XXXII. ІМПЕРІЇ XVIII ст.: БОРОТЬБА ЗА ПЕРЕРОЗПОДІЛ ВПЛИВІВ

XVIII ст. було століттям не лише ґрандіозного поступу в науці, культурі чи освіті. Це був час кристалізації ґлобальних політичних сил та їх перших серйозних сутичок. Західна Єв­ропа утвердила себе як домінуючу світову силу та вступила в період формування колоніальної системи нового часу.

Особливого значення набули колонії в Новому Світі. Порту­галія володіла Бразилією, Іспанія — більшістю Південної Аме­рики. В її володіння входили також Флорида, Мексика, Калі­форнія, острови Куба, Пуерто-Ріко, частина Еспаньйоли. Бри­танії належали північноатлантичне узбережжя й Індія; Фран­ції — долини рік Сант Лоуренс, Огайо, Міссісіпі, острови в Індійському океані; Данії — території в Південній Америці, острови Цейлон, Бенгал, Індонезія.

У цей час сформувалася економічна й політична доктрина розвитку і використання колоній — меркантилізм. Відповідно до неї уряди намагалися суворо контролювати комерцію й ви­робництво, щоб мати найбільше вигоди для метрополії. Голов­ним принципом меркантилізму проголошувалася національна монополія на ввіз і вивіз найважливіших товарів. Економічні інтереси колоній та їх мешканців при цьому до уваги не бра­ли. Але колоністи різних країн бажали мати більше самостій­ності у своїй економічній активності, розширювати торгівлю між собою і зменшувати залежність від метрополій.

Найбільше суперечностей існувало між Францією та Англі­єю у Північній Америці та в Індії, а також між Англією та Іспанією на морі. Тиск британців на іспанські володіння у Но­вому Світі та їх контроль над іспанською морською торгівлею

стали причиною англійсько-іспанської війни 1730-х pp.

(т.зв. війна „за вухо Дженкінса"). Продовжуючи боротьбу за захоплення колоній та панування на морі, Англія взяла участь у війні за австрійську спадщину (1740-1748),- проти французь­кої корони та австрійської імператриці Марії Терезії.

Напруженість міжнародних стосунків яскраво виявилася у семирічній війні (1756-1763). Після її завершення 1763 р. Ан­глія підписала надзвичайно вигідний для себе Паризький мир з Францією та Іспанією. Франція віддала їй Канаду, долину рік Огайо та частково Міссісіпі, більшу частину своїх колоній в Індії. У ході війни зміцнена Пруссія завдала дошкульного удару Священній Римській імперії. Хоча юридично імперія продовжувала існувати, вона фактично втратила і політичні впливи, і військову могутність та перетворилася в порожню мушлю. У такому стані вони проіснувала ще майже півстоліт­тя, допоки в Європі не з'явився новий імператор — Наполеон Бонапарт, — який остаточно стер її з політичної мапи світу.

Безпосереднім продовженням англо-французької колоніальної війни стала американська війна за незалежність. Британці зіткнулися у Новому Світі зі складними проблемами. Величез­ні простори прерій було тяжко контролювати. Новоприєднані землі з французьким населенням і численними місцевими пле­менами чинили активний опір. Колоністи, набуваючи усе біль­шої економічної сили, прагнули самоорганізовуватись і вико­ристовувати свої кошти на потреби власного розвитку, а не економічну підтримку далекої тепер від них корони.

Семирічна війна виснажила людські й економічні ресурси Бри­танії. Її державний борг зріс з 53 до 140 тис. фунтів стерлінгів. Після війни маса англійських солдат була залишена в колоніях. Так званий квартирний акт зобов'язував колоністів утримувати власним коштом все нові й нові англійські гарнізони. Обмеження на розвиток у колоніях особливо прибуткових видів діяльності (виробництво вовни, інструментів тощо) та торгівлю з іншими колоніями зачіпали економічні інтереси колоністів.

Король Ґеорг III ще більше посилив тиск на колонії, прий­нявши низку нових законодавчих документів.

ввезення товарів до колоній, та гербовий акт 1765 p., який

встановлював податки за укладення кожної торгової угоди, до­кумента, випуск газети, публікацію оголошення. Ці нововве­дення викликали хвилю обурення й спротиву серед колоністів. Нові мешканці Америки вважали, що вони самі через власні асамблеї повинні визначати як напрями економічного розвит­ку, так і свою податкову політику. В окремих американських містечках утворювалися радикальні демократичні товариства для організації бойкоту англійських товарів та відміни гербо­вого збору. Члени цих товариств у Нью-Йорку, Коннектікуті, Массачусетсі називали себе „сини свободи". 1765 р. у Нью- Йорку зібрався загальний конґрес представників колоній, який закликав до бойкоту англійських товарів. Відносини між насе­ленням і військами почали погіршуватися, в окремих місце­востях виникали сутички.

