ЕКОНОМІЧНИЙ ПЕРЕВОРОТ XVIII ст.

Економіка європейського суспільства XVIII ст. була ще знач­ною мірою пов'язана з попередніми традиціями. Саме суспіль­ство, поділене на окремі станові чи майнові групи, поки що майже не відрізнялося від середньовічного.

Але суспільство все ж таки змінювалося. Насамперед — кіль­кісно. У 1700 р. населення Європи (включно з європейськими провінціями Османської імперії) становило 100-120 млн., 1800 р. — 190 млн., а 1850 р. — майже 260 млн. осіб. Такий вражаючий кількісний зріст, неможливий у попередні епохи, був важливою якісною зміною. Він вимагав інтенсивного пошуку нових джерел енергії, сировини, харчування, стиму­лював нові потреби.

Демографічний зріст можна пояснити не стільки збільшен­ням народжуваності, скільки різким зниженням рівня смер­тності. Причини цього були різноманітні. Найголовніші з них полягали у зменшенні кількості війн і відповідно військових жертв, відсутності великих епідемій, поліпшенні санітарії та гіґієни, розвитку медицини та нових технологій, змінах у хар­чуванні, зокрема у зв'язку з поширенням на європейському континенті картоплі та інших продуктів. Зростання кількості

населення збільшувало споживання, примушувало людей до більшої рухливості (міґраційні процеси) та винахідливості у по­шукахзасобів для виживання.

Кількісне зростання людності протягом усього XVIII ст.

Розпочався цей процес ще в XVI-XVII ст. у Нідерландах, де селяни навчилися створювати досконалу систему штучного дре­нажу для збільшення посівних площ. На півночі Європи роз­почали висівати й нові культури для годування худоби — ко­нюшину, ріпу тощо. Збільшення площі сільськогосподарських угідь та впровадження нових культур привело до збільшення споживання м'яса на континенті.

ЦІ нововведення швидко перейняли фермери Англії, яка вза­галі завжди добре схоплювала нові ідеї. Відомим англійським експериментатором був Джетро Талл (1674-1741), який фінан­сував і свої, й чужі сількогосподські винаходи. Він, зокрема, був прихильником і поширювачем застосування в землеробстві глибокої оранки. Як і багато інших винахідників, він діяв че­рез „спроби і помилки" і не завжди досягав успіху. Деякі його погляди дуже часто були помилковими. Він, наприклад, від­мовлявся від використання гною як добрива, вважав його шкідливим і навіть отруйним. Інший англійський експеримен­татор Чарлз „Ріпа" Таунсенд (1674-1738) запровадив сівозміну, використовуючи пшеницю, ріпу, ячмінь і конюшину. Значну кількість нововведень пропаґували й обговорювали в „Земле­робських річниках"Артура Юнґа (1741-1820). Але більшість новинок була непридатна для використання за традиційної ор­ганізації поділу землі. Общинні землі були поділені на дрібні ділянки. Це не лише не давало достатнього простору для ма­сових нововведень, але власники цих ділянок не мали й дос­татніх засобів для їх запровадження.

У середині XVIII ст. великі землевласники під впливом зрос­тання попиту на хліб почали об'єднувати окремі ділянки у великі поля під злаки. Розпочався інтенсивний тиск на об­

щинні землі (т.зв.

Обгороджування сприяло збільшенню виробництва і поліп­шенню технологій. Але одночасно більшість селян залишалася без засобів проживання. Правда, незважаючи на втрату землі, англійські села не запустіли. Це було можливе завдяки існу­ванню дрібних селянських промислів, які тепер почали розви­ватися значно активніше. Відкрилися нові можливості до про­никнення міської промисловості у села.

Збільшення кількості населення викликало ще одне власти­ве для XVIII ст. явище — „споживчу" революцію, яка стала передумовою бурхливого промислового розвитку. Протягом дру­гої половини XVIII ст. усе більше представників середніх верств населення спочатку в Англії, а потім і на континенті, почали нагромаджувати надлишкові гроші. Заощадження

зумовили появу нових різноманітних потреб, стимулювали збільшення попиту на речі вже не першої необхідності. Речі, які раніше діставали тільки у спадок, тепер почали купувати. З'явилася мода на вишуканіший одяг, кращі житло і меблі, вишколену прислугу. Поширювалися нові звички та традиції, як, наприклад, пиття чаю чи кави. Нові звички й ритуали вимагали нових аксесуарів (наприклад, відповідного посуду для чаю чи кави тощо). Цей надвеликий попит та виробництво були і є одночасно благом і тавром новочасного західного суспільства аж до наших днів. Сучасні дослідники вважають навіть, що слабкість, а то й відсутність цього типу виробництва у комуністичних системах Східної Європи була однією з вагомих причин краху цих систем наприкінці 1980-початку 90-х pp.

Отже, з кінця XVIII ст. спостерігався безперервний розви­ток європейської економіки. В його основі лежали передусім зміни у промисловому виробництві.

