виконання цих функцій є концентрація тут представників феодальної знаті.

Класове панування феодали здійснювали не тільки через політико-адміністративні ор­гани влади, але й ідеологічно через владу духовну - церкви і монастирі. З поширенням хрис­тиянства на Русі міста стали його провідниками в маси. Літопис стверджує, що слідом за хрещенням киян Володимир «нача ставити по градом церкви и попы» [17, с. 157]. Церква - суттєвий елемент феодального ладу і її присутність в місті обов'язкова. Таким чином типо­вими слід вважати поєднання в місті таких елементів: фортеці, дворів феодалів, ремісничого посаду, торгівлі, адміністративного управління, церков. Тому християнські храми із цвинта­рями біля них є теж важливою ознакою міських посадів. На думку науковців, це були патро- нальні церкви територіально-фахових об'єднань містичів, де могли влаштовуватися збори і бенкети членів общини, так звані «братчини» [29, с. 760; 37, с. 113]. Такі торгово-ремісничі об'єднання міщан на території України і Білорусії зберігалися до XVII-XVIII ст. [7, с. 57]

Так, у Василеві, на посаді досліджено фундаменти білокам'яного храму [11, с. 37-50]. Це була не дуже велика (розмірами 21,2?13,6 м по зовнішньому обводу стін), але висока, з однією банею, трьома апсидами, чотирьохстовпова, з плоскими пілястрами і перспективним порталом будівля (фото 3). Храми такого типу на території Русі, насамперед Києва, склалися до середини XII ст. [12, с. 213-217] Василівський храм правив за усипальницю представників феодальної знаті. Біля храму знаходилося кладовище, очевидно, представників князівської влади. На цвинтарі розкопано поховання в кам'яних саркофагах і в могильних ямах під кам'яними плитами.

На посаді Василева, ще в трьох місцях виявлено цвинтарі XII - першої половини XIII ст. Очевидно, біля них теж знаходилися дерев'яні церкви, оскільки до XVII в. цвинтарі завжди розташовувалися поруч із церквою. Отже, на посаді літописного Василева могло зна­ходитися не менше як чотири патрональних храми територіально-фахових об'єднань місти- чів.

Як видно з матеріалів цвинтарів Василева та поховального інвентаря, соціальний статус братчин був різним. Так, на цвинтарі, розташованому у центрі посаду, сімейні поховання зі срібними прикрасами були обгороджені кам'яними колами. В той же час поховання інших цвинтарів посаду не відгороджувалися такими колами, а їхній інвентар складався, в основ­ному, з уламків глиняного посуду.

Фото 3. Рештки фундаменту білокам’яного храму літописного Василева.

Сліди християнських кладовищ та церков як центрів професійних об’єднань міщан ви­явлені на посаді стародавніх Чернівців і за межами оборонних ліній, про що свідчать масові знахідки глиняних полив’яних плиток (фото 4).

Фото 4. Керамічні полив’яні плитки з підлоги церкви на посаді Ленківців на Пруті.

На південний схід від посаду в Кучелмині, за словами місцевих мешканців, знаходився, очевидно, могильник з підплитовими похованнями і, напевно, біля нього була патрональна церква [18, с. 32].

Спорудження храмів на міських торгових площах було звичайним явищем у давній Ру­сі [39, с. 248]. На головному торговому майдані Києва, наприклад, стояли три храми [40, с. 136].

Але така структура могла бути характерною для міст ХІІ-ХІІІ ст. У більш ранній період Х-ХІ ст. вона була простішою, оскільки територіально-професійні об’єднання були лише на стадії формування. Тому міщани могли належати до однієї общинної структури, відвідувати один храм або язичницьке святилище, як це було у ранньофеодальному місті Ревне. Тут не­подалік торгово-ремісничого поселення Царина розташовувалися язичницьке святилище і могильник. Святилище знаходилося в урочищі Микулинка (рис. 2). Від капища збереглася жертовна яма розмірами 3,7?4 м, глибиною 1,2 м, вимощена каменями невеликих розмірів, стовпова яма від ідола, вогнище, обпалені й необпалені кістки тварин, уламки глиняного по­суду X ст., обпалені камені, срібне скроневе кільце, залізний ніж, шар вугілля і золи. Майдан культового місця був відокремлений від решти території неглибоким ровиком [15, с. 18-20; 16, с. 114-115].

