Анти

Відносно високий рівень економічного життя українсько­го народу на наших західніх землях — це, в якійсь мірі, підвалина першої поважнішої політичної організації на Україні, створеної місцевим населенням, — держави антів, що її знаємо з 4.

Про початки державної організації антів не знаємо ні­чого. Українська історична наука дотепер ще не дала син­тези всіх, доволі вже численних даних про антську держа­ву. Те, що публіковане дотепер, — це або відгрівання того, що 50 літ тому сказав Грушевський, або повторення ска­заного недавно кимнебудь з радянських істориків. Тим ча­сом антська держава — це перша слов’янська державна формація взагалі і дуже можливо, що населення її в якійсь мірі є в генетичному зв’язку з теперішнім населенням Укра­їни. З другого боку, вже через те, що антська державність опиралася на простір між Дністром і Дніпром (Третяков), можемо добачати в ній своєрідного попередника Галицько- Волинської держави.

Дані про антську державу групуються довкола особи її князя Воза, що жив у 4. столітті, та низки подій 6. сто­ліття. Про територію, населення, а навіть про положення держави Боза знаємо мало. Можна думати, що вона була положена на північний захід від Готської племінної групи, яка в 3-4. століттях по Xp. займала все чорноморське побе­режжя, від Дунаю по Дон.

Політична історія антів за часів Воза, наскільки її зна­ємо, така: воїни попали в конфлікт з сусідніми готами, над якими панував тоді Вінітар. 375 р. Готи полонили Воза з си­нами та, разом із 701 ма вельможами, розп’яли на хрестах, На цьому, власне, вичерпується те, що знаємо про ранню добу антської державности. Вістки, які маємо про події 6. ст., далеко багатші змістом.

Як не могла антська держава створитися за одну ніч, так не могла вона щезнути після одної програної битви. Ми знаємо, що самих Готів відтак розбив слов’янин у гунській службі, Велемир (Вернадський). З того можна вносити, що в 4. ст. в східній Европі було більше політичних центрів, не лиш один антський.

У 5. ст. не чуємо нічого про антів, але сам факт, що в 6. ст. антська, організація була сильніша, ніж колинебудь, вказує, що вона мусіла існувати й тоді. Впродовж 5. ст. по­літична система східньої Европи зазнала великих змін: гу­ни, вихром вдершись в Европу, виперли готів на південь і захід. За готами пішли ⅛ іранські аляни, що до того ча­су жили в українських степах. Ранньоукраїнські племена віч-на-віч зустрілися з тодішньою світовою потугою, — Візантійською імперією.

Недавні досліди проф. Вернадського виразно рисують нам картину, що заіснувала в Чорномор’ї на переломі 5. та 6. століть. Сама присутність східньоримської потуги в тих сторонах робила політичне положення скомплікованішим, вона ставила слов’янських князьків перед проблемою уточ­нення їхнього відношення до такої потуги; вона дозволяла вийнятково здібним одиницям з-поміж слов’янської маси робити нераз справжню головокружну кар’єру в імперській армії та адміністрації. Період панування Юстиніяна (527- 565) — це період могутньої візантійської експансії в Афри­ці, Італії, Еспанії, — але також і на чорноморському побе­режжі. Відновлюється давнє Босфорське царство на Кри- мі, приблизно 544. р. анти на основі договору переходять на положення сателітів східньоримського цісаря. Юстиніян прибирає титул „Антікус”. Роля Візантії в побудові антської державности ніяк не могла бути тільки негативною; в ба­гатьох випадках видно, що сам факт сусідства з Візан­тією був преважним стимулом, що змушував сусіднє сло­в’янське населення переходити на все вищий і вищий щабель політичного життя. Зносини з Візантією були для антської політично чинної верстви школою державного бу­дівництва, міжнародньої політики та інтриги.

Антська держава на початку 6. ст. робить враження біль­шої -сили, ніж та, якою вона диспонувала за часів Боза. Перша третина 6. ст. — це час завзятої боротьби з Візан­тією за право колонізації Балканського півострова. Вели­кі виправи слов’ян не могли, як завважив недавно Греков, бути ділом якогось одного племени, вони були продуктом діяльности певних політичних союзів чи комбінацій, таких, як саме антська держава, або дрібніших, що не лишили слі­ду в історії.

Нові досліди Третякова вказують, що анти по суті бу- ли, кажучи по-сучасному, правобережними й західноукра­їнськими племенами, їх держава була територіально пер­шим політичним твором, — попередником Галицько-Во­линської держави 13-14. століть.

Вона була розташована на просторі між устям Дунаю, Карпатами й Дніпром. Тільки ж осередок густоти населення не лежав у 6. ст. над Бугом, як це було в 13-14. ст., а да­леко більше на південний; схід; є підстави думати, що в по­ловині 6. ст. такий осередок був при усті Дністра (Бром­берг, Вернадський, Дворнік).

Після нападу аварів на Европу, якого першою жертвою впала саме держава антів, не чуємо з два століття ні­чого про якісь вищі форми політичного життя на захід- ньоукраїнських землях- Спроба звести в певну систему дані про аварське панування на наших землях буде зробле­на нижче. Тим часом остає ще одне нерозглянене питання, а саме, питання про племінну приналежність слов’янського населення західньоукраїнських земель. Історики давно відмітили, що дані „Повісти временних літ” про Волинь і Галичину — скупі й випадкові, що предметом заінтере- сування літописців були зовсім інші території, а землі й племена, що їх заселяли, які нас тепер цікавлять, в очах авторів „Повісти” мали зовсім периферійне значення.