Друге пришестя
Майже за двохтисячолітню історію християнської церкви просяяли тисячі імен святих поборників щирої віри. Варто нагадати про Св. мученика Фемистоклія, що був страчений при Декії в 251 році, який склав книгу спогадів про них у 300 сторінок.
У книзі одних тільки святих Георгіїв набирається більше двох десятків. Наприклад, святий мученик Георгій – серб, був ювелірним майстром, відмовився прийняти мусульманську віру за що його замучили і спалили у вісімнадцятирічному віці. Або святий Георгій проповідник, митрополит Мителенський за любов свою до бідних і знедолених мав дарунок від Бога зціляти хвороби, захищав шанування святих ікон – помер в ув’язненні в Криму.І, нарешті, святий великомученик Георгій наречений Переможцем, із переказів, що до нас дійшли, родом із Сирії чи Палестини. В юності перед ним відкрилася чудова військова кар’єра, але він змінює свій життєвий шлях – стає проповідником Христа. Іще молодим він був замучений за віру Христову на початку IV століття римським імператором Диоклетіаном в м. Нікодімії. В одній із легенд розповідається про спустошливі напади жорстокого дракона на землі Київського царя язичників Трояна. Піддані вимушені були приносити в жертву страховиську своїх дітей. Коли настала черга дочки-красуні Трояна, з’явився Св. Георгій в образі молодого воїна і здолав жахливого змія. Вражені героїчним вчинком язичники і цар приймають хрещення.
Георгій Переможець – один із найбільш вшанованих святих. В збудованій Ярославом Мудрим Софії Київській є Георгіївські фрески, його зображення на коні можна побачити на різних гербах, а найбільш висока відзнака в колишній царській армії – Георгіївські хрести чотирьох ступенів.
Повернемось до історичних фактів, пов’язаних з мармуровою іконою Св. Георгія. До кінця XVII століття чудотворна ікона була в Георгіївському монастирі до того часу, поки царський уряд не створив передумови для примусового переселення греків із Криму на побережжя Азовського моря.
В 1779 р. ікона була перенесена переселенцями в Маріуполь в Харлампіївський соборний храм. На святкування тисячоліття Георгіївського монастиря в 1891 році ікона повернулась в рідні стіни, але за вимогою маріупольських християн знову стала в іконостасі Харлампіївського храму.В 30-ті роки минулого століття комуністи-антихристи зруйнували Хапрлапіївську церкву, а ікону Св. Георгія та мощі митрополита Ігнатія передали в в міський краєзнавчий музей. Пожежа, що охопила в 1945 році музей, знищила мощі святого, а мармурова ікона була пошкоджена.
Коли в 1961 році в руки наукового працівника державного музею образотворчого мистецтва Н.Г. Логвина потрапила рідкісна книга із творами маріупольських ліцеїстів, де молодий автор задушевно писав про історію ікони Георгія-Переможця і помістив графічний ескіз ікони, вчений вирішив віднайти її в Маріуполі. Після довгих пошуків ікону знайшли у кімнаті прибиральниці музею. Ікона слугувала мармуровим покриттям підлоги, на щастя вверх затиллям, що, можливо, врятувало її від неминучої загибелі. Як відомо, десятки сотень подібних святинь були знищені партійними і комсомольськими варварами, а тодішні святопоборники Московського патріархату не дбали про святині православ’я.
Ікона була негайно вилучена і перевезена в Київ для реставрації. Та тільки ніхто не може сказати, чи була вона бездоганно реставрована. В1965 році ікона потрапила до рук Ленінградського реставратора пам’яток Н.В. Перцева.
В своїх спогадах науковий співробітник державного музею образотворчого мистецтва академік Л.С. Міляєва згадує: „...я приїхала на запрошення Миколи Васильовича Перцева в Ленінград. Те, що я побачила на його столі, привело мене у відчай. В розкладених на величезному столі окремих часточках я ледь розпізнала нашого Георгія-Переможця.” Реставрація продовжувалась до 1970 року і, нарешті, пам’ятка старовини начебто відреставрована повернулася до музею, де експонується до цього часу.
Начебто потрібно було дякувати реставраторам, але виникає велика колізія. Відреставровану ікону повернули не мармурову, а дерев’яну та й ще датовано її виготовлення XII століттям. Вона пройшла такий складний шлях другого пришестя в іншому матеріальному обличчі. П’ять років роботи над дерев’яною підробкою, можливо і дають підстави вважати, найстарішою іконою в Україні, а можливо і в світі.
Претенденти на святу мармурову ікону мешканці поселення в монастирській балці – парафіяни православного приходу нині діючого Георгіївського монастиря у відчаї. Вони ніяк не можуть збагнути, що відреставрована дерев’яна ікона разом з мощами святого не згоріла і, слугуючи десяток літ підлогою, не згнила. Не в меншому відчаї правонаступники на духовне успадкування ікони – маріупольці. Можливо, держава подбає про виготовлення ще двох дерев’яних копій чудотворної ікони, яку так пристрасно в молитвах благають і севастопольці, і маріупольці.
До нас дійшов ще один документальний опис Георгіївського монастиря, складений єпископом Псковським і Порховським Гермогеном в 1887 році для колишнього єпископа Тав- рійського і Сіфереполь- ського. Документальний опис подається в оригіналі.
Реставрована ікона Св.Георгія