№ 2 1516р. - Густинський літопис про початок козаків
У рік 7024 [1516]. Король хоче миру з Москвою. Мартин Бєльський, 933. Жиг- монт[506], король польський, прагнучи до миру з Москвою, просив кесаря німецько- го[507], аби той помирив його з князем московським[508].
Та чи помиришся із гордим і впертим?Отож король почав готуватися до війни і послав до Миндикерея[509], царя татарського, аби той пішов із ним на Москву; та той, лукавий бувши, і од короля, і од князя дари брав і обом помагати обіцяв. Король же, не покладаючи віри на сього пса, помислив, що коли той схоче шкодити своїми загонами в нашій землі, то треба буде нашим одстрашити їх із неї; тож сповістив своїх, аби стереглися татарів: усією-бо силою міг татарин піти в його землю.
Огнем і мечем плінив землю. Так ото і сотворив окаянний Миндикерей: послав чотирьох цариків із сорока тисячами татарів; і положилися при Бузську[510], а загони по Волині і Поділлю розпустили, скрізь огнем і мечем пустошачи землю; самих тільки людей одвів у полон до п’ятдесяти тисяч; що вже казати про товар та все інше. Зібралися на них наші, але не важилися проти такого множества виступити.
Про початок козаків. У той-то лихий рік і почалися на Україні козаки, що про них - про те, звідки і як початок свій мають - дещо скажемо.
Наш народ брані любить. Вже од самого початку свого народ наш руський війн не минав, і з первовіку доводилося йому знати се художество - зброю та брані. Про се вже докладніше оповідалося в главі про те, звідки взявся народ словенський.
Князі в Русі перевелися. По тому, як почали князі бути, настав ліпший лад і звичаї кращі завелися в землі нашій, та, одначе, народ наш войовничий не переставав вести війни якщо не з окольними народами - греками, а потім половцями, печенігами, - то самі межи собою, як і з сього літопису можна бачити, допоки од Батия[511], татарського царя, що землю нашу руську спустошив, а народ наш умалив і смирив, до того ж ще і од ляхів, і литви, і москви, та й од міжусобних воєн зіло озлоблені й умалені ми стали; а там і князі у нас перевелися; тоді тільки наш народ трохи заспокоївся.
Гвагнін про Русь і про Литву, 31.
У рік же вищесказаний, коли король мірявся силою з Москвою, а Миндикирей полонив землю нашу, як про те вище мовилося, послав Жигмонт-король посла до Миндикирея, кажучи:- Нащо, мир маючи зо мною, полонив мою землю?
Миндикирей же одповів:
- Не з моєї волі се безчинці сотворили, не зміг я їх утримати.
Початок козаків. Жигмонт-король, хотячи сміхом за сміх оддячити, послав Прецлава Лянцькорунського[512] на Україну[513] збирати люд і так само татарам пакостити.
Козаки побили турків і татарів. Той же, зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород[514] і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і настигли їх аж під Очаковом[515], біля Овидового озера[516], і билися з ними; та наші поразили їх і з великим добитком та в доброму здоров'ї повернулися.
По тім козаками нареклися. І по тім війнолюбивий наш народ, засмакувавши собі із добичі, наставив собі старійшину з-посеред себе, на ймення Козака; од нього ж бо і самі по тім козаками нареклися; і почали самі часто в Татарську землю ходити і звідти багаті добитки приносити. День же одо дня примножалося їх, так що з часом намножилося. І навіть досі не перестають вони пакості творити татарам і туркам. А старійшину собі обирають з-посеред себе, мужа хороброго і смисленного, за своїм давнім обичаєм; живуть же повсігди на Запорожжі. Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать. А на зиму розходяться кождий у свій город. Тільки кілька сот зоставляють на курені стерегти стрільби і човнів. А на літо знову збираються.
Отак-то початок свій прийняли. [...]
Густинський літопис // Українська література XVII ст. / За ред. О. Мишанича. - К., 1987. - С. 164-166.