І. НАЙДАВНІШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ МЕЖИРІЧЧЯ

Межиріччя (грецькою Месопотамія) — долина, розташована між ріками Тігр і Євфрат в Азії. Груба верства родючого ґрун- ту утворилася тут протягом тисячоліть у результаті намулів і наносів, які залишали розливи річок.

Зрозуміло, що цивілізація з'явилася тут не на порожньому місці, а була підготовлена тривалим попереднім розвитком сус­пільства. Але поява писемності, міського способу життя висо - кого рівня зі складною системою урядування та розвинутою політичною організацією, складнішим, ніж у довколишніх сус­пільствах, поділом праці, докорінно змінила спосіб життя не - великих сільськогосподарських селищ, що існували тут попе­редньо. Саме для підкреслення цієї суттєвої різниці вживаєть - ся термін „цивілізація".

Серед багатьох промовистих рис, які відрізняють цивіліза­цію від прадавніх суспільств, особливе місце посідає закон, від - мінний від простих звичаїв, традицій, що існували у поперед­ні часи. Політична організація ставала складнішою. Міста біль­ші, а отже, сильніші за селища, краще укріплені, концентру­вали великі економічні багатства. Вони мали змогу не тільки підкорювати довколишні райони і поневолювати їх людність, але й бунтуватися проти власних правителів. Для того, щоби тримати їх у покорі, необхідні добре розпрацьовані різноманітні механізми. Ці нові риси суспільного життя зумовили зародження права, яке фіксувалося у різних детальних збірках-кодексах.

Міська технологія розвинула різні галузі виробництва, такі як мистецтво виготовлення посуду, ткацтво, розведення домаш­ньої худоби, будівництво тощо. Але найбільший поступ розпо­чався тоді, коли було відкрито спосіб виготовлення різних ме­талевих сплавів на основі міді, які були значно міцніші від неї. Так виникла бронза та бронзові знаряддя.

Отже, приблизно в той самий час, як людство опанувало форму міського життя, воно увійшло у так звану бронзову добу своєї історії. Вона розпочалася близько 3000 р. до Р.Х. і тривала до 1200-1000 pp. до Р.Х., коли на зміну їй прийшла доба заліза.

Шумер

У південному кінці видовженої Месопотамської рівнини, в місцевості, відомій як Шумер, виникли перші міста. Істори­кам досі невідомі джерела цієї високорозвинутої цивілізації, походження її носіїв. Самі шумерці та їхня мова не спорідне­ні з жодним відомим дослідникам народом та з жодною мов­ною групою Передньої Азії. Правдоподібно шумерці спустились в долину Межиріччя з поближніх горбів, приваблені родючи­ми ґрунтами. За одними джерелами вони з'явилися зі сходу, за іншими — з півдня. Перший період їх життя у цій місце­вості був надзвичайно ускладнений щорічними страшними по­венями Тігру та Євфрату. Покоління людей працювали над створенням складної системи захисту від стихії, перетворенням природнього „зла" в суспільне „добро" — системи дамб та ка­налів для відведення повеневих вод та зрошення полів під час посух. Час, коли повені перестали завдавати шкоди, був на­дзвичайно важливим у житті цього суспільства і знайшов ві­дображення у багатьох мітичних традиціях. Шумерські записи зберегли відомості про одну винятково руйнівну повінь, яка знищила всі їхні поселення. Сліди цієї повені засвідчені під час археологічних розкопок: культурні верстви перервані шаром намулу потужністю 3-4 м. Такі шари намулу були виявлені в Урі (розкопки археолога Леонарда Вуллі у 1922-1929 pp.), Кіші (Шарль Ватлен), під пагорбом Фара під час досліджень, проведених у 20-30-х pp. нашого століття (дослідження американських археологів). Цікаво й те, що у шумерських

епічних піснях і леґендах також існує міцна традиція поділу своєї історії на період „до" та „після потопу".