Рис. 2. Язичницьке капище ѴІІІ-Х ст. з Ревного (за Л.П. Михайлиною):

1 - дерн; 2 - ровик; 3 - темно-жовта глина; 4 - обпалена глина; 5 - стовпова ямка;

6 - темно-сіра земля; 7 - шар спаленини; 8 - вугілля; 9 - жовта глина; 10 - кераміка;

11 - кістки; 12 - каміння; 13 - материк.

Зруйновані оранкою поховання у вигляді скупчення уламків глиняного посуду X ст., вуглинок і кальцинованих кісток виявлено також на посаді в Ревному, в урочищі Царина. Тут же, на спланованій частині валу ранньозалізного віку, розкопані залишки примітивного кре­маторію - місця спалення небіжчиків. Його залишки являли собою прямокутну яму розміра­ми 2,0?1,2 м, глибиною 0,45 м, на дні якої знаходилися кальциновані кістки людини, шматки згорілого дерева, обпалені камені, вугілля та уламки глиняного посуду X ст. Навколо ями відклався культурний шар, у якому знаходилися кістки тварин і уламки глиняного посуду X ст. [36, с. 36].

На посаді Кучелмина С.В. Пивоваров дослідив, як стверджує автор розкопок, язични­цький храм, що знаходився за 250 м від православного монастиря (рис. 3) [21, с. 218-219]. Це орієнтована за сторонами світу прямокутна будівля розмірами 11,6?4,8 м. У східній частині приміщення знаходився, мабуть, п'єдестал для дерев'яного ідола у вигляді прямокутної конструкції з поставлених на ребро вапнякових плит [19, с. 74-90; 20, с. 102-111]. Виявлений речовий матеріал із споруди датує її ХІІ - першою половиною ХІІІ ст. На думку С.В. Пивоварова, досліджений «ідольський храм» поруч з монастирем засвідчує про тривале існування у Подністров'ї періоду двовір'я й протистояння поганства та християнства.

Рис. 3. Язичницький храм (?) ХІІ - першої половини ХІІІ ст. з Кучелмина

(за С.В. Пивоваровим):

1 - дерн; 2 - обпалена земля; 3 - вугілля; 4 - каміння; 5 - обгоріле дерево;

6 - стовпові ямки; 7 - ями; 8 - ровики від стін; 9 - кістки; 10 - кераміка; 11 - обмазка;

12 - шлаки; 13 - темно-сіра земля; 14 - чорнозем; 15 - материк.

З такими висновками не можна погодитися і вважаємо, що ця споруда потребує деталь­нішого вивчення. У доводах С.В. Пивоварова є кілька неточностей і протиріч, які ставлять під сумнів інтерпретацію даної будівлі.

По-перше, безсумнівно, що на окраїнах Київської держави після запровадження хрис­тиянства існували язичницькі святилища. Але їх прагнули споруджувати у відлюдних, глу­хих місцях. Адже ліквідація святилищ у центрі змусила язичників, насамперед, служителів поганської віри або прийняти християнство, або тікати «в дебри, пустыни, леса» [2, с. 264]. Відомий Збруцький культовий центр, на який так часто посилається С.В. Пивоваров, був 398

створений у Х-ХІ ст. у майже незалюдненій місцевості [38, с. 84]. Малоймовірно, що в місті, поруч з християнським монастирем, міг знаходитися язичницький культовий центр. Чи до­зволили б ченці й князівська адміністрація у ХІІ ст. (а це ті верстви суспільства, які сприйня­ли християнство як нову релігію віддавна) поруч із християнським центром спорудити по­ганську культову споруду? Можна було б погодитися з її дослідником С.В. Пивоваровим, якби вона знаходилася за межами міста, в гущині лісу чи відлюдному місці. Адже не дарем­но в той час звучали слова ревнителя християнської віри: «Не мога терпети хрьстьян двоеве- рно живущих... тако творят, не только невежи, но и вежи: попове и книжники» [2, с. 369]. У цьому відношенні роль культового язичницького центру могло відігравати язичницьке свя­тилище в Кулішівці, яке знаходилося за 10 км від Галиці.