драбиною). Не менше важливою для нагромадження капіталів були багаті колонії, які надавали добру економічну підтримку Британії.

Перші успіхи індустріалізації виявилися в текстильному ви­робництві. У тисячах селянських хат стояли примітивні прял­ки і ткацькі верстати, які були джерелом додаткового зимового заробітку. Дуже часто обладнання, як і сировина, були влас­ністю міських підприємців, які скуповували готову продукцію. Оскільки це дрібне виробництво розміщувалося більше по селах, аніж у містах, зміни виробництва торкнулися передусім сіл. Позбавлені внаслідок обгороджування землі, селяни радо бралися за цю можливість заробітку. Збільшення попиту на пряжу й полотно заохочувало власників вкладати гроші у різні технологічні винаходи. Першим з таких нововведень став ви­нахід Джона Кея — механічний літаючий човник. У 1765 р. Джеймс Гарґрівз винайшов першу механічну прялку „Дженні", яка одночасно скручувала 16-18 ниток. Поступово він збільшив кількість веретен до 200. Продуктивність праці внаслідок цих виходів неймовірно зросла, але прядіння й ткацтво ще не виходили поза межі домашнього промислу. Крок до появи перших фабрик було зроблено, коли колишній перукар Річард Аркрайт 1769 р. запатентував свій винахід — водяну механіч­ну прядильну машину. У 1771 р. він побудував першу в Англії прядильну фабрику біля Дербі. На щастя, для промисловості, він загубив свій патент, і його винахід почали вільно запрова­джувати.Поліпшення якості пряжі стимулювало розвиток ткац­тва.Сільський священик Едмунд Картрайт вдосконалив і меха­нізував ткацький верстат та збудував ткацьку фабрику. Перші фабрики були невеличкі (до 12 робітників) і будувалися в сіль­ській місцевості, оскільки потребували енергії невеликих річок.

Так людство істотно збільшило свої енергетичні можливості, замінивши силу м'язів живих істот на потужну енергію при­роди.Відтепер вдосконалення не припинялися.

Ньюкомен на початку XVIII ст. Він сконструював величезний циліндр, який, однак, легко перегрівався, був малопродуктив­нийі нетранспортабельний. Протягом 1760-х pp. його досліди продовжив шотландський інженер-винахідник Джеймс Уатт. Уатт знайшов фінансову підримку зацікавленого багатого підприємця Метью Болтона. Паровий двигун Уатта 1776 р. пройшов робоче випробування на копальнях у Корнуолі, а згодом почав використовуватися на ткацьких фабриках. Запровадження парових машин ішло повільно, оскільки до 1800 р. Уатт зберігав патентні права на винахід. Але на початку наступного століття сила пари стала головною енергією всієї промисловості. Цей винахід пізніше докорінно змінив і транспорт, і весь темп людського життя.

Поява нових машин вимагала збільшення видобутку вугілля та поліпшення якості заліза й інших металів. Розпочався ак­тивний розвиток тяжкої металургії. Генрі Корт розробив про­цес пудлінґування та процес прокату. Це дозволило одержувати кращу сировину з меншими затратами. За одне століття виробництво якісного заліза в Англії збільшилося в 40 разів і досягнуло на початку XIX ст. одного млн. тонн. Зниження ціни на залізо здешевлювало парові двигуни, а це сприяло ширшому їх використанню. На 1800 р. в Англії було майже 300 парових машин загальною потужністю до 5 тис. кін­ських сил.

Ці зміни заторкнули й міста, сприяли різкому зростанню кількості міського населення. У 1500 р. в Європі (за винят­ком Угорщини і Росії) було 156 міст з населенням понад 10 тис. Лише чотири з них налічували понад 100 тис. мешканців (Париж, Мілан, Венеція, Неаполь). Наприкінці XVIII ст, вже 363 європейські міста мали понад 10 тис.

Східна Європа залишалася осторонь цих змін, тут вони від­булися значно пізніше, у другій половині XIX ст. Індустріаль­на революція ще більше поширила прірву між двома Європа- ми — але тепер уже не просто як двох різних історичних реґіонів з різними політичними і культурними традиціями. У

діалог між Західною і Східною Європою увійшла нова тема — тема розвинутості першої і відсталості другої.

Власне у часи промислової революції народилося саме по­няття„Східна Європа"як символ напівварварства, патріархаль­ності і малокультурності порівняно з „цивілізованим Заходом". Хоча цей образ позначений зверхністю та необізнаністю захід­нихінтелектуалів з реаліями та особливостями цієї частини континенту, однак, на загал, він відображав різницю у темпах переходу до змодернізованого суспільства. Показово, що східно­європейські політики й інтелектуали самі повірили у справедли­вість цього поділу на Схід і Захід. Для багатьох з них завдання „наздогнати Захід"стало головною метою їхньої діяльності.