ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ ТА ЗМІНИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

В економіці європейського суспільства кінця середньовіччя- початку нових часів усе більшого значення набували гроші. Проте грошової маси та дорогоцінних металів для карбування грошей катастрофічно не вистачало.

Пожвавлення мореплавства у Південій Атлантиці стимулю­вало бурхливий розвиток навігації та суднобудівництва, появу нових типів кораблів — більш швидкісних і краще маневрова- них каравел, зі значно більшою вантажною спроможністю.

Перші плавання до Африки здійснили португальські моря­ки, серед яких було багато емігрантів італійського походжен­ня. Комерційні мотиви, підсилені традиційними для європей­ців місіонерськими ідеалами, спонукали молодшого сина пор­тугальського короля принца Генріха стати покровителем та спонсором перших португальських експедицій вздовж західного берега Африки. За свою діяльність він одержав ім'я Генріх- Мореплавець. Його зусилля мали покласти кінець мусульманській монополії на торгівлю африканським золотом. У 1415 р. португальці зайняли перші пункти на африканському березі. Коли бл. 1460 р. вони досягли Гвінейської затоки, де берег круто

звертає на схід, з'явилася ідея про можливість обігнути Африку і цим безпечнішим шляхом дістатися казково багатої Індії.

Португальці плавали і в Атлантичному океані, сягаючи усе далі на захід та південь. Ґенуезький моряк Христофор Колумб, який жив у Португалії, перший з мореплавців у 80-х pp. XV ст. серйозно поставився до ідеї кулястості Землі. Виходячи з неї, він сподівався, що можна швидше і зручніше досягнути Індії, пливучи на захід.

Колумб не зумів правильно оцінити значення свого відкрит­тя. Під час другої подорожі у 1493-1495 pp. він вперто шукав шлях до східного берега Індії, вважаючи, що острови, які він відкрив, — це частина Японського архіпелагу. Ці помилкові уявлення були відображені й на першій мапі земної кулі, яку 1492 р. видав нюренберзький географ Мартін Бегайм.

Європейці досягли берегів Америки лише 1497 р. ґенуезець Джованні Каботто (Джон Кабот) відплив з Брістолю та досяг Лабрадору, також прийнявши його за частину Азії. У 1498 р. під час третьої подорожі Колумб вперше підійшов до гирла Оріноко, але навіть не зійшов на берег.

Тим часом морські успіхи Португалії ставали все значніши­ми. Бартоломей Діас 1487 p., вперше досяг півдня африкан-

ського материка (мис Доброї Надії), а 1498 р. португальці діс­талися вже Мадагаскару. Цього ж року Васко да Ґама вперше перетнув Індійський океан і доплив до берегів Індії.

Успіхи Португалії все більше непокоїли іспанську корону. Від Колумба сподівалися швидкого результату, якого його ек­спедиції не давали. У 1502 р. під час свого останнього четвер­того плавання Колумб так і не зміг відшукати протоки до Азії. Іспанський уряд, який не дістав обіцяного золота і прянощів, перестав надавати допомогу Колумбові. Останні роки життя (помер 1506 р.) він провів у забутті, нужді та тяжбах з уря­дом за даровані йому права і привілеї.

Однак португальські та іспанські моряки у 1498-1499 pp. почали освоювати шлях, який відкрив Колумб та нові невідо­мі узбережжя. У 1500 р. Педро Альварес Кабрал відкрив май­бутню Бразилію, яку назвав „Terra de la Vera Cruz". Але він все ще не розпізнав у ній нового континенту.

Відкриття нового континенту між Європою та Азією зумів розпізнати Амеріґо Веспуччі — італійський космограф, учас­ник іспанської експедиції Алонсо Охеди. У 1501 р. як астро­ном він взяв участь у португальській експедиції. Кораблі ру­халися вздовж берега Бразилії. У листі до свого приятеля Ло­ренцо Медічі Веспуччі вперше висловив своє відкриття та зап­ропонував назвати нову землю „Новим Світом". Німецький кос­мограф Вальдземюллер пізніше запропонував назву „Америка" на честь Веспуччі.

Власне Веспуччі допоміг реалізувати мрію Колумба, висло­вивши припущення про можливість обігнути новий континент з півдня. Цю мрію спробував здійснити Фердинанд Маґеллан, португалець, який перейшов на службу до Іспанії. У 1519 р. п'ять його кораблів відправилися у першу подорож навколо світу, яка тривала два виснажливі оки. Сам Маґеллан обігнув Америку, але загинув під час сутички з тубільцями на Філліпінських островах. Лише один з його кораблів у вересні 1522 р. через Тихий та Індійський океан повернувся до порту Сан-Лукар.

