БОЛОХІВСЬКА ЗЕМЛЯ
Деякий час до складу Волинського князівства входила смуга над ріками Случчю і Верхнім Богом, яка належала до Київського князівства. Головним містом в області Случі вважався Полоний (тепер м.
Полонне Хмельницької обл.), який належав київській Десятинній церкві. В 1195–1196 рр. він перейшов до Романа Мстиславича і, мабуть, з того часу лишився за Волинню [Іпат., с. 379, 380, 462, 468, 514.]. На північ від Полоного знаходився Сімоць (тепер с. Суємці Баранівського р–ну Житомирської обл.) і Возвягль (Звягель, Новоград–Волинський) [Іпат., с. 380, 555–556.]; в околиці Возвягля — менші поселення Білобережжя і Чернятин [Іпат., с. 511, 555.] на шляху до Чортового лісу [Іпат., с. 280, 285, 511.]. Невідомо, де були розташовані Городок і Городеськ [Іпат., с. 555.]. На південь від Полоного стояв укріплений замок Колодяжне, його в 1241 р. облягав Батий, який, поставивши 12 пороків, не міг розбити стіни і лише хитрощами оволодів містом[27] [Іпат., с. 523.]. Далі йшли менш знані поселення Микулин [Іпат., с. 365.], Деревич, Губин, Кобуд [Іпат., с. 526.].Над Верхнім Богом головними містами були Божський [Іпат., с. 180, 181, 234, 243, 257, 258, 305, 526.] та Межибоже (Меджибіж) [Іпат., с. 234, 243, 257, 502, 555.]. В XII–XIII ст. вони бували столицями окремої волості другорядних князів[28]. З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків [Іпат., с. 526.], Болохово [Іпат., с. 278, 376, 516, 526, 555.], Мунарів і Прилук [Іпат., с. 150, 216, 278, 343, 346.].
Коли в 1230–250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі [Іпат., с. 526.].