Археологічні знахідки і гіпотези
Древня історія монастиря не збереглася. Можна тільки припускати про неї на підставі археологічних матеріалів, старовинних картин та розкопок в околицях монастиря. Звіти про розкопки Т.Ю.
Яшаєвої, свідчать, що монастир був дуже важливим і великим християнським центром, в околицях якого було розташовано декілька скитів-поселень. Із звітів про розкопки 1994 -1995 років комплексу в Сарандинакінській балці, можна зробити висновок, що в безпосередній близькості від Феолента комплекс сильно постраждав, але сьогодні можна стверджувати про те, що він був значним. Деякі звіти: "НЗХТ Справа №3229. Т.Ю. Яшаєва. Звіт про розкопки печерного комплексу в Сарандінакінській балці за 1994 рік".Досліджено, що монастир мав будівлі в три яруси, які мали декілька приміщень: 1. Верхній ярус: келії вже обрушилися. 2. Середній ярус: триапсидний храм, два будівельні періоди: 1-ий - сліди пожежі, можливо і землетрусу; 2-ої – також по підлозі сліди пожежі. 3. Спуск в нижній ярус. 4. Нижній ярус: трапезна з вогнищем і приміщення з резервуаром, покритим цементівкою. 5. Великі господарські приміщення. 6. Христильня. В 1993 році був досліджений комплекс на мисі Виноградний в безпосередній близькості від мису Феолент. Звіт на розкопках комплексу на мисі Виноградний містить багато найцікавішої інформації. Тут досліджено декілька печерних приміщень. Приміщення 1: русло джерела, ймовірно, джерело з'явилося унаслідок вирубки ніші в скелі (водоносний шар). При розчищанні джерела - матеріал 13-14 вв. Було 2 будівельні періоди функціональності: 1) келія, 2) після появи джерела, як молебна кімната. Джерело, можливо, вважалося цілющим. "Оскільки сам факт появи джерела в келії відлюдника під стіною, освяченою іконою, не міг не сприйматися як чудо. Віра в святі джерела була широко поширена в Тавриці." Перед джерелом вирізаний хрест. Приміщення 2: частина приміщення 1.
Двокімнатна келія. Після припинення функціонування скиту використовувалася як хлів. Про це свідчить товстий шар овечого посліду. Приміщення 3: використовувалося як трапезна, комора, кухня, в приміщенні збереглася кам'яна спальня і ніша для столу.Приміщення 4: склеп, який був відокремлений огорожею (вона простежується по ряду стовпових кубел). Склеп постраждав від сучасного сміття. Склеп містив ряд поховань: Гробниця "а": матеріалу майже немає. Гробниця "б": поховання часів Другої Світової війни (медаль за відвагу, бронзова пряжка 1 четверть 12 століття), монети 11 століття (імператора Никифора III), більше 40 поховань з них 12 жіночих і 3 дитячих. На мисі знайдено одноапсидний храм з прибудовою. Весь комплекс існував приблизно до 11 віку по Р.Х. Подібних комплексів немало в околицях мису Феолент, але більшість їх погано досліджена. Ймовірно, вони належать до періоду розквіту монастиря.
На сьогоднішній день в монастирі збереглася лише одна печерна церква, але, ймовірно, їх було більше. Окрім цього, монастир володів і наземними будовами. Підтвердженням того, що печерних приміщень було декілька, служить наступний факт: "На початку 1908 року при розчищенні ділянки схилу берега (під город і для пристрою келій), на якому стоїть Георгіївський монастир, сажнях в 12 нижче за монастирську кухню, відкрито було ченцями декілька печер, завалених землетрусом і оповзнями в стародавні часи. Першою відкрита частина висічених в скелі сходів з 14 сходинками і дверним заплічником, що вів звідти до печерного храму. З боків сходів були висічені місця для відпочинку на зразок лежанок. Нижня частина цих сходів сповзла або обрушилася.
Була відкрита маленька печерна церква. Уцілів вівтар і велика частина храму. Апсида вівтаря напівкругла. До неї впритул примикає престол. Вівтар повернений трохи управо, на схід. В південній і північній стінах храму висічені лави в один ступінь або сидіння. У вівтарній частині плями фарби, мабуть, на стінах були фрески.
Правіше від церкви відкрита приєднана до неї велика печера, з трьома нішами в задній стіні на різній висоті, але ближче до стелі.
Печера, можливо, була трапезною. Ймовірно, в печеру вів особливий вхід, зруйнований зсувом. З храмом він споріднений особливими дверима (з південного боку). З лівого боку церкви відкрита житлова печера зі слідами штирів в стіні для дерев'яних перегородок або інших потреб. Очевидно, тут існувала ціла кіновія. В Георгіївському монастирі і раніше було відкрито декілька печер на схилі берега: в одній - монастирська комора, в іншій - столярна майстерня... Відкрита печерна церква видовбана якраз проти тієї скелі в морі, на якій за переказами явилась ікона Святого Георгія.З цього можна зробити висновок, що старовинний печерний комплекс був досить великим. Ймовірно, після колонізації таврійських племен греками, частина печер, що слугували житлом таврів запустіла, а частина використовувалась під капища древнього храму. Після впровадження християнства, десь до 11 віку по Р.Х. бере свій початок новий етап розбудови комплексу під Георгієвський монастир.
