№ 33 1632р., Канів. - Лист гетьмана Івана Петрижицького і Війська Запорозького про доцільність об’єднання Києво-Печерської школи з Братською школою в колегіум
Ми, Іван Петрижицький - гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості запорозьке, бачачи, що їх милості панове отці і пастирі наші, все духовенство православне разом із старшим і зверхнішим своїм його милістю паном отцем митрополитом кір[892] Ісаєм Копинським, а також їх милості панове шляхта, громадяни воєводства Київського і всі інші, вписані до братства Київського православного, що підлягає святійшому архієпископові константинопольському патріархові вселенському, при церкві святого Богоявлення в Києві уфундованого, однодушно і одностайно просили превелебного його милість пана отця кір Петра Могилу, воєводича[893] земель Молдавських, що в цей час є архімандритом Печорського Київського [монастиря], щоб школи, які його милість у монастирі Печерському Київському на підтримку всього православ’я східного заснував, і вчителів, що в них є, також братію цього монастиря Печерського Київського перемістити зволив до Києва на місце при церкві святого Богоявления братській київській і там їх разом з учителями навіки уфундувати, як при ставропігії[894] святійшого архієпископа константинопольського, патріарха вселенського, і як на місці, більш придатному для виховання учнів, визнали також і ми, все вищеназване його королівської милості Військо Запорізьке, що це була б святолюбива справа і для всієї церкви право славної дуже потрібна і корисна, якби відповідно до прохання вищеназваних їх мило стей обох станів людей[895] школи ті на місці вищеназваному при церкві братській київській були засновані.
Отже ми, Військо Запорізьке, донесли до його милості вищеназваного пана отця архімандрита прохання наше, щоб він погодився на те, про що вищеназвані їх милості духовенство і шляхта жадали і просили його милість. На яке всіх нас, вищеназваних духовного і світського стану шляхетського і Війська Запорозького людей, однодушне і для Церкви святої Східної корисне прохання і бажання його милість отець архімандрит добровільно згодився, але з такою умовою, щоб він сам на названому місці при церкві святого Богоявлення братській київській, уфундувавши з своїх власних батьківських і дідівських добр [маєтків] школи з їх учителями та братією монастиря Печерського Київського [...] всього цього місця - церкви, монастиря і шкіл, як старший цього братства нашого брат вписаний, довічним дозорцем, опікуном і оборонцем був і всіма на цю церкву, монастир, школи і шпиталь наданими, а також тими, що будуть ким-небудь надані фундаціями і доходами завідував і шафуфав[896] спільно із старо стами щорічними, від усього братства обраними, і з відома та за спільною радою всього братства православного, до цієї церкви вписаного, дбаючи пильно про те, щоб братія з монастиря його мило сті Печерського Київського туди для управління церквою і монастирем, а також для розмноження наук шкільних була переміщена, під по слушенством і благословінням святійшого архієпископа константинопольського, патріарха вселенського перебуваючи, побожно і самі жили і інших науками своїми до богобоязливого життя приводили, і щоб пильну спостережливість мали і якнайкраще спостерігали, щоб нічого ніким вірі нашій православній і канонам семи святих вселенських і місцевих соборів, а також стародавнім святобливим церкви святої східної звичаям противного і непристойного не діялося. Що ми, вищезгаданий гетьман, осавули, полковники і все Військо його королівської милості Запорозьке, при вищезгаданих від нас до його милості пана отця архімандрита із згаданими обох станів і кондицій[897] людьми принесених проханнях наших, легко і охоче дозволили його милості, як старшому братові, до цього вищезгаданого братства вписаному, тільки ж з такою умовою, щоб це вищеназване управління, нагляд і опікунство, і ведення справ церкви, монастиря, шкіл і шпиталю, а також до них наданими добрами і фундаціями, шафунок[898] і довічне завідування не на уряд архімандритства печерського, а тільки виключно на саму його милості вищеназваного кіра Петра Могили, воє- водича земель Молдавських, особу поширювалося і розумілося. А після смерті його милості все це в силі і волі вищезгаданої братії монастиря Печерського Київського, в братстві нашому Київському уфундованої, з відома і за рішенням усього братства залишатися має, щоб кого вони самі для цього придатного, благочестивого і до Церкви Православної зичливого, чи духовного, чи світського стану чоловіка за старшого свого на місце вищезгаданого його милості пана отця архімандрита на якийсь час обрали, то щоб їм ні від кого перешкод і заборон не було, але щоб це у владі їх самих залишалося. Котрим-то братіям законникам[899] монастиря Печерського, при церкві братській Київській навіки заснованим, ми, все вищезгадане Військо його королівської милості Запорозьке, заявляємо і обіцяємо в обороні своїй так їх самих, як і церкву, монастир, школи, шпиталь і все, що до них належить, від всіляких неприємностей, противників і перешкод міцно боронити, заступатися і за них до смерті своєї заставлятися. На потвердження чого для ліпшої в цьому певності і міцності ми дали його милості панові отцю архімандритові і згаданій братії цей наш військовий лист з печаттю нашою військовою і підписами рук наших.Діялося в Каневі, місяця березня, 12 дня, року 1632.
Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. - К., 1959. - Т. 1: З найдавніших часів до кінця 50-хрр. ХІХст. / Упоряд. О. Бевзо та ін. - C. 237-239.