Яскравою ілюстрацією до мітології та вірувань цього народу може бути уривок епічної пісні, в якому описано початки сві­ту. Увагу привертають ті моменти, які співзвучні з текстами Святого Письма:

„...В передвічні дні, в безконечні дні,

В передвічні ночі, в безконечні ночі, В передвічні роки, в безконечні роки, В ті колишні часи, коли все насущне в сяйві з'явилося, ось коли,

В ті колишні часи, коли есе насущне ніжно вимовилось, ось коли,

Коли в оселях Країни хліб їсти стали, ось коли, Коли в печах Країни плавильні тиглі робити стали, ось коли,

Коли небеса від землі відступилися, ось коли, Коли земля від небес відійшла, ось коли, Коли людське ім'я встановилося, ось коли...

На початку III тисячоліття до Р.Х. у Шумері існувало 12 великих міст-держав. Перед 2500 р. їх налічувалося вже понад 20. Найдавніші з них — Урук, Кіш. Кожне місто було неза­лежне від іншого, мало власного покровителя, і керував ним свій цар. Суперечки між правителями призводили до постій­них збройних сутичок через владу і землі, але жодне місто на тривалий час не займало домінуючої позиції. Ур, місто вели­чезної площі (61 га), — яскравий приклад такого міста-держа- ви. Його населення становило 25 000, а разом з людністю при­міських околиць та залежних від міста поселень-супутників — майже 200 000 мешканців. Усе шумерське суспільство поділя­

лося на три основні верстви, або класи: вельможі й жрецтво, общинники-селяни та ремісники і, нарешті, раби. Це перший в історії людства приклад поділу суспільства на суспільні гру­пи. На чолі суспільства був цар, який щедро обдаровував сво­їх вельмож та уособлював необмежену владу.

У центрі шумерського міста, звичайно, стояла вежа терасо­подібної, східчастої форми, збудована з випалених брусків-цег- лин та увінчана храмом на честь патрона міста. Називалися такі вежі зіккурати (зіккурат з шумерської — „високий", „за-

IO розпочали аморити). Розшифрування клинопису було справою

тривалого часу та заслугою багатьох видатних осіб, серед яких особливу роль відіграли Ґеорґ Фрідріх Ґротефенд (1775-1853) та Генрі Кресвік Роулінсон (1810-1895). Ця багаторічна праця дала змогу вже 1923 р. американському професорові А. Пебелю видати „Основи шумерської граматики", а 1925 р. римський професор А. Даймель видав „Шумерський словник".

Шумерці мали й систему цифрового запису, головним еле­ментом якої було число „60". Ця система мала початковими елементами і „З", і „10". Вживалися числа 1, 2, 3, 4, 5, 6,

10, 60, 3600, 36000. Ця система обчислення — одна з най­важливіших спадщин Межиріччя, яку пізніше успадкували різ­

ні європейські системи мір: англійський фут дорівнює 12 дюй­мам, день має 24 години, хвилина і година — по 60 одиниць виміру, коло має 360 градусів тощо.

На своїх глиняних табличках шумерці записували багато різ­ної інформації, у тому числі медичні рецепти і мітологічні сю­жети. Вони мали надзвичайно багате світосприйняття та без­ліч богів. Найвідоміший приклад шумерської мітології — епос про Ґільґамеша — вплинув на мітотворчість багатьох інших пізніших народів. Деякі шумерські міти перегукуються з біб- лейними оповідями про з'їдання плоду з дерева знання в Раю та про всесвітній потоп, що вкрив усю землю.

Важливий документ з історії Шумеру — це тексти правово­го кодексу, які залишив нащадкам цар Урукагіна з міста Jla- гаш близько 2350 р. до Р.Х. Вони зберегли свідоцтва розбудо­ви владної машини, тиску бюрократії, способу функціонування супільства. З цих джерел ми складаємо уяву про економічне життя шумерців, основою якого було сільське господарство та торгівля. