ФОРМУВАННЯ ПОСЕЛЕНСЬКИХ СТРУКТУР НА ТЕРИТОРІЇ СЕРЕДНЬОЇ ТЕЧІЇ ГОРИНІ В МЕЖАХ ПОГОРИНСЬКОЇ ВОЛОСТІ

Ольга Манігда (Київ)

В статье рассматриваются вопросы заселения среднего течения Горыни на участке Тихомль-Гоща как юго-восточной окраины Погорынской волости. Исследуются этапы воз­никновения поселений в древнерусское время в контексте их расположения относительно городищ и коммуникационных путей.

Територія, що підлягає дослідженню, розташована з півдня на північ (за течі­єю р. Горинь) на відрізку між населеними пунктами Тихомль - Дорогобуж. Ці землі за дав­ньоруського часу в різні періоди входили до складу Погоринської Волості. Щодо хронології існування та кордонів останньої історики досі не знаходять спільної думки. Літописні джере­ла уривчасто згадують про почерговий перехід частини Погорини до володінь володимирсь- ких або київських князів у ході т. зв. «Волинських війн».

По суті, окреслена уявною рамкою територія являє собою південно-східну частину во­лості та охоплює близько 4300 км² і межує з Київською, Болохівською землею, Деревською Волостю. Той факт, що це є порубіжна територія, викликає чимало запитань щодо хронології заселення, кількості та характеру поселенських структур, що існували у давньоруський час на південно-східному рубежі Погоринської Волості. Не останню роль відіграє також фактор розміщення поселень по відношенню до комунікативних мереж.

Зазначимо, що картографування пам'яток окресленого регіону відбувається в рамках картографування поселень Волинської Землі, що дозволить поєднати отримані результати з аналогічною роботою, проведеною для території Київської Землі та Східної Волині [16].

Розглядаючи систему заселення мікрорегіону, зазначимо, що картографування пам'яток на цих та сусідніх територіях було розпочате у кінці ХІХ ст. В. Антоновичем, у по­дальших роках здійснювалося В. Кочубеєм, О. Ратичем, І. Свєшніковим, І. Русановою, М. Тихановою, М. Кучінком, Б. Прищепою. Остання пам'ятка на цій території була археоло­гічно зафіксована 1998 р.

Постійний інтерес дослідників до цих теренів зумовлений різними аспектами вивчення давньої історії. Картографуючи пам'ятки середньої течії Горині, ми мали на меті перш за все здійснити аналіз просторового їх розташування (відносно басейну ріки, а також відносно ві­домих на сьогодні пам'яток, розташованих на захід від Погоринської волості, картографу­вання яких вже здійснено А. Томашевським).

У географічному відношенні територія середньої течії Горині належить до трьох фізи­ко-географічних областей та районів [18, с. 155-204]. Розглядаючи географічне розташування південно-східної частини Погорини за течією Горині з півдня на північ зазначимо, що на до­сліджуваній ділянці від Тихомля до Ізяслава територія розташована в межах Північно- Подільської області та Случ-Горинського фізико-географічного району. Ці землі дуже відрі­зняються від інших фізико-географічних районів перш за все великими площами заплавних, лучно-болотних місцевостей. Рельєф являє собою слабо еродовані рівнини, добре дреновані, що є найбільш придатними для господарювання у порівнянні з двома іншими фізико- географічними районами, на території яких розташовані населені пункти Погоринської воло­сті.

Наступна ділянка Горині - вигин між Острогом та Ізяславом - розташована в межах області Малого Полісся та Шепетівського фізико-географічного району. Незважаючи на по­дібність лісів та боліт Малого Полісся до Волинського, воно має ряд суттєвих відмінностей перш за все в тому, що завдяки мергелевим відкладам поверхня є майже водонепроникною, отже стрімко та постійно заболочується атмосферними опадами та повільно осушується че­рез котловинний рельєф області.

На ділянці від Острога до Дорогобужа Горинь протікає в межах найсхіднішої частини Області Волинської височини та Корецького фізико-географічного району. Ця ділянка харак­теризується рівнинними вододільними просторами, а також розширенням річкових долин чимдалі на схід від Горині, та перетворенням їх у заболочені простори поліського типу.

За таких різних природних умов виникнення та функціонування поселень на означених теренах у давньоруський час та більш ранні періоди неодмінно відбувалося неоднорідно. До­дамо до цього фактор прикордонного статусу та бурхливих політичних подій, що на нашу думку відіграв провідну роль у формуванні перш за все городищ, та спробуємо відтворити хронологію заселення на цих теренах.

