ДОГОВІР МІЖ ГЕНУЄЮ І ВЕНЕЦІАНЦЯМИ ЩОДО КАФФИ (1345 р.)[9]
В ім’я Святої та неподільної Трійці - Батька, Сина і Духа Святого, амінь; і Преславної Матері Пріснодіви Марії, блаженного Марка апостола й євангеліста, блаженного Лаврентія и всього Небесного Чину.
Для честі, слави ясновельможного панства: пана Андрія Дандуло, Божою милістю Венеції, Далмації та Кроації Дожа, господаря четвертої частини й половини всієї Римської імперії, громади і людей Венеціанських; і пана Іоанна де Мурти, Божою милістю Дожа Генуезців, громади і людей Генуї, і для спокою миру, благовоління та любові, котрі би, Божою владою, завжди й щасливо продовжувались, амінь.
Зважаючи на те, що між ханом Джанібеком, лідером невірних та- тарів і підпорядкованими йому сановниками, правителями окремих територій та васалами, з одного боку; і купцями, Венеціанськими й Генуезькими, з іншого, попущенням диявола, здійснюючого неправедну діяльність, ворога роду людського, відбулися неузгодженості, непорозуміння й спокуси нескінчені, [й навіть] нечувані, яких наслідком стали насилля, відняття благ тимчасових і викрадення речей та збитки, вбивства тих, й чого у подальшому та й не буде, загибель душ і осіб християнських, які утримуються у буцегарні та під владою згаданого вище вождя агарян, [є] найжахливішою втратою. Й так, якщо не застосувати у цьому нещасті потрібного сприяння, то воно може обернутися не лише на тяжке зло й небезпеку для християн венеціанських і генуезьких, але й навіть на зневагу римо-католицького віросповідання; [отже], бажаючи застосувати для цієї хвороби лікування за Євангельським словом: паси вівці моя, не видоюй, не стрижи, сам Господь повелів; благородний і мудрий муж, пан Марк Дондуло, син пана Марка, громадянин Венеції: повноважний вищезгаданого найясновельможнішого пана Дожа й громади Венеціанської, маючи на наступне повний, деталізований, достатній і загальний указ, про що занотовано у публічному документі, складеному й скріпленому рукою моєю, Рафаїла де Карезиніса, нотаріуса, 1345 року, індикту 13- го, двадцять першого дня, поточного місяця липня; від імені та від особи пана Дожа й громади Венеціанської, а також всіх і кожного з міщан і окружних мешканців Венеції, з одного боку; і шляхетні мужі Бенедикт Фінаморі, громадянин Генуї, та Конрад де Креденція, нотаріус і канцлер Дожа і громади Генуї, про що занотовано у публічному акті, складеному й скріпленому рукою Роландіна де Манаролія, нотарія і канцлера громади Генуї, 1345 року, індикту 12-го, за обрядом Генуї, 2-го дня липня, тут мною, котрий нижче підписався, нотаріусом, що я бачив і читав від імені та особи вищезгаданої громади генуезької, з другого боку: дійшли згоди та визнали себе такими, котрі погодилися, в якості повноважних на союз, що мусить благополучно подовжитися від нині, до календ найближчого місяця квітня, з усіма умовами, в усіх формах, з обов’язками, забезпеченнями та обіцянками, що нижче подані й про які зазначено нижче.
Під час укладання цього союзу, знаходилися шляхетні мужі, котрі підписали його, [а саме] Марк Лауредан, Бенедикт де Моліно, прокуратори Святого Марка, Візін Контарено, Райнеріо де Мусто і вже згаданий Марко Дандуло, уповноважені на цю справу від Дожа, ради й громади Венеціанських; а також вищезгадані пани Бенедикт Фінаморі й Конрад де Креденція - посли повноважні Дожа й громади Генуї, та відмовилися пом’януті застосовувати зле мислення, хибну причину, позов без причини, відмовку через злий умисел - для того, щоб вищезгаданий союз не реалізувався й справа пішла неналежним шляхом; і відреклися вони також від усіляких законних приводів для скасування або знищення того, про що домовилися.