Так всього лише за кілька років у свідомості європейців

відбулася революційна зміна: плоский світ став круглий.

З відкриттям нових водних шляхів і земель розпочалася

боротьба між Іспанією та Португалією за зони впливу. Ще 1494 р. вони уклали договір про поділ зон впливу по умовній лінії на 300 миль на схід від Азорів. Португалія дістала міжнародне під­твердження своїх прав на східний морський шлях до Індії навколо Африки. У її колоніальну зону потрапила і частина майбутньої Бразилії. Іспанія діставала території на захід від зони поділу.

У 1516-1518 pp. іспанці, які міцно утвердилися на островах Карибського моря, почали морські розвідки вздовж американ­ського берега. Як же виглядав цей незнаний світ, до якого так раптово увійшли європейці?

Америка до і після появи європейців

Мешканці Америки, яких європейці в XVI ст. назвали спіль­ним іменем „індіанці", мігрували до Америки багато тисячоліть тому. Сучасна наука стверджує, що вони прибули з Азії через Берингову протоку та поступово розселилися від Аляски до Півдня. У мітології та усній творчості багатьох племен залиши­лися сліди пам'яті про цю подорож та про білих людей — своїх предків, яких вони часто сприймали як богів. Найраніші яскраві місцеві культури сформувалися приблизно 1500 р. до P. X. у двох зонах: Центральній Америці (або Мезоамериці — сучасні Мексика, Ґватемала) та у високогірних Андах у Південній Америці (сучасні Перу, Болівія).

Мезоамерика була заселена різноманітними невеликими пле­менами, які вже провадили осілий спосіб життя, будували не­великі селища, вирощувати маїс, культивований з місцевої тра­ви, виготовляли посуд та глиняні жіночі фігурки (перші богині). З цього культурного підґрунтя походять племена ольмеків — найраніша високорозвинена цивілізація Центральної Америки, яка сформувалася після 1200 р. до Р.Х.

Вже у їхній спадщині можна прослідкувати головні риси, притаманні усім пізнішим розвинутим американським культу­рам. Головна з цих рис — великий вплив досить суворого нав­колишнього середовища на формування культів і навіть ха­рактеру цих цивілізацій. Ольмеки поклонялися яґуарові —

найсміливішому, найвправнішому і найтаємничішому створін­ню американських джунґлів. Вони збудували найдавніші куль­тові центри та монументальні споруди, були уважними спосте­рігачами за природою та небесними світилами, що дало їм змо-

гу нагромадити значну кількість емпіричних знань, вони та­

кож мали розвинуту систему математичного обчислення.

Біля 300 р. до Р.Х. ольмеки зникли так само несподівано, як і з'явились. Але місцеві культури продовжували розвива­тися. У перші століття нашої ери почався розквіт великої ци­вілізації майя на Юкатані. Майя стали однією з найрозвинуті­ших та найтриваліших американських культур. Вони будува­ли великі міста і східчасті піраміди, розвинули математику й астрономію. Багато місцевих племен потрапило під вплив вож­дів їхнього міста Теотіуакану, яке на той час було одним з найбільших міських центрів на цілій планеті. Надбання куль­тури та вірування майя поширювалися і впливали на розви­ток інших тубільних культур. їх держава, яка не була цен­тралізованою державою в сучасному сенсі цього слова, простя­галася від океану до океану. Майя багато воювали між собою та з іншими племенами. Можливо, ці війни стали причиною занепаду їхньої культури. У IX ст. цивілізація майя занепала, одночасно з відновленням бурхливих міґраційних процесів з півночі. Найпомітнішими з новоприбулих кочівників були пле­мена тольтеків та ацтеків. Останні з'явилися на Юкатані у XII ст. Вони заснували новий великий центр Теночтітлан, який став столицею їхньої імперії. Вибір місця для нової столиці був дивний: це був маленький острівець посеред озера (на те­риторії сучасного Мехіко), з малопридатним для життя забо­лоченим ґрунтом та великою вогкістю. Підкоривши сусідні племена, войовнича і добре організована держава ацтеків запро­вадила адміністративний і культовий контроль над великою тери­торією.

