№ 69 Бартоломей Ґроїцький75 про присяги

Коли б хто мав, звинувачений у якійсь справі, присягнути, щоб присягою виправдатися, тоді може, якщо хоче, дарувати присягу позивачеві, який на нього скаржиться, а позивач же її відкинути не може, коли її прийме, лише присягнути, якщо хоче.

Коли б хто хотів заперечити власну руку, що не писав листа, ані розписки, ані якого-небудь [іншого] фальшу, який би йому доведено було, тоді позивач, сам присягнувши, більше віри матиме, що то його [звинуваченого] рукою написано, аніж він [звинувачений] би міг виправдатися (Iure Municipali, articulo 109).

Якби комусь наказали присягати за законом, який би підлягав іншій юрисдик­ції, тобто іншому праву, а час би був, як у законі названо ligatus, тобто зв'язаний

⁷⁵ Ґроїцький Бартоломей (1519 (1534?) - 1605) - син жешувського міщанина, міщанин краківський, випускник Краківської академії, в 1550 р. - вчитель дітей краківського рад­ника Еразма Банка, польський правник, у 1567-1573 рр. - писар Вищого суду німецького права на Краківському замку, періодично виконував функції підвійта. Автор ряду прав­ничих досліджень про норми німецького права, які були написані під впливом ідей Ре­несансу не латинською, а зрозумілою загалу читачів польською мовою. Твори Ґроїцького широко використовувалися в судовій практиці українських міст і стали одним із джерел кодексу «Права, по которым судится малороссийский народ» 1743 р. (Koranyi K., Patkanio- wski M. Groicki Bartolomiej // PSB. - Wrocław; Krakow; Warszawa, 1959. - T. VIII. - S. 628­629; Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV - поч. XVII ст. - Львів, 2002. - С. 91-93; Яковлів А. Український кодекс 1743 року «Права, по которым судится малороссийский народ», його історія, джерела та систематичний виклад змісту.

(у який-то час жодних присяг не чинять), тоді суддя не має відкладати такої при­сяги, хіба що за дозволом [позиваючої] сторони. А кожен, принісши присягу, вип­равданий буде, коли немає проти нього явних доказів (Iure Municipali,. artic. 117; Speculo Saxonum, libro 1, artic. 7, 15, 18; libro 2, artic[ulo] 10; Iure Municipali, artic[ulo] 47).

Коли хтось вимагає залишений від покійного борг, тоді повинен сім разів присягнути (Ut de hoc^[391] Speculo Saxonum, libro 1, articulo 6). А якщо також хтось від когось повернення боргу домагається зі свідками, то [відповідач] повинен із такою ж кількістю свідків очиститися (Iure Municipali, articulo 103; articulo 67).

Звичай також існує, що коли когось у чомусь звинувачують, а особливо у боргах, а він виправдовується присягою, і чинить це вже не раз, багатократно на людську шкоду, то такий уже буває підозрілим і не дозволяють йому самому при­сягати, а лише зі свідками. То звичаєм регулюється, а звичай так само добрий, як закон. Бо хто часто на чужу шкоду присягає, непристойна річ, аби йому самому вірили.

Якщо присягнути комусь накажуть або сам на це згодиться, також і перед примиренням, тоді коли тому не відшкодує шкоду, річ свою втрачає. А примирен­ня може кожен довести не інакше, як коли б це діялося у суді (Speculo Saxomun, libro 1, articulo 8; et libro 2, articulo 11).

Коли б хто присягати мав і був би готовий це вчинити у визначений час, а позивач би присяги вислухати не схотів, будучи присутнім особисто, або теж упродовж року не прибув, щоб присягу вислухати, тоді той уже від присяги звіль­нений і має це так само важити, якби він присягнув, окрім випадку, коли б і той, хто мав присягу вислухати, представив legale impedimentum^[392], чому у визначений термін не зміг прибути (Speculo Saxonum, libro 2, articulo 11).

Groicki B. Artykuły prawa majdeburskiego ktore zowią Speculum Saxonum z łacińskiego jezyka na polski przełożone і znowu drukowane roku pańskiego 1629. - Warszawa, 1954. - S. 32-33.