№ 18 1596 р., квітня 4, Біла Церква. - Лист польного коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського до великого коронного гетьмана Яна Замой- ського про бій з повстанцями під Білою Церквою, поранення гетьмана Матвія Шавули та обрання гетьманом Северина Наливайка
Про події останнього часу писав до в. м. з Ходоркова. А про нинішній стан речей довідаєшся з усної розповіді його милості пана галицького[532]. Однак хотів би й сам в.
м. моєму милостивому панові дещо коротко повідомити.Князь Ружинський, як в. м. зволиш знати, став тут, під Білою Церквою, маючи при собі 5000 вершників і королівську піхоту[533]. Я намагався якнайшвидше з ними з’єднатися. Але, коли вирушили з Ходоркова, вже й на без того розкислу дорогу пішов жахливий сніг, найбільший за всю зиму, так що поспішати було важко. Ми були в 4-х милях від Білої Церкви, коли Шавула, з’єднавшись з Наливайком, опівночі, з минулого вівторка на середу, маючи з собою біля 7 тисяч людей, також сюди підійшли. Князь Ружинський знає про мою близьку присутність, а у вівторок, майже опівдні, знав, що козаки прямують до Білої Церкви, і навіть коли їх вже було видно, мене не попередив. Тому я, довідавшись про це зі сторони, в середу рано поспішив під Білу Церкву. Опівночі наші люди мали сутичку з козаками. Могли собі спокійно дочекатись дня в замку, який тут не найгірший, і з таким гарнізоном, як у князя Ружинського, неприступний для козаків. Однак, злегковаживши небезпеку і не маючи готового рішення, вийшов поночі проти них у поле, а вони іншою брамою увійшли до міста. Ми громили й били козаків так, що загинуло їх майже тисяча. Потім наші повернулися до міста, також зазнавши чималих втрат, а особливо в піхоті, де полягло понад 50 людей і чимало поранено. Козаки, почувши про наступ війська, повернули назад до Трипілля. Вже були за доброї півмилі, коли ми прийшли під Білу Церкву, і відразу ж вирішено йти за ними. За милю від Білої Церкви їх наздогнали. Йшли, спішившись в таборі, пустивши вози і коляси в 5 рядів. Мали понад 20 гармат. Години зо три ми їх так спостерігали, повільно посуваючись і чекаючи людей, котрі були ззаду. Потім, коли звечоріло, втекли від них двоє, один з яких ще з дитинства служив панові підкоморію, і повідомили про тривогу між козаками.
Не випадало інакше, як спробувати щастя. Вишикувавши військо, вдарив до них з усіх боків[534]. Не було нікого, хто б не сподівався на успіх, бо й місце вибрано добре, і люди до бою кинулися охоче. Стрілянина, з Божої ласки, майже не завдала шкоди. Рукопашний бій відбувся в таборі, котрий розірвати не судилося, хоч для цього були всі можливості. Козаків побито до смерті і, за їх власними свідченнями, ще ніколи не мали таких втрат, як у цих боях. Шавулу поранено з гармати в лікоть, Саська забито та й інших, серед них відомих, немало побито. Але й нам ця битва не обійшлася без крові. Вбито пана ротмістра Вєрнека: в таборі кінь під ним спіткнувся через колясу; в деяких ротах товаришів і пахолків наших полягло 32. Козаки, обравши собі гетьманом замість Шавули Наливайка, котрого теж поранено, пішли ночувати до Трипілля; ми лишилися там, де застала нас ніч. А сьогодні прийшли сюди з Білої Церкви. Ночі дуже морозні, через що люди і коні терплять значні труднощі, що є великим ad rem gerendam Impedimentem[535]. Якби Бог дав тепло, а потім надійде допомога. Я писав до пана кам'янецького[536], щоб якби у Волощині були res secures[537] (як пише до мене господар, і тепер з тим же приїхав сюди від нього пан Філюповський), щоб з тими людьми, а особливо з піхотою, вирушали сюди. Буду intentus[538] на різні оказії. Просячи Пана Бога, маю надію, що невдовзі їх подолаємо, чи десь у пустині поздихають з голоду, або, як ходять чутки, повтікають до Москви. То правда, що справа складна, бо вся Україна покозачилася; повно зрадників і шпигунів. Щодо України, то слід ґрунтовно порадитись. Можливо зараз досить було б якоїсь суворої сеймової ухвали, хоч присутність тут війська не забезпечить спокою: знову та гадина оживе.Пишу до короля його милості, реферуючись на усну оповідь його милості пана галицького. Була мені тут від нього велика допомога й підтримка. Але, якщо Речі Посполитій залежить на тому, щоб його королівська милість знав, звідки береться тая сваволя, не слід було його посилати одного, щоб їхав як свідомий і особистий свідок, і його королівській милості та вищим станам пояснив, чого можуть чекати від тієї сваволі, якщо не буде припинена. Якби в чому потребував ласки, в. м. прошу в. м. мого милостивого пана про прихильне й милостиве ставлення до нього.
На цей час нічого іншого не маю, лише служби свої доручаю до милостивої ласки в. м. мого милостивого пана.
З Білої Церкви, 4 квітня 1596.
Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: Зб. док. і матеріалів / Упоряд. Г. Боряк, К. Віслобоков, Т. Гирич та ін. - К., 1993. - С. 111-112.