Вважаємо за потрібне включати до карти не лише пам'ятки власне давньоруського пе­ріоду, а й ті, населення яких могло створити передумови для формування на цій території пам'яток Х-ХІІІ ст.

Загалом на окресленій території часом ѴІІІ-Х ст. датуються лише чотири поселення [19; 15, с. 42]. Два поблизу с. Хорів, одне біля с. Вільгір Острозького р-ну (ІХ-ХІ ст.), та одне біля с. Симонів (ІХ-Х ст.), Гощанського р-ну (рис. 1, 35, 36, 42, 49).

Такими, що виникли у Х ст. та проіснували до ХІІІ ст., у межах досліджуваної території датуються лише три поселення: В'язовець, Воробіївка, Вільшаниця [17, с. 43; 14, с. 184-190] (рис. 1, 20, 21, 23), розташовані компактно, на відстані не більше 5 км одне від одного. Ще два (Корчунок І, Райдужне ІІ (Х-ХІІ ст.)) розташовані значно нижче за течією (рис. 1, 32, 34). На сьогоднішній день можемо також відзначити, що у басейні Горині від Тихомля до Доро­гобужа більше не зафіксовано поселень, про які було б достеменно відомо, що вони виникли та існували протягом Х ст. До кінця Х - початку ХІ ст. відносяться також перші укріплення городища літописного Дорогобужа (рис. 1, 19).

Суттєво змінюється ситуація в ХІ ст., крім п'яти поселень та одного городища, що про­довжували існувати з попереднього періоду, на теренах південно-східної частини Погоринсь- кої Волості фіксується чотири городища: Тихомль, Острог, Розваж, Гоща (рис. 1, 2, 10, 13, 18), продовжує існувати Дорогобуж [17, с. 43; 9, с. 115-116; 2, с. 224, 208]. Всі вони розташовані у межах басейну Горині та, на нашу думку, є відображенням політичної історії регіону ХІ ст. У літописі Погорина як окрема волость згадується під 1097 р.

За археологічними даними ХІІ ст. на теренах регіону ознаменувалося появою двох но­вих городищ поряд з чотирма, що продовжили своє існування з попередніх часів (Дорого­буж, Гоща, Острог, Тихомль). Це Михнів та Ізяслав (рис. 1, 6, 8) [4, с. 40-41]. Археологічно зафіксовано також існування шести нових поселень [17, с. 44; 4, с. 40-42]: Лепесівка, Завади- нці, Михнів, Путринці, Радошівка (?), Волосківці* (рис. 1, 22, 25, 26, 28, 29, 37). Таким чи­ном, разом з тими поселеннями, що виникли на попередніх етапах та продовжили своє існу­вання, на цих теренах можемо констатувати наявність принаймні вісімнадцяти населених пунктів, що існували близько 200 років (протягом Х-ХІІ ст.) та п'ятнадцяти поселень і горо­дищ, що проіснували близько 300 років (протягом Х-ХІІІ ст.).

Дані щодо існування давньоруських поселень Волосківці та Путринці надані А.П. Томашевським.

Рис. 1. Городища: 1 - Воробіївка, 2 - Тихомль, 3 - Гулівці Білогірського р-ну Хмельницької обл., 4 - Білогородка, 5 - Корниця, 6 - Михнів, 7 - Коритне, 8 - Ізяслав Ізяславського р-ну Хмельницької обл., 9 - Борисів, 10 - Острог, 11 - Райдужне, 12 - Точевики, 13 - Розваж Ост­розького р-ну Рівненської обл., 14 - Вільгір, 15 - Глибочок, 16 - Бугрин, 17 - Симонів, 18 - Гоща, 19 - Дорогобуж Гощанського р-ну Рівненської обл. Поселення: 20 - В'язовець, 21 - Воробіївка, 22 - Лепесівка, 23 - Вільшаниця, 24 - Вариводки Білогірського р-ну Хмель­ницької обл., 25 - Завадинці, 26 - Михнів Ізяславського р-ну Хмельницької обл., 27 - Корит­не Білогірського р-ну Хмельницької обл., 28 - Путринці, 29 - Радошівка, 30 - Білотин Ізяс­лавського р-ну Хмельницької обл., 31 - Межиріч, 32 -Райдужне І, 33 - Райдужне ІІ, 34 - Ко- рчунок І, 35-36 - Хорів, 37-38 - Волосківці, 39 - Стадники Острозького р-ну Рівненської обл., 40 - Колесник Гощанського р-ну Рівненської обл., 41 - Новосілки Здолбунівського р-ну Рівненської обл., 42 - Симонів, 43 - Томахів Гощанського р-ну Рівненської обл., 49 - Вільбі- вне Острозького р-ну Рівненської обл.

