§ 4. Билинні персонажі родоводу Володимира Святославовича
До джерел, які висвітлюють родинну історію Малковичів, належать також билини (старини). З уст північноросійських ‘сказителів’ були записані складні, багатосюжетні тексти з архаїзованою історичною атмосферою та побутовими ознаками, які засвідчують, що до кінця Х ст.
уже сформувалася багата епічна традиція, початки якої зародилися, ймовірно, ще при Олегові та Ігореві.Вивчення билин в історично-побутовому аспекті кількома поколіннями російських дослідників дає серйозні підстави розглядати їх як самобутнє історичне джерело. У працях Л. Майкова[55], В. Міллера[56], О. Маркова[57], Б. Рибакова[58], Р Липець[59] тощо дані епосу послідовно зіставлялися з історичними реаліями та змальовували яскраву картину давньої руської доби у билинних образах, сюжетах, соціальних відносинах та культурно- побутових реаліях. Незважаючи на складність художньої форми, епічну ідеалізацію та гіперболізацію билин, елементи художньої специфіки й властивости жанру, а також - домисли виконавців, все ж вдається вичленувати з них історичні реалії оригінальної вартості.
У науковій літературі неодноразово ставилося питання про епічну основу літописів. Окрему працю цьому питанню присвятив М. Костомаров, який обґрунтовував закономірність використання літописцями усних свідчень за відсутности писемної традиції. На його думку, “За исключением немногого, что почерпнуто из письменных источников, все повествование о временах древних, включительно до смерти Владимира взято из народных преданий, сказаний, песен и пересказов в том виде, в каком эти древние времена отражались в них во второй половине ХІ-го и в начале ХІІ-го века”[60]. Очевидно, що склад літописів значно складніший, ніж це могло видаватися дослідникам ХІХ ст., все ж - схожість літописних ситуацій, сюжетів та образів з епосом очевидна. Вивчення взаємодії обох джерел - літописів та фольклору - дає важливі результати й у дослідженні конкретних, вузьких фактичних відповідностей персонажів билин та літописних оповідей.
Найвідомішим билинним героєм, що має стосунок до роду Малковичів, є богатир Добриня Нікітич. Його зв'язок з історичним прототипом - Добринею, сином Малка Любчанина, й братом Малуші, матері Володимира Святославовича, нині не піддається сумніву.
Сумніви, зокрема, викликало билинне по батькові Добрині, яке не узгоджується з літописним іменем його батька Малка. З цього приводу виникло кілька припущень. Так, О. Веселовський трактував билинне ‘Нікітич' своєрідною звеличувальною характеристикою Добрині. На його думку, билинна назва може походити від гр. ‰iκητος' - ‘непереможний', подібно, як в одному з віршів про Феодора Тирона його матір названо Феодорисою та Микитишною. Ця билинна характеристика цілком логічна і в аспекті змієборства Добрині[61]. Натомість Ф. Буслаєв висловив думку, що використовуване в билинах по батькові ‘Нікітич' могло трансформуватися з ‘Низкинич'[62], під яким у формі ‘Niszkina' та ‘Nyszkina' в “Annales” Я. Длугоша та інших пізніших наративах фігурує деревлянський князь Мал.
Проте Добриня відомий не лише як ‘Нікітич', але й як ‘Резанович'. Ім'я Добрині Резановича було таке авторитетне, що в деяких літописах XV-XVI ст. його разом з Олександром Поповичем вважали учасником Липицької битви 1216 р. та навіть героєм, який загинув на Калці в 1223 р.[63]
Відомості про богатиря Добриню Резановича фігурують також у “Сказании о киевских богатырях, како ходили во Царьград”. Надавніший список цієї літературної пам'ятки датований
1642 р.[64] Описані в ній події відбуваються у Києві, де на службі у князя Володимира перебувають Ілля Муромець, Добриня Нікітич та інші богатирі, перемога яких над царгородськими богатирями закінчується договором та поверненням полонених. Сюжет має історичний характер та вводить читача в період русько-візантійських стосунків. Називаючи Добриню звично по батькові, автори “Сказания” додали до його характеристики ще й ‘Резанович’: “Говорит Добрыня Резанович: “Постой ты, Никита Карачевец! Ходил во Царь град?”[65]; “Да говорит Добрыня Резанович: “...Ты, Никита, ходил в Царьград?”[66] У списках “Сказания” XVIII ст.
‘Резанович’ перетворюється на ‘Рязанич’ або зникає зовсім. Уже відверто з Рязанню пов’язує його билина “Добриня та змій” зі збірника Кірши Данилова, датованого 80-ми роками XVIII ст. На цій підставі Добриню Нікітича і вважають рязанським героєм[67].У билинах також є згадки і про батька Добрині. Його образ, на думку О. Шахматова, відобразився у вигляді билинного Нікіти За- лешанина (Заолешанина)[68], некиївського богатиря, якого ніхто не зміг упізнати у князівському теремі, за винятком Добрині Нікіти- ча[69]. Походження прізвиська ‘Залешанин’ традиційно пов’язують зі Заліською (Ростово-Суздальською) землею[70]. З цією думкою не погодився А. Членов, який, пов’язуючи Залешанина з дерев- лянським Малом, уважав його прізвисько прямою вказівкою на заліснену Деревлянську землю, зауважуючи, крім того, що в деяких билинах Добриню прямо називано іменем ‘детины Залешанина’[71].
Дослідники констатують і той факт, що, крім Рязані, в текстах билин несподівано з’являється згадка про походження батька До- брині Микити з Новотор-землі (діал. ‘Новотор-жемле’)[72]. Цю інформацію вчені трактують як пізнішу, привнесену[73], проте в ній добачають і результат свідомої заміни ‘сказителями’ виразу, який перестав бути зрозумілим. Так, на думку С. Горюнкова, за цим виразом може приховуватися первісна форма ‘Новоторжанин’, яка характеризує персонажа за місцем його проживання[74]. Відповідно, мовиться про Новий Торжок, розташований на півдні Деревської п’ятини Новгородської землі, первісно названий Коростенем. Як уважає С. Горюнков, у топоніміці Новгородщини легко спостерігається історична пам’ять, перенесена історичним Добринею “во времена его новгородского посадничества с южной родины на север”[75].
Таким чином, Новий Торжок є одним із численних родинних географічних орієнтирів Малковичів. Їх розмаїття та широка територіальна розпорошеність не можуть не дивувати так само, як і перелік історичних й епічних найменувань та прізвиськ представників цієї родини.