Ацтеки, як й інші культури Центральної та Південної Аме­рики, мали розвинуту мітологію та складну систему вірувань. Вони поділяли світ на три частини: підземну, наземну та небес­ну. Особливо вшановувалися істоти, які відзначалися силою чи

хитрістю (орел, яґуар, змія), а також ті, що могли перетинати межі між цими світами (наприклад, плазуни чи птахи). Важливе місце в їхньому культі займали людські жертвоприношення.

У 1519 р. колишній студент-юрист Фернандо Кортес розпо­чавекспедицію в Мексику, поклади золота та срібла якої ціл­ком виправдали надії іспанців. Вождь ацтеків Монтесума зус­трів Кортеса як мітичного жреця Кецалькоатля, якого у дав­нину вигнали з країни. За ацтекськими переказами, саме цьо- го року очікувалося його повернення з-за моря. Велетенську добре організовану імперію ацтеків Кортес підкорив за допо­могою 400 солдат, 16 коней, 10 гармат, 13 аркебузів та європей­ськихвірусів. Завоювання тривало лише два роки. На Панам­ському перешийку було засновано іспанську колонію Панама.

Історичний розвиток Південної Америки до часу появи пер-

ших європейців у багатьох моментах нагадував Північну і Цен­тральну Америку. Перші осілі землеробські племена тут та­кож з'явилися в середині II тисячоліття до Р.Х. Цим часом датуються і найдавніші місцеві монументальні споруди. З по­чатку І тисячоліття до P. X. відбувався розквіт гірської

цивілізації чавін, яка — можливо внаслідок поширення впливу

давньої культури ольмеків — також характеризувалася розви-

нутим культом поклоніння хижій кішці, божеству — яґуару або іншому звірові.

напівлюдині-напів-

Близько 300 р. до Р.Х., одночасно із занепадом культури ольмеків у Центральній Америці, зменшився і вплив культури чавін в Андах. Територія сучасного Перу розпалася на численні дрібні об'єднання, кожне з яких розвивалося власним шляхом. На узбережжі Тихого Океану швидко розвивалася металургія, прядіння з високоякісної вовни лами, керамічне виробництво. Найрозвинутішими племінними культурами початку першого ти­сячоліття були мочіка на півдні та наска на півночі цієї частини Америки. Гірські райони Анд в цей період розвивалися порівняно слабо. У IX ст. центр ваги у розвитку місцевих культур пере­містився у перуанські Анди, в район озера Тітікака і місцевість Тіауанако, де розвинулася високомілітаризована культура, яка почала підкорювати роз'єднаний світ Анд та узбережжя.

Перед 1200 р. настали нові зміни. У центральних Андах, у місцевості Куско почала формуватися держава інків, на півно­чі від неї — чіму. За короткий історичний час з'явилася ве-

лика кількість культових центрів, численні канали та дороги, розвинулося керамічне, текстильне, металургійне виробництво. На початок XV ст. уже всі місцеві культури підкорили інки.

Поява інків та їх походження залишаються загадковими. Пер­шим визначним вождем інків, за якого держава стала силь­

ною імперією, був Пачакуті — син леґендарного білошкірого вождя і моряка Віракочі. Він був добрим організатором і ліде­

ром, талановитим завойовником. Щоби посилити інтеґрацію у державі він запровадив єдину мову „кечуа", вузликове письмо, обов'язкове поклоніння єдиному культові сонця. За правителя Топа-Інки держава осягала вже 900 тис. кв. км, покривала порівняно вузьку смугу узбережжя та гір. Ця розтягненість була одночасно причиною слабкості імперії.

Напади іспанських конкістадорів на багату золотом „Біру"(Перу), які очолив іспанський пастух Франциско Піссаро, ве­лися з території Панами. На початку свого рейду він мав лише 130 солдат, озброєних мечами та рушницями, та 37 коней, яких інки ніколи ще не бачили. Цих невеликих військових сил йому вистачило для підкорення великої держави. Остан­ній вождь інків Атагуальпа був захоплений у полон 1531 p.,

а 1533 р. його вбили. Іспанці майже стерли цивілізацію інків

з лиця землі. У Потосі (Болівія) 1545 р. було відкрито вели­

чезні поклади срібла.