Крім того, за архівними та опублікованими даними, на теренах краю археологічно за­фіксовано значну кількість поселень та городищ, що мають широке датування. Давньорусь­ким періодом у мікрорегіоні датується двадцять поселень та городищ. До того ж археологіч­но зафіксовано наявність на цих теренах ще двох городищ, часова та культурна приналеж­ність яких на разі не з'ясована. Така ситуація склалася в основному через брак інформації у джерелах, однак подальша пошукова робота, зокрема, розвідувальна, може суттєво уточнити датування зафіксованих пам'яток.

Серед відомих на сьогодні десяти поселень [7, с. 156; 17, с. 81; 4, с. 23; 13; 14, с. 184­190; 3, с. 235; 8, с. 149; 11; 12] лише одне знаходиться в глибині басейну - Білотин (рис. 1, 30). Інші дев'ять - Вариводки, Коритне, Межиріч, Райдужне І, Волосківці, Стадники, Ко­лесники, Новосілки, Томахів - знаходяться у межах басейну р. Горині та р. Вілії (рис. 1, 24, 27, 31, 33, 38, 39, 40, 41, 43).

Цікавою є ситуація з городищами цього періоду. Серед десяти пам'яток п'ять розташо­вані не у безпосередній близькості до водної артерії, а на відстані від 5 до 12 км від неї, на захід, схід та північ: Білогородка, Коритне, Райдужне, Точевики, Глибочок (рис. 1, 4, 7, 11, 12, 15). Інші чотири городища давньоруського часу розташовані у межах басейну Горині по­близу сс. Воробіївка, Гулівці, Вільгір, Бугрин, Симонів (рис. 1, 1, 3, 14, 16, 17) [4, с. 22; 10, с. 33-34; 2, с. 209].

На досліджуваній території археологічно зафіксовано наявність принаймні двох горо­дищ [4, с. 23, 40], часова приналежність яких на разі не з'ясована з вище викладених причин. Це городища поблизу населених пунктів Корниця та Борисів (рис. 1, 5, 9). Зазначимо, що за 1,5 км на захід від Борисова, що розташований в глибині басейну, зафіксовано давньорусь­кий могильник. Таким чином, беручи до уваги всі розглянуті вище групи пам'яток можемо зазначити, що у рамку нашого дослідження потрапило 43 населених пункти.

Однак, крім поселенських структур на даній території зафіксовано 4 ґрунтових могиль­ника - Двірець, Михнів, Борисів, Славута (рис. 1, 45, 46, 47, 48) та 1 курганний - Переросле (рис. 1, 44) давньоруського часу. Окрему категорію пам'яток становлять курганні могильни­ки, культурна приналежність яких не з'ясована, однак вони потрапили у рамки нашого до­слідження. Це 12 курганних груп, кожна з яких нараховує від одного до сотні курганів, у різ­них населених пунктах. В основному, це пам'ятки, виявлені наприкінці ХІХ ст. та введені до наукового обігу В.Б. Антоновичем і більше до них не поверталися [1, с. 91-94]. Зафіксувати ж ґрунтові давньоруські могильники вдалося завдяки дослідженням М. Кучінко [7, с. 161].

З огляду на значну кількість поселень та городищ, що датуються широко - періодом Київської Русі, створювати будь-які реконструкції ареалів впливу тих чи інших населених пунктів вважаємо наразі недоцільним, однак прослідкувати загальну тенденцію процесу за­селення цих теренів можливо, звернувши погляд зокрема і на сусідні території.

Так, значний конгломерат поселень ѴІ-ѴІІ ст. знаходиться на північ від досліджуваного ареалу розселення у басейні Горині на відрізку від м. Гоща до м. Городок Рівненської облас­ті. Серед усього масиву поселень найбільш пізнім часом (ѴІІІ-ІХ ст.) у цьому ареалі датуєть­ся лише поселення Липа ІІ Дубнівського р-ну Рівненської обл. [2, с. 105].

Значно меншу кількість поселень ранньослов'янського часу зафіксовано у верхів'ях Горині, на захід від досліджуваної території, однак така ситуація, можливо, склалася внаслі­док ступеня дослідження території і може не відображати реального стану речей. У той же час, поселень власне давньоруського часу вверх та вниз за течією від ареалу, що розгляда­ється, виявлено значно більше. Тобто, судити про безперервність розвитку слов'янського ет­носу на цій, порубіжній з Київською землею, території можна з упевненістю, а той факт, що на північ від Острога та Гощі у ѴІ-ѴІІ ст. територія була значно більше заселена ніж дослі­джуваний регіон, може свідчити про поступове його заселення з північних районів, нижче за течією Горині.