З 1081 року монастирем управляли херсонеські епіскопи. Після завоювання Херсонесу литовським князем Ольгердом монастир був під впливом епіскопа Готської єпархії. Потім херсонеськими землями оволоділи татари. Але під заступництвом святого Георгія монастир залишився існувати. Пізніше, коли Кримським узбережжям і балаклавськими висотами заволоділи генуезці, вони теж не наважились перевести монастир в католицький храм. В 1475 році турки приєднали до Порти Крим, а татарських ханів зробили своїми васалами. Польський посол в Кримському ханстві М.Броневський згадує про монастир: „В тому місці є хутір не малий, і недалеко, на березі моря, на кам’янистій горі, грецький монастир”. В 1637 році митрополит Серафим, звертаючись до багатьох доброчинників за допомогою писав „..прийшли безбожні ногайці і татари, обібрали нас до краю, і преосвященний і священний посуд забрали, і церковні будівлі поламали... Існуємо в низькій бідноті та суму від безжалісних утисків агарян. Не тільки ті минулі біди, але і теперішні. В липні місяці нас піймав султан і посадив в тюрму – мене і брата мого попа Димитрія, і взяв у нас двісті тисяч піастрів”.
До початку XVIII століття із численних монастирів Криму залишилося тільки чотири, серед яких був і Георгіївський. Відомо, що в 1771 році, прибувши на кафедру митрополит Ігнатій свою першу службу провів у ньому. По свідченням митрополита Ігнатія в монастирі залишилось 3 ченці. Його хранителем став монах Калинник (1692-1808), який прожив тут ціле століття, відійшовши у вічність у 116 років. Зустріч із ним в 1792 році описав Л.Чернявський: „В числі трьох чи чотирьох ченців я знайшов руського столітнього старця Калинника, що був ченцем-анахоретом в келії нижче монастиря... Багато цікавого розповів мені цей старець. Він тоді рахував час свого перебування у монастирі 80 років. Він стверджував, що ще таври мали повагу до цілющої сили води, що тече із джерел цього монастиря. Він сам багатьма дослідами впевнився в тому і вживав її як дар Божий і цим більше розташував татар до святого місця. Незмірне і на подив задовільне лікування водою звернуло увагу багатьох мурз і баїв щодо надмірної поваги до цієї святині. Не було прикладів, щоби їхні старшини приходили до води зі зброєю. Вони залишали її наверху, дотримувались посту, привозили із собою рибу і фрукти... Він переконував, що повага татар до монастирської води єдина причина, що він не зруйнований, як це було з іншими монастирями перед тим, як Таврію приєднали до Росії... Я попрощався з ним як син з батьком. І ця ніч закарбувалася в моїй душі на все життя”. Перші документальні свідоцтва, пов'язані з монастирем, відносяться до часів перебування в Криму посла Речі Посполитої Мартіна Броневського в Татарському Ханстві. Він відвідав ці місця в 1578 році і залишив опис побаченого ним Криму. Броневський багато подорожував по півострову, побував і на Феоленті. В своїх щоденниках він писав: "...В тому місці, звідки цей струмочок, є село незначне недалеко, а на березі моря, на кам'яній горі, грецький монастир. Там звичайно, святкують щорічне свято на честь св. Георгія. Благочестиві греки-християни, що залишилися в Тавриці, стікаються багатолюдним збором."Броневський, можливо, мав на увазі джерело, що по цей час існує під явором на вулиці Монастирське шосе ( колишній скит Бджола), що за 300 метрів від монастиря.
В 1598 році монастир і його представник ігумен Мелентій згадується разом з в дарованій йому грамоті Бориса Годунова, царевича Федора, а в 1626 році згадується в грамоті, присланій грецьким митрополитом Йосипом. Ці описи можуть підтвердити те, що монастир завжди залишався значним християнським центром в Криму і ніколи, окрім часів комуністичного терору, не припиняв свого існування. Попри все, минула слава монастиря продовжувала існувати, особливо коли в 1771 році Кримську кафедру прийняв митрополит Ігнатій, Він провів свою першу службу саме тут.Після підписання Кучук-Кайнарджійського мирного договору Крим був приєднаний до Російської імперії і в Севастополі розташовані російські війська. За підтримку турецької армії першими поплатилися греки. З політичних міркувань Суворов проводить переселення християн з Криму в Приазов'я і тим самим вирішує можливу проблему конфліктів. Виселення греків, особливо балаклавських, вплинула на статки монастиря, зменшення кількості прихожан і приміщень. Тодішній настоятель монастиря Ігнатій Реондажський, покидаючи монастир в 1778 році, вивіз до Константинополя архів монастиря.
۞