Новий рух колоністів за досягнення більшої незалежності від митрополії в економічних та суспільних питаннях знайшов ідеолога в особі визначного американського просвітителя, жур­наліста, філософа, вченого Бенджаміна Франкліна. Про різно­бічність його талантів свідчать його численні досліди з елек­тромеханіки. Він, зокрема, сконструював громовідвід. Б. Фран­клін писав економічні та політичні твори, був поборником роз­витку нової капіталістичної економіки та розширення самов­рядування колоній, виразником ділового духу американських буржуа. Дуже популярною була його брошура „Шлях до ба­гатства" (або „Наука простака Річарда").

Англійський уряд вдавався до нових заходів на збільшення податків, направляв у Бостон все нові військові сили (1768). У березні 1770 р. відбулася трагічна подія, відома як „Бостон- ська масакра": британські війська розстріляли натовп, який глу­зував з них. П'ятеро бостонців було вбито. Через масові анти- британські заворушення війська змушені були покинути місто.

У 1773 р. англійський уряд прийняв новий закон про змен­шення оподаткування імпортованого з Ост-Індії чаю. Ця міра викликала ще більше роздратування, оскільки підривала ді­

яльність американських виробників чаю. Обурені бостонці, пе­ревдягнені індіанцями, проникли на корабель з вантажем чаю та викинули весь вантаж у море (ця подія увійшла в історію як „Бостонське чаювання").

Протягом 1774 р. британський Парламент ратифікував се­рію нових нетолерантних актів: було закрито бостонський порт, відмінено самоврядування в Массачусетсі, заборонено займати­ся рибальством біля Ньюфаундленда, збільшено постої військ. Ці міри доповнив „Акт про Квебек", згідно з яким до Квебеку передавалася територія між річками Міссісіпі та Огайо.

У вересні 1774 р. кореспондентські комітети різних колоній зібрали І Континентальний Конгрес у Філадельфії. Хоча він не наважився на відкритий розрив, але вимагав від англій­ського уряду розширити самоврядування. Оскільки жодних^Лпо- ступок від Ґеорга III не було отримано, 1775 р. почалася збройні виступи. Первісно конфлікт проходив зі змінним успі­хом: колоністи одержали перемогу біля Конкорду та поразку біля Банкер-Гілу. Одночасно в американському суспільстві йшла громадянська війна між роялістами та патріотами-вігами (тобто між тими, хто виступав відповідно „за" чи „проти" утри- манння зв'язку між колоніями і Британією). У травні 1775 р. у Філадельфії зібрався II Континентальний Конгрес. Він узако­нив власне військо та призначив командувачем вірджинського плантатора Джорджа Вашінгтона (1732-1799). Настрої за від'єднання колоній поширювалися. Колоністи із захопленням сприйняли памфлет „Здоровий глузд", що доводив абсурдність англійської тиранії. Його автором був англієць Томас Пейн, який 1774 р. прибув до Філадельфії. Північна Кароліна та Вір- джинія першими оголосили про від'єднання від метрополії. У квітні 1776 р. Континентальний Конгрес відкрив американські порти для торгівлі зі всіма націями.

4 липня 1776 р.

Війна продовжувалася до 1781 р. Франція та Іспанія висту­пили на боці колоністів, після чого Британія була змушена визнати свою поразку. У вересні 1783 р. у Версалі було під­писаномирні договори, що припинили війну. 13 американських

штатів здобули незалежність. У 1787 р. було прийнято Консти­туцію федеративної американської держави (на основі „Статей Конфедерації"1781 p.). Новий Конґрес, обраний 1789 p., проголосив ім'я першого президента молодої держави. Ним став Джордж Вашінґтон. Конґрес 1791 р. прийняв десять поправок до Конституції, відомих як „Біль про права" (свобода слова, дру­ку, зборів і петицій, недоторканість особи і життя, суд присяж­них для цивільного населення, заборона введення загальнонаціо­нальної релігії і постою війська у мирні часи тощо).

Американці вперше продемонстрували Європі можливість урядування без короля і спадкової аристократії, організованого на засадах суспільного договору рівноправних громадян різно­го етнічного та соціального походження. Вони стали прикла­дом нації нового типу. Основні правові документи цієї нації ґрунтувалися на загальнонародній домовленості і суверенітеті, а не на божественному праві, природному законі, традиції чи волі монарха. Вони запровадили такі республікансько-демокра­тичні ідеали, як виборні асамблеї, рівність усіх дорослих гро- мадян-чоловіків. Зрозуміло, що ця рівноправність була обме­женою: їхні закони не торкалися рабів чи жінок. Але, з ін­шого боку, це був приклад організації суспільства на засадах найбільш можливої для XVIII ст. рівності і свободи. Впливи американської революції швидко поширювалися на європей­ському континенті. Інші народи почали замислюватися над до­цільністю традиційної європейської моделі національної монар­хії та її змінами.