Що стосується поселень власне давньоруського часу, які розташовані за межами рамок нашого дослідження, можемо також відзначити підвищену активність на північ від Дорого­бужа та на північний захід у межиріччі Горині та Стиру по лінії міст Здолбунів, Млинів, Луцьк. Більш конкретно говорити про зростання кількості населених пунктів на певних ча­сових етапах розвитку давньоруського суспільства на разі не можемо, однак дуже вірогідно, що заселення досліджуваної ділянки Погорини у давньоруський час також активніше відбу­валося з півночі ніж з верхів'їв Горині.

Певним чином підтвердити це припущення може не лише звернення до масиву ранньо- слов’янських пам'яток як до основи систем заселення більш пізніх періодів. З огляду на пе­реважну більшість поселень, основою яких було сільське господарство, одним з основних факторів його ведення був характер ґрунтів, що оброблялися. Розглядаючи масив ранньос- лов’янських поселень, що знаходилися нижче за течією на північ, зазначимо, що він розта­шований в основному на лучних, лучно-чорноземних з різними варіантами ґрунтах з невели­кою кількістю темно-сірих та чорноземів опідзолених [5]. Ці ґрунти характеризуються поси­леною зволоженістю, іноді надмірною, через процес опідзолення відбувається окислення ґрунтів, збагачення кремнеземом, важкі для обробки. Населення давньоруського часу в ме­жах досліджуваної території та вище за течією (на південь) в основному використовувало варіації сірих ґрунтів та чорноземів опідзолених (рис. 2, б) [5]. Ці типи ґрунтів також харак­теризуються достатньою зволоженістю та родючістю, однак, на відміну від важких лучних, є легшими в обробці.

Рис. 2. а - фізико-географічне районування території:

І - Північно-Подільська область, ІІ - область Малого Полісся, ІІІ - область Волинської височини; б - карта ґрунтів мікрорегіону; в - основні сухопутні шляхи, що пролягали через територію Погорини.

У межах досліджуваної нами середньої течії Горині є також смуга дернових оглеєних, піщаних, глинисто-піщаних ґрунтів, що тягнеться зі сходу на захід широкою смугою (рис. 2, б) [5]. Цей тип ґрунтів з усіх раніше зазначених єдиний характеризується надмірною сезонною зволоженістю (процес оглеєння - перезволоження), має слабку лужну або нейтра­льну реакцію і, в умовах слабо дренованого пониженого рельєфу, про що йшлося вище, є менш придатним для господарювання. Додамо, що цей тип рельєфу на ділянці від Ізяслава до Острога є пануючим. Можливо саме цією обставиною зумовлюється досить незначна кі­лькість населених пунктів у цій смузі в районі середньої течії Горині. Археологічно зафіксо­ваними на сьогодні поселеннями давньоруського часу, що знаходяться на цих ґрунтах, є Пу- тринці, Радошівка, Білотин, Межиріч (рис. 2, б). До речі, с. Білотин Ізяславського р-ну Хме­льницької обл., на сьогоднішній день залишається чи не єдиним, навколо якого немає посе­лень у радіусі 5 км, ця територія густо вкрита лісом і дотепер.

Зважаючи на порубіжний стан території, а також той факт, що вона часто переходила у власність різних князів, викликає цікавість спосіб розташування городищ відносно водної та сухопутних комунікативних мереж. Цю територію перетинають як мінімум два історично відомих шляхи, розташовані на північ та південь від великого лісового масиву, що тягнеться широкою смугою від Київщини на захід територією сучасної України. Південна межа цього масиву проходила по лінії міст Київ - Житомир - Полонне - Шепетівка, і далі вище Ізяслава - Шумська - Кременця. У давньоруський час тут існувала адміністративна дорога. Інша, як вже згадувалося вище, проходила північніше лісового масиву. Саме в районі Тихомльсько- Острозького вигину Горині шляхи розходились на Південний захід у Галицьку Землю та на Північний захід у Волинську (рис. 2, в). З огляду на розташування городищ у цьому районі не лише у межах басейну Горині, а й у глибині території, вважаємо, що «внутрішня», друго­рядна дорога, яка з’єднувала обидва шляхи, могла проходити по лінії городищ Гулівці - Ко- ритне - Острог - Розваж - Вільгір - Бугрин - Дорогобуж (рис. 2, в). Таким чином, південно- східна частина території Погоринської волості розташовувалася в межах стратегічних кому­нікацій, вважаємо, що саме ця обставина була основним чинником підвищеного інтересу різ­них князівств до цієї території, а також заселення цього регіону сільським населенням, яке поряд з близьким розташуванням до магістралей, намагалося доцільно використовувати най­більш придатні типи ґрунтів для господарювання. З огляду на відому на сьогодні кількість поселень, що увійшли до рамок нашого дослідження - 44 одиниці, 24 з яких продатовані до­слідниками, зазначимо, що найбільша активність у заселенні цього регіону відбувалася про­тягом ХІ-ХІІ ст., при чому в ХІ ст. відбувався етап т. зв. одержавлення землі, встановлення певної кількості одночасових городищ суворо по берегах Горині, а ХІ-ХІІІ ст. є періодом розвитку сільських поселень на теренах регіону. Спираючись на щільність розташування та кількість поселень, вважаємо також, що заселення південно-східної частини території Пого- рини відбувалося як з верхів’їв Горині, так і з нижньої течії (півночі), однак з північних тери­торій Волинської Землі значно активніше.