По-друге, дослідник «культової споруди» у своїй книзі апелює до факту, що у цей час у Галицькому Пониззі масово існували язичницькі святилища ХІІ - першої половини ХІІІ ст., посилаючись при цьому на дослідження Б.О. Тимощука та І.П. Русанової у Звенигороді, на горі Богит [18, с. 53]. Але ж, якщо подивитися на матеріали розкопок вищеназваних та інших язичницьких культових центрів, то видно, що С.В. Пивоваров свідомо чи несвідомо підтасо­вує під свою версію хронологічні рамки існування святилищ. Всі вони виникли раніше і про­існували, в основному, до першої половини ХІІ ст. (язичницький храм у Зеленій Липі у Х - першій половині ХІІ ст.; Рудники - Х - перша половина ХІІ ст.; Кулішівка - ХІ - ХІІІ ст. Бо­гит, Звенигород - рубіж Х-ХІ ст. - ХІІІ ст.) [38, с. 88]. Отже, язичницькі культові центри від­давна вже існували на даній території, і починають поступово занепадати з утвердженням християнства. Монастирі в цьому випадку за хронологією є вторинними культовими осеред­ками. Чи могли одночасно виникнути й існувати два різних за вірою культових осередки?

По-третє, як стверджує сам автор розкопок, «.на території споруди знайдені металеві предмети, головним чином, побутового характеру та прикраси» [18, с. 49, 52]. А далі всіх їх чомусь відносить до категорії культових (мініатюрні ножики, керамічний посуд з клеймами у вигляді кола, шиферне пряслице, кістяна накладка ручки ножа з циркульним орнаментом, скляні браслети, візантійські корчаги). Але ж це набір чисто міської культури. Тоді можна було б вважати великими язичницькими культовими місцями будь-які споруди давньорусь­кого міста, оскільки в них обов’язково будуть представлені такі предмети «культового хара­ктеру». В такому разі, наприклад, можна було б вважати культовою споруду, досліджену у 2002 р. на території посаду Ленківців на Пруті (рис. 4). Це будівля неправильної ступінчастої форми. Підлога приміщення знаходилася на рівні 0,55 м від сучасної поверхні. У культурно­му шарі виявлено фрагменти амфор, кераміки галицького типу, скупчення кісток, тварин, шматки глиняної обмазки, мініатюрний ніж. У західному куті споруди виявлено уламок ам­фори та значне скупчення кісток тварин. У її південному куті, ближче до стіни, виявлено яму овальної форми діаметром 1 м, глибиною 0,5 м, у заповненні якої знайдено значну кількість кісток тварин та глиняної обмазки. На відстані 2,5 м на північ простежено ще одну яму ова­льної форми діаметром 1,2 м. У її заповненні виявлені фрагменти кераміки, скупчення кісток тварин та глиняної обмазки. Вздовж південно-східного контуру споруди прослідковується слід глиняної обмазки у вигляді прямої лінії. Комплекс знахідок з цієї споруди, головним чи­ном, носить побутовий характер і зараховувати їх до категорії культових, немає сенсу (рис. 5).

Очевидно, приміщення в Галиці використовувалося в інших цілях і немає жодного від­ношення до язичництва. Матеріал, знайдений у споруді, не носить культового характеру, а є звичайним для давньоруських пам’яток. У жодному місті ХІІ - першої половини ХІІІ ст. не простежено одночасне існування двох протилежних за вірою культових об’єктів.

Рис. 4. План та профіль наземної споруди № 4 з посаду Ленківців на Пруті: 1 - контури споруди; 2 - ями; 3 - обпалена земля; 4 - вугілля; 5 - кістки;

6 - кераміка; 7 - фрагменти амфор; 8 - материк.

Рис. 5. Основні форми кераміки з наземної споруди № 4.

