Данило в Галичі; акт перший
Данило злучився з рештою родини (бо від літ жив у Будапешті, на Угорщині) в дуже драматичних обставинах. У міжчасі Галичина пережила ще одну мадярську окупацію. Ігоревичів мадяри виарештували або прогнали, та мадярська окупація так не подобалася галичанам, що вони порозумілися з Ігоревичами, думаючи при їх таки допомозі прогнати мадярів.
Це вдалося вповні але Ігоровичі не хотіли бути вдячними галицьким боярам. Скоро наступив відомий конфлікт Ігоревичів з боярами, який проф. Томашівський назвав галицькою ніччю св. Бартоломея: Ігоровичі вирізали до 500 боярів у всіх містах Галичини, таким чином підтинаючи й ту галузь, на якій самі сиділи. Бояри вирішили раз на все покінчити з орієнтацією на Ігоревичів (сам Роман ніколи не робив нічого подібного до різні, зробленої Ігоревичами), і звернулися до Андрія II., щоб дав їм Данила на княжения. Цікаво, що делегацію очолював славнозвісний ворог Романовичів, Володислав Кормильчич. Очевидно, що Андрій погодився, вітрячи при цьому нагоду спекти власну печеню, і вислав Данила з угорським військом у Галичину. Бояри й угри прогнали Ігоревичів, при помочі військ Василька, Олександра белзького, Інґваїра луцкого та брата його, Мстислава. Карта Романовичів стояла так високо, як ще ніколи. У вересні 1211. р. Данило засів у Галичі, де побачився вперше з матір’ю, якої не пізнав навіть, не бачивши її п’ять літ...Галицькі бояри тим часом викупили в угрів двох Ігоревичів, Романа та Святослава, і повісили їх, „пімсти ради”, як каже літописець; так скінчився політичний романс галицької аристократії з Ігоревичами, що зовсім не були іншими від інших князів, хоч такими хотіли їх бачити галицькі аристократи...
Як тільки Данило, тоді 10-літній хлопчик, засів у Галичі, виринуло питання, кому бути регентом за неповнолітности князя. І тут знову виразно бачимо зудар двох принципів, (великокняжого з місцево-боярським.
Для княгині Анни було очевидним, що це вона має бути регентом, бояри ж хотіли правити самі. Не вдаючись у перелік дотичних історичних фактів, скажу лиш, що 1212. р. Анна втікла на Угорщину з Данилом, а Василько подався знов на Волинь. Андрій не міг помогти, бо він сам знаходився в безпереривній боротьбі з власними магнатами, а саме в тому часі та боротьба досягала вершка. У Галичині ж сталося тим часом щось зовсім небувале — 1214. р. вокняжився боярин Володислав Кормильчич. Цей випадок не мав на Русі ні преце- денсу, ні імітаторів. Можна тому думати, що Володислав, у часі свого побуту на Угорщині, познайомився з подробицями болгарського повстання проти Візантії, що мало місце 1185. р. і довело до створення тзв. II. Болгарського царства. Воно було організоване вельможами, „чельниками”, братами Асенями, Іваном і Петром, що дали початок новій болгарській династії (до 1258. р.). Володислав, який собі добре запам’ятав їхній досвід, просидів у Галичі до слідуючого року. В міжчасі його доля була вирішена: Андрій угорський і Лєшко польський рішили створити в Галичині королівство для своїх дітей, Кольомана й Саломеї, яким було тоді 4 та 2 роки, під спільною управою Андрія та Лешка, справді ж самого Андрія. Угорські війська рушили на Галичину 1215. р. та схопили Володислава, що й помер на Угорщині. Рівночасно Романовичам колишні опікуни присудили Володимир, без Берестя й західніх берегів Буга. Таким чином, у Галичині мало повстати окреме католицьке королівство, подібно, як Латинське цісарство в Константинополі, в рр. 1204-1261. Уграм у Галичині ніяк не везло.Вже 1215. р. повстання проти них було в повному ході, хоч вони й мали серед галичан сильну, але дивно нерухливу партію, під проводом Судислава.
На тлі управи Галичиною скоро почалася сварка між Лєшком і Андрієм. Лєшко з новоутвореного стану не мав жадних користей, — бо Галичина перемінилася в угорську секундоґенітуру, то й не хотів мати жадних зобов’язань. Даремно просив його Андрій допомогти здавити галицьке повстання. Честь галичанам приносить факт, що сам Лєшко побачив неможливість завідувати Галичиною через „іноплемінника”. Він рішив шукати „руського” князя, який зумів би убрати в шори Андрія, але, по суті, був би залежним від Лєшка.