Постановка питання про розташування поселень у середній течії Горині на відрізку від Тихомля до Дорогобужа виявила також нагальну потребу у дослідженні мікрорегіону в ме­жиріччі р. Горинь та р. Корчик, а також на захід від вигину Горині по лінії міст Тихомль - Ізяслав - Острог. Поряд з цим варто зазначити, що наведені дані доповнюють ту частину ар­хеологічної карти, яка вже складена дослідниками для частини території Полісся та Наддніп­рянщини, а також певним чином реконструює уривчасті літописні свідчення про функціону­вання Погоринської волості.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. / Труды ХІ археологичес­кого съезда. - М., 1901.

2. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині ранньослов'янського та давньоруського пе­ріодів. - К.: Наук. думка, 1982.

3. Бондарчук А.А. Работы Острожского музея // АО 1980. - М., 1981.

4. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. - К.: Наук. думка, 1984.

5. Карта ґрунтів Української РСР 1:200000 / Ред. проф. М.К. Крупський - К.: Укрземпроект, - 1967.

6. Кочубей В.І. Археологічне обстеження берегів р. Горині в 1928 р. - Шепетівка, 1929.

7. Кучінко М.М. Археологія Волині. - Луцьк, 2006.

8. Пелещишин М.А. Нові матеріали до археологічної карти Волині // МДАВП. - 1961. - Вип. 3.

9. Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж. - Рівне, 1996.

10. Ратич О.О. Давньоруські археологічні пам'ятки на території західних областей УРСР. - К.: АН УРСР, 1957.

11. Розвідка Б.А. Прищепи, 1990 р. / Список нових давньоруських пам'яток, що не були включені до: Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині ранньослов'янського та дав­ньоруського періодів. - К.: Наукова думка, 1982.

12. Розвідка В.А. Халютіна, 1994 р. / Список нових давньоруських пам'яток, що не були включені до: Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині ранньослов'янського та дав­ньоруського періодів. - К.: Наукова думка, 1982. - 268 с. / дані А.П. Томашевського.

13. Розвідка О.Л. Позіховського, 1982 р. / Список нових давньоруських пам'яток, що не були включені до: Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині ранньослов'янського та дав­ньоруського періодів. - К.: Наукова думка, 1982. - 268 с. / дані А.П. Томашевського.

14. Романчук О. Невідоме городище поблизу с. Райдужне Острозького району // Літописний Губин у контексті історії Болохівської землі (ХІІ-ХІІІ ст.): Мат-ли Всеукр. н.-пр. конф., 2004 р. - С. 184-190 / дані А.П. Томашевського.

15. Русанова И.П. Славянские древности ѴІ-ІХ вв. между Днепром и Западным Бугом // САИ. - Вып. Е1-25. - М.: Наука, 1973.

16. Село Київської Русі (за матеріалами південноруських земель). - К.: Шлях, 2003.

17. Тиханова М.А. Отчет о работах Днестро-Волынской экспедиции АН СССР в 1959 г. // НА ІАНАНУ. - № 1959/32.

18. Физико-географическое районирование Украинской ССР. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1968.

19. Чайка Р.М. Звіт про археологічні дослідження у верхів'ях Горині і Стиру у 1976 р. // НА ІАНАНУ. - № 1976/100.

Thepaper analyses problem of settling on the territory of r. Goryn in it middle-stream in 9^th-13^th cent. This area was in some periods a South-East borderland of the administrative region named Pohorynian Volost. There are also investigating stages of settlements arising in 9^th-13^th cent. according to their disposition in a relation to fortificated settlements and ways of communication.