Батий
Плянувався новий похід на Европу, під проводом Джін- ґісхановичів, Угедая та Батия. 1236. року татари знищили царство волзьких болгарів, відтак покорили сусідні фінські племена.
Тепер на черзі стояли „руські” землі в ширшому розумінні, в першу чергу — Рязань, Суздаль, Володимир, дісталося також і половцям, що від того часу перестали існувати, як організована сила, а ті з них, що не влилися в монгольську імперію, перейшли в Угорщину, де король Беля IV. посадив їх над середньою Тисою. Це все відбулося в рр. 1237-8. Тоді почалося на Україні.На початку 1240. р. впали перші українські городи, Ko- зельськ у півн. Чернігівщині, Переяслав, врешті сам Чернігів. Київ, хоробро боронений Даниловим воєводою Дмитром, упав 6. грудня 1240. р. Облога Києва описана дуже плястично й яскраво в Галицько-Волинському літописі, певно на основі слів очевидця.
Дальше впали Кам’янець, Володимир і Галич. Були й міста, що зуміли опертися татарському наступові: Данилів, Крем’янець. Та багато дрібніших городів татари просто не зачіпали, населення втікало в гори, лісисті й недоступні місцевості, а відтак поверталося до своїх осель. Татарська навала не була катастрофою сама по собі.
Як усі кочові, степові імперії, татаро-монголи були організацією паразитарно-експлуататорського характеру;вічна туга степових кочовиків-скотарів за збільшенням площі, яку можна було б використати під пасовиська для власних отар, в парі з намаганням татарської верхівки — накопичити якнайбільше дібр за кошт підбитих народів, робили з тата- рів сусідів, з якими можна було б співжити лиш при наявності власної військової сили, або — повної покори чи підданства.
В перші 1240. рр. Данило вважав, що татарська проблема його безпосередньо не торкалася. Принайменше не маємо жадних вісток про якінебудь Данилові зусилля знайти щось у роді тривалого „модусу вівенді” з страшним сусідом. Навпаки, в рр.
1243-44. політика Галицької держави зорієнтована на захід. Данило бере живу участь у боротьбі за Малопольщу, захоплює собі на деякий час Люблин і викидає Ростислава з Галича, коли він дістався був туди у 1243. р. Нема також підстави думати, що татари дуже поспішали з виясненням свого відношення до Данила. Історики, починаючи від Грушевського, давно ствердили, що в порівнянні з Володимиро-Суздальщиною західньоукраїнські землі потерпіли від татарів далеко менше. З точки зору самих Татаріи вони були положені далеко на захід, вони мали давні зв’язки з рештою європейського світу, і тому татарам було вигідно, спершу сконсолідувати свою владу в російських князівствах.В 1243. р. Батий, хан східньої європейської частини монгольської імперії, назначив суздальського князя, Ярослава Всеволодовича, старшим князем на Русі[‡]). Батиєва держава, Золота Орда була тільки частиною дійсної монгольської імперії, що обіймала більшу частину Азії, Близький Схід і Східню Европу. Золота Орда була територіально обмежена тільки до східньої Европи, сусідніх частин Азії, і, в першу чергу, Руси. Природно, ЩО ОСНОВНОЮ 30ВНІШН0- політичною проблемою тої „під-іміперії” було — нормувати своє відношення до решти Европи шляхом скріплювання власник позицій на Русі. Номінація Ярослава Суздальського не була мило бачена в Батиєвого суверена, великого хана Ґуюка, що резидував в Монголії. Ярослав був викликаний до великоханської столиці й там отроєний. Це вказує, що в монголо-татарському світі існували дві окремі політики щодо Руси, як цілости: одна — все-монгольська, кермована з Каракорум у Монголії, і друга льокальна, золотоординсь- ка, ведена з Сараю над Волгою, столиці Батия. Це треба пам’ятати.