Іспанське завоювання Мексики і Перу в XVI ст. започатку­вало процес перетворення Південної Америки у Латинську Аме­рику. Це завоювання — одна з найвідразливіших сторінок іс­торії сучасного світу. Цивілізація, озброєна вогнепальною збро­єю, швидко знищила два потужні народи. Ця трагедія зроби­ла неможливим будь-який контакт чи вплив цих розвинутих культур на європейців. Хоча окремі дослідники твердять, що деякий зворотній вплив аборигенів на завойовників все ж таки відбувався. Наприклад, традиції ірокезів Північної Америки

стали певним зразком демократичного влаштування суспільно­го життя, колегіального прийняття рішень, свободи слова та

віри. Цим вони могли опосердковано вплинути пізніше на фор­мування американської конституції.

До 1550 р. завоювання Латинської Америки було повністю завершено. Головною економічною діяльністю конкістадорів в Америці були розробки покладів золота та срібла і цукрові

плантації. Як робочу силу використовували місцевих індіан­ців, які після завоювання втратили особисту свободу і перет­ворилися у рабів. Права мали лише вихідці з Європи та їхні нащадки, народжені у Новому Світі. Креоли, діти від мішаних шлюбів, спочатку цих прав не мали, але поступово одержали їх на рівні зі своїми білими батьками.

Безоглядне і немилосердне використання абориґенів як ро­бочої сили та зростання розробок металів вело до катастрофіч­но швидкого вимирання місцевого населення та нестачі робо­чої сили. Завоювання нової землі європейцями сумно закінчи­лось для абориґенів, які звикли до замкнутого, а тому більш здорового і стерильного життя. Упродовж одного покоління кількість місцевого населення Нової Іспанії (Мексики) змен­шилася з 25 до 2 млн. Виникла проблема нестачі працездат­ного населення.

У себе вдома, в Європі, іспанці та португальці вже викорис­товували рабську працю африканців. Перший договір на масо­вий ввіз африканців до Південної Америки було підписано 1518 р. Тепер найбільшим центром використання чорної раб­ської праці стали цукрові плантації „Західних Індій".

Внаслідок географічних відкриттів європейський світ швидко і вражаюче змінився. Власне географічні відкриття XV-XVI ст.

стали початком всесвітньої експансії європейців, а найважли­віші торгівельні центри з Балтики та Середземномор'я пере­

неслися на Атлантичне узбережжя обабіч океану. Розпочалася ера західноєвропейського домінування.

Розширення світового ринку та переміщення головних тор­говельних шляхів, приплив нових величезних багатств до Євро­пи дали себе знати не відразу, але дуже відчутно. Зменшилося значення середземноморської торгівлі, зросла роль Севільї, Ліса­бону, Антверпену та інших портів Атлантики. Розвинулася нова форма фінансової діяльності — біржа та біржова спекуляція. Найбагатшими банкірами Європи залишалися німці та італійці.

Протягом XVI ст. дуже зросли ціни. Розпочалася справжня революція цін: в Іспанії у середині XVI ст. ціни зросли удві­чі, наприкінці — учетверо; в Англії — також учетверо; у

Франції — в 2,5 раза. Розпочалась швидка інфляція. Особли­во подорожчали сільськогосподарські продукти та предмети першої необхідності. Ціни на хліб зросли в середньому в п'ять разів. Заробітна платня зростала значно повільніше. Одночасно збільшувалося промислове виробництво, виникали нові галузі. Значно покращилося, наприклад, склоробство і якість скла, у тому числі віконного. Приплив великих капіталів до міст, змі­нисуспільної структури та підвищення суспільної мобільності вели не тільки до швидкого зміцнення нової аристократії — аристократії капіталу, але й до швидкого збідніння великих мас людності, до зростання злочинності і жебрацтва.

Загальний попит та добрий збут сільськогосподарських това­рів переорієнтували Східну Європу, яка не мала своїх зручних портів для заокеанської торгівлі. Польща (включно з Галичи­ною та іншими руськими землями), Литва, Трансильванія вба­чалисвої економічні шанси у збільшенні експорту землероб­ськихпродуктів. Одним із наслідків цього стало поширення нових форм господарювання, що ґрунувалося на величезних поміщицьких господарствах (фільварках) та прикріпленні се­лян до землі (т.зв. друге закріпачення селянства). Так Східна Європа сама почала перетворювати себе в аґрарний додаток За­хідної. Це поглибило розрив у розвитку двох частин Європи на схід і захід від Ельби, заклало підстави для відсталості Східної Європи у нові часи. Коли європейський Захід вже займався розвитком високих технологій та збільшенням інтен­сивності виробництва, східноєвропейським мешканцям ще вистачало старої оранки та продажу хліба на Захід.

XXV.