Отже, як видно з викладеного вище, міське життя на території Північної Буковини роз­винулося, коли вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Археологічні ма­теріали свідчать про те, що торгово-ремісничі посади-общини, як головні складові частини давньоруських міст, мали свою територію, часто укріплення, торгово-вічові майдани, об­щинні об'єднання-братчини, згруповані навколо християнських храмів. Посади забудовува­лися, головним чином, садибами дрібних виробників. У результаті розвитку соціальної ди­ференціації на посадах з’являлися садиби багатих людей: професійних купців, великих зем­левласників та ін. Населення, яке проживало на теренах Галицької землі, створило високоро- звинену матеріальну та духовну культуру, що послужило в подальшому основою для форму­вання сучасної української нації.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев Л.В. Смоленская земля в ІХ-ХІІІ вв. - М.: Наука, 1980. - 261 с.

2. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. - М.: Индрик, 2003. - 440 с.

3. Боровский Я.Е. О некоторых вопросах топографии «города Ярослава» древнего Киева // Древнерусский город: Материалы Всесоюзной археологической конференции, посвя­щенной 1500-летию города Киева. - К.: Наук. думка, 1984. - С. 19-22.

4. Гупало К.М. До питання про формування посаду давнього Києва. / Археологічні дослі­дження стародавнього Києва. - К.: Наук. думка, 1976. - С. 12-18.

5. Гупало К.Н. Подол в древнем Киеве. - К.: Наук думка, 1982. - 128 с.

6. Зверуго Я.Г. Древний Волковыск X-XIV вв. - Минск: Наука и техника, 1975. - 144 с.

7. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ-ХVІІІ ст. - К.: Вид- во АН УРСР, 1966. - 157 с.

8. Казаков А.Л. К вопросу об усадебной застройке Черниговского предградья ХІІ-ХІІІ вв. // Проблемы археологии южной Руси / Материалы историко-археологического семинара «Чернигов и его округа в ІХ-ХІІІ вв.», Чернигов, 26-28 сентября 1988 г. - К.: Наук. думка, 1990. - С. 23-28.

9. Кутовой А.И. Усадьбы как основные элементы градостроительной структуры древнерус­ского города // Древнерусский город: Материалы Всесоюзной археологической конфере­нции, посвященной 1500-летию города Киева. - К.: Наук. думка, 1984. - С. 65-67.

10. Кучинко М.М. Древний город Владимир на Волыни. / Древнерусский город. - К.: Наук. думка, 1984. - С. 67-69.

11. Логвин Г.Н., Тимощук Б.А. Белокаменный храм XII века в с. Василеве // Памятники культуры СССР. Исследования и реставрация. - М., 1961. - Вып. 3. - С. 37-50.

12. Максимов П.Н. Общенациональные и локальные особенности русской архитектуры ХІІ-ХІѴ в. // Польша и Русь. - М.: Наука, 1974. - С. 213-217.

13. Малевская М.В., Раппопорт П.А., Тимощук Б.А. Раскопки на Ленковецком поселении в 1967 г. // СА. - 1970. - № 4. - С. 112-127.

14. Мезенцева Г.Г. Белгород // Археология Украинской ССР: В 3-х т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 3. - С. 316-317.

15. Мисько Ю.В. Про типологію слов’янських язичницьких святилищ Північної Буковини // Матеріали ІІІ історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників, студентів та науко­вців «Буковина - мій рідний край». Чернівці, 17 травня, 1998 р. - Чернівці: Золоті литав­ри, 2000. - С. 18-20.

16. Михайлина Л.П., Пивоваров С.В. Культова пам’ятка слов’ян ІХ-Х ст. поблизу с. Ревне: Тези доп. та повідомлень ІІ Буковинської історико-краєзнавчої конференції. Чернівці, 2-3 жовтня 1992 р. - Чернівці, 1992. - С. 114-115.

17. НПЛ // Русские летописи. - Рязань: Александрия, 2001. - Т. 10. - 640 с.

18. Пивоваров С., Чеховський І. На Дністрі на «оукраине Галичьской». - Чернівці: Місто, 2000. - 143 с.

19. Пивоваров С.В. Давньоруська язичницька споруда в с. Галиця // ПССІАЕ. - 2000. - Т. 1. - С. 74-90.

20. Пивоваров С.В. Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра. - Чернівці: Зелена Буковина, 2001. - С. 102-111.

21. Пивоваров С. Середньовічне населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дніс­тра. - Чернівці: Зелена Буковина, 2006. - 300 с.

22. Повесть временных лет. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950. - Ч. 1. - 406 с.

23. ПСРЛ. - М.: Изд-во Восточная литература, 1962. - Т. 1. - 580 с.

24. ПСРЛ. - М.: Изд-во Восточная литература, 1962. - Т. 2. - 938 с.

25. ПСРЛ. - М.: Наука, 1971. - Т. 24. - 935 с.

26. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества Х-ХІІІ вв. // МИА. - 1956. - № 52. - 183 с.

27. Раппопорт П.А. Военное зодчество Западнорусских земель Х-ХІѴ вв. // МИА. - № 140. - 1967. - С. 67-71.

28. Русанова И.П., Тимощук Б.А. Языческие святилища древних славян. - М., 1993. - 144 с.

29. Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. - М.: Изд-во АН СССР, 1948. - 792 с.

30. Сагайдак М.А. Давньокиївський Поділ. - К.: Наук. думка, 1991. - 168 с.

31. Свєшніков І.К. Дослідження пригорода літописного Звенигорода // Вісник АН УРСР. - 1985. - № 11. - С. 38-44.

32. Свєшніков І.К. Звенигород, якому 900 років // Жовтень. - 1987. - № 9. - С. 89-100.

33. Седова М.В., Беленькая Д.А. Окольный город Суздаля // Древнерусские города. - М.: На­ука, 1981. - С. 95-115.

34. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х - перша половина ХІѴ ст.). - К.: Наук. думка, 1982. - 206 с.

35. Тимощук Б.А. Восточнославянская община ѴІ-Х вв. н. э. - М.: Наука, 1990. - 192 с.

36. Тимощук Б.А. Раннефеодальный город восточных славян на р. Прут // Роль ранніх місь­ких центрів у становленні Київської Русі / Матеріали польового історико-археологічного семінару. Серпень 1993, с. Зелений Гай Сумського району Сумської області. - Суми, 1993. - С. 34-37.

37. Тимощук Б.А. Восточные славяне: От общины к городам. - М.: Изд-во МГУ, 1995. - 261 с.

38. Тимощук Б.О. Поганські городища-святилища Галицької Русі // Буковинський журнал. - 1996. - Ч. 1-2. - С. 83-86.

39. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. - М: Госполитиздат, 1956. - 478 с.

40. Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - К.: Наук. думка, 1970. - 220 с.

41. Толочко П.П. О социальной структуре древнерусского ремесла // Древности Руси и сла­вян. - М.: Наука, 1988. - С. 147-153.

42. Штыхов Г.В. Проблемы генезиса городов Полоцкой земли // Древнерусский город (Ма­териалы Всесоюзной археологической конференции, посвященной 1500-летию города Киева). - К.: Наук. думка, 1984. - С. 154-156.

43. Щапов Я.Н. Из истории городского управления в Древней Руси: (служба мер и весов). / Города феодальной Руси. - М.: Наука, 1966. - С. 99-104.

44. Юра Р.О. Переяслав // Археологія Української РСР.: В 3-х т. - К.: Наук. думка, 1975. - Т. 3. - С. 212-222.

The article considers the formation of trade-manufacturing estates of Old Rus Towns within a restricted area. The processes of urbanization were under way on the territory under study when it was a part of Galych-Volyn Kingdom. As it has been found out as a result of analysis and comparison of the written and archaeological sources, the trade manufacturing estates - communities as the basic constituents of old Rus towns possessed their own territory, of then fortifications, trading and meeting squares, community unions - fraternities centered on Christian churches. The formation of the estate is its essential feature as well the construction of its territory. As the excavations prove the estates were built by private house owners forming a street system. As a result of social stratification the estates of wealthy people such as merchants, landowners emerge.