Водночас, Марко Дондоло, повноважний Дожа і громади Венеціанських, і Бенедикт Фінаморі та Конрад де Креденціа, повноважні Генуезькі, зобов’язалися між собою урочисто, від імені своїх довірителів, протягом чинного союзу до календ найближчого місяця квітня, окремо не здійснювати та не дозволяти здійснення будь-яких умови і договору з ханом Джанібеком чи його сановниками, або чиновниками другорядними, або навіть з його наступником, у випадку його [хана] смерті, за виключенням того випадку, на який буде дано благовиявлення, за згодою обох сторін, тому що згаданий мир з ним [ханом] може й повинен бути укладатися не інакше, як за обоюдного схвалення обох сторін. І протягом усього встановленого терміну цього союзу, не може ніхто з пойменованих сторін, ходити, припалюватися, пересуватися, з майном або товарами, на кораблях або без них, а також посилати чи переправляти майно або товари у будь-які країни або місця, що підвладні пойменованому хану Джанібеку, або ті, що знаходяться на його території, окрім Каффи, а звідтіля на Захід до Пери; вважаючи доступними всі місця, що знаходяться між Каффою та Перою. В ці ж місця, в Каффу, а звідти - до Пери й на Захід можна пойменованим сторонам, а також кожній з них, ходити, причалювати й ходити на кораблі зі зброєю або без зброї, а також торгувати й вільно здійснювати комерційну діяльність, як під час ввезення, так і вивезення речей, товарів і харчових припасів в обсягах, який вони забажають і скільки дозволить зручність корабля, майна й товарів, протягом цього чинного союзу.
І не може жодна з вище пойменованих сторін ні за якого приводу, виключаючи Каффу, ані ходити, ні причалювати, з товарами на кораблях або без них [товарів], прямо або непрямими шляхами на Схід або в Тану, або взагалі до місць, що належать Джанібеку, тобто підвладних йому, не може також ні торгувати там, ані дозволяти, щоб інші її здійснювали. І на знак найвеличніших любові та приязні до венеціанців, вище пойменовані Бенедикт і Конрад, повноважні Дожа і громади Генуезької, від імені своїх довірителів погодилися й погоджуються, щоб протягом чинності цього союзу венеціанські громадяни та піддані з майна й товарів, що ввозяться ними в місто Каффу, не платитимуть ані мита, ані споживчих податків, не підлягатимуть ніяким іншим стягненням, ані платні, котрі у тому місці стягуються; так що ні самі венеціанці не можуть примушуватися до сплати будь-якого мита, ні майно, ані товари їх не можуть навантажені ними, а нехай будуть вільні та вилучені від них протягом всієї чинності цього союзу. Враховуючи те, що може виникнути сумів або питання щодо того, чи привезено у визначений термін майно або товари венеціанців до згаданого міста Каффи, або ні, може виникнути сумнів, чи протягом терміну куплені або обміняні венеціанцями в місті Каффі від невірних татарів, монголів або сарацинів, чи від інших осіб, як християнських, так і невірних, ввезені [венеціанцями] товари, або чи не по закінченню терміну цього союзу згадані комерційні операції здійснено, так що може виникнути питання, чи мають венеціанці право вивезти це майно, користуючись пільгами, визначеними союзом; отже, для най- зрозумілішого тлумачення, й для відвороту непорозуміння, згадані повноважні Генуезької громади погодилися у такому випадку венеціанським купцям як за майно й товари, що вони ввезли у місто Каффу або відвантажили, так і за товари, що ввозяться, або гроші, отримані за продаж майна, ані мита, ані сплати не збирати, натомість все залишати у такому стані й у таких умовах, якби цей союз не скінчився. Після ж втрати цим союзом чинності, обидві сторони мусять бути й залишатися у своєму первинному становищі, й усьому, виключаючи вищезгадане, залишатися так, як це все й було; отже, завдяки цьому союзу жодна сторона не набуває і не втрачає права будь на що.
