№ 23 1527 р., грудня 30, Львів. — Львівські райці регулюють порядок продажу крамарям як привізних, так і місцевих товарів, виготовлених у Львові ремісниками
Райці королівського міста Львова. Повідомляємо змістом даної [грамоти], що вже багато років звичайні ремісники та цехи того міста, а саме кушнарі, римарі, сідлярі, мечники, слюсарі, ковалі та шевці скаржаться на цех наших купців, що на їхнє розорення привозять звичайні речі їхньої праці та ремесла звідусіль і такі вироби на їхню шкоду виставляють і продають у своїх ятках проти їхніх привілеїв і проти давнього схваленого звичаю.
А тим часом старші і цех купців відповідали, що вони мають такий привілей, за яким їм вільно речі будь-якого ремесла продавати та виставляти у своїх крамах і який перед нами показали. А згадані ремісники, навпаки, звертались до оригінальних привілеїв міста, дехто - до їхніх цехових привілеїв, відповідно до яких вони були завжди захищені та віддавна не допускалося привозити звідкілясь речі їхніх ремесел згаданими купцями, а також виставляти або продавати.Ми, опираючись на міські оригінальні [привілеї] і прив’язуючись до [привілеїв] деяких окремих цехів, а також до привілею купців, що стосується до давнього звичаю, однак особливо взяли до уваги, що багато ремісників не можуть мати пожитку [з ремесла], тому відходять і все більше і більше залишають місто. І тому невідповідним чином буде, коли тільки купці [зможуть] зруйнувати численні цехи ремісників, що готові до оборони зі зброєю та своїми особами в час ворожого нападу та в будь-якій потребі. Відповідно до давнього звичаю, за яким нікому іншому, тільки раєцькому урядові, випадає краще знати та вирішувати, встановлюємо таку ординацію між ними щодо продажу та купівлі речей.
[1.] Перше, що стосується кушнірів. Ті купці не повинні в їхніх крамницях продавати шапки, або «мицки», потім - блями на локоть, далі - подібні до горностаєвих хутра та комірці, тільки можуть [продавати] лисячі [хутра] на десятки. Однак можуть продавати також лисячі та куничі шкіри, але не вичинені, за винятком соболиних хутер, які можуть продавати вичиненими.
І особливо не повинні мати серед своїх товарів будь-які прості шуби: овечі, заячі та будь-які інші прості хутра та «болтухи», відповідно до їхніх привілеїв; і не тільки не продавати, але й нізвідки не привозити.[2.] Далі, що стосується римарів, то не повинні ці купці у своїх крамницях ані продавати, ані звідкись привозити вуздечки будь-якої роботи, також піхви та паси для мечів, якщо не купили їх у наших римарів, і подібно паси, звані попругами, тільки [можуть продавати] «кружки без перетинок» (?).
[3.] Далі, що стосується сідлярів. Не повинні [купці] продавати в їхніх крамницях будь-які сідла, за винятком турецьких, подібних до яких наші сідлярі не можуть виготовляти, але такі вироби, які знають як роботи також турецькі, не повинні згадані купці на їхню шкоду продавати і нізвідки привозити.
[4.] Далі, що стосується мечників. Хай [купці] не продають у своїх крамницях мечі, шаблі та ножі будь-якої роботи.
[5.] Далі, що стосується слюсарів і ковалів. Дозволено тим купцям, як і іншим міщанам, продавати лати всіх видів та обладунки, також залізні інструменти та приладдя без будь-яких перешкод з боку тих міських ковалів і слюсарів, за винятком простих [виробів]: сокир, підків, лопат, мотик, борон, «подосків», острог, стремен, серпів, пил та інших виробів цього роду ремесла.
[6.] Далі, що стосується шевців. Не повинні ці купці, зневажаючи [права] тих шевців, привозити звідкись або виставляти для продажу взуття простої литовської або московської чи будь-якої іншої роботи, за винятком сап’янового взуття.
[7.] І все ж дозволено у тих ремісників речі їхнього ремесла будь-де викуповувати і в їхній владі мати та продавати. А щоб ця наша ординація отримала свій ефект, повинні та мусять мати кожну річ свого ремесла у своїх майстернях, так щоб могли задовольнити загальну потребу. До наповнення майстерень такими речами їхньої праці визначаємо [період] від цього часу до найближчих Зелених свят. У цей час можуть згадані купці розпродавати без будь-якої шкоди ті заборонені до продажу речі, а ті ремісники - такими виробами заповнити свої склади.
Цю нашу вищевнесену ординацію ті згадані ремісники приймають від нас твердо й охоче, а купці цю нашу ординацію не хочуть прийняти, твердячи, що вони поза привілеєм священного королівського маєстату не можуть чути про жодні вироки без окремої королівської комісії, особливо, що нікому іншому не належить влада, тільки королівському маєстату, розпізнавати права чи привілеї та про них приймати вироки, або вирішувати. Натомість відповідаємо, що ми так постановили не за способом якогось декрету чи в судовому порядку, але, з огляду на добре управління в тому місті, відповідно до нашого уряду, ми вчинили таку нашу ординацію для збереження взаємного миру в місті з причин, вище висловлених, відповідно до вищезгаданих умов. Діялося у Львові у понеділок після свята Різдва Господа, року Божого 1527. Для довіри до цієї справи печатка нашого раєцького уряду до даної [грамоти] є підвішена.
Альберт Зимницький, писар міста Львова, рукою власною.
Витяг з актів львівського раєцького уряду.
Економічні привілеї міста Львова (XV-XVIII ст.): привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упоряд. М. Капраль. - Львів, 2007. - С. 500-503.