А для того, щоб між цими сторонами, тобто між громадами Венеціанською й Генуезькою збереглося й надалі би зросла щирість і взаємна любов, про яку апостол Павло безперервним гласом сповіщає; вищезгадані Бенедикт Фінаморі й Конрад де Креденціа, повноважні Дожа й громади Генуї, для блага й миру згаданих сторін забажали й погодилися: щоб протягом часу майбутнього союзу громада Венеціанська могла і щоб їй дозволялося обрати, послати та мати у згаданому місті Каффа одного консула або байла, котрий мусить керувати венеціанцями, що мешкають там, або тимчасово бувають там, а також всі грошові та майнові суперечки, що виникатимуть поміж венеціанцями, знати й вирішувати, й рішення свої вводити у дію так, як це байлу вважатиметься найкраще й найкорисніше. А тому гідно й справедливо бажати, щоб там, де квітують мирна любов і чиста приязнь, можна було би бачити із самої справи; те, щоб венеціанські купці могли знаходитися й жити у казковому місті Каффі без перешкод, користуючись законною рівністю та без обтяження зайвими й несправедливими витратами за будинки й крамниці, котрі будуть ними у мешканців Каффи винайматися, то для цього вищепойменовані повноважні з обох боків погодилися й взаємно один одному пообіцяли, щоб у пойменованому місті Каффі консул громади Генуезької та байло венеціанський обрали би двох добрих купців з чистою совістю і добрим іменем, одного генуезця та іншого венеціанця, непричетних до справи згаданих будинків і крамниць, та доручили б їм оцінити означені будинки та крамниці, й призначали за них платню; і яку платню ці два купці накладуть і визначать, таку й стягати, але ні в якому разі не більшу. Господарям же згаданих будинків і крамниць заборонити витребовувати [сплату] понад визначену ціну, а консулів і чиновників генуезьких, котрі будуть там, зобов’язати споглядати за тим, щоб платня стягалася за рішенням та за оцінкою згаданих двох оцінщи- ків, не зважаючи на жодні відмовки протягом цього союзу. Крім того, тому що із поширенням підступності людей, рід людський мусить під порядковуватися закону і правосуддю, то й визнається необхідним, що ті, хто діють неправомірно, мусять бути покараними; для цього вищепойменовані повноважні за владою, даною їм довірителями, погодилися із радістю, що у випадку, коли яка-небудь із пойменованих сторін, за нахабністю або за примусом духу злоби й неправди, порушуватиме умови союзу, хоч, ходячи або торгуючи, крім казкового міста Каффи, на Сході й у Тані; то з будь-ким або з усіма, хто ходить туди, всупереч цьому союзу, [будуть] повернені, й чиновники тієї громади, до якої такі особи належать, мусять вчиняти з ними, як з підбурювачем або підбурювачами, з непокірним або бунтівними й віроломними ворогами; й кожного, що протидіє таким чином, покарати й відібрати майно його у скарбницю тієї общини, до якої він належить. І про все сказане вище и написане нижче разом і про кожний [пункт] окремо, вищепойменовані сторони та повноважні їх домовилися, погодилися й взаємною формальною умовою підтвердили; вникати, виконувати, зберігати й примушувати інших вникати, виконувати й зберігати все й кожне [положення] з вищепойменованого та нижчеподаного, й ні в чому не протидіяти, ані правом, ні справою, ні за будь-якої причини, ні у який спосіб, ні прямо, й непрямо, ні за якої умови; але й все й кожне [положення слід] зберігати непорушно під загрозою пені у 10 тисяч дукатів золотих, з відшкодуванням збитків, витрат, прибутків за кожну статтю, що не виконана, й ця пеня стільки разів стягатиметься за кожну статтю, що порушена, від винної за це порушення сторони, скільки разів таке порушення відбуватиметься. Стягнена пеня мусить надходити тій стороні, котра свято зберігає [норми] угоди. А чи виплачена пеня, чи ні, стягнено чи ні, тим не менш, всі [положення] із вище й нижче написаного, нехай залишатимуться у своїй силі. Також поклялися повноважні й кожний з них життям згаданих панів Дожів і самих громад, торкаючись почергово письмен Святих Божих Євангелій перед головним вівтарем церкви Святого Блаженнішого Марка у збереженні й підтвердженні усього сказаного вище, обіцяючи, що все означене буде дійсно виконане, як це зазначено вище. Й у забезпечення обіцяного вищезазначені повноважні взаємно заклали все життя й маєтності обох громад до повної виплати пені та задоволення завданих збитків, володіючи життям протилежної сторони, доти, доки винна сторона не внесе визначеної пені, й не відшкодує за збитки тій із громад, що домовлялася, котра виконала свято умови.Повноважні давали обіцянки між собою взаємно, тобто один другому вносити визначені пені й сплати як у Венеції, так і в Генуї або Каффі, чи де би то не сталося, й відмовилися від привілеїв суду, від днів святкових і не святкових, від права вимагати приведення у первинний стан, від позову та апеляції та взагалі від всіх справ як канонічних, так і цивільних, загальних і приватних, звичайних і муніципальних, а також інших, за посередництва яких згадані повноважні або їх громади могли би порушити [статті] та не виконати цього союзу.
На завершення згадані повноважні забажали, щоб про цей союз було виготовлено декілька зразків [тексту] одного й того ж змісту.
Здійснене у Венеції, у церкві блаженного Марка апостола та євангеліста, перед головним вівтарем; року по Різдву Господа нашого Icyca Христа 1345, індикту 13-го, 22-го дня місяця липня, за присутності благородних і мудрих мужів - панів Марка Лауредана, Бенедикта де Моліно, прокураторів Святого Марка, Райнеріо де Муста, Петра Чіурано, Людовіка Вітала і Марка Чіурано, всіх громадян Венеції та інших свідків, котрих сюди викликано.
Я, Рафаїл де Карезіні, публічний нотаріус, визначений імператорською владою та дяк догату Венеціанського, був присутнім при згаданому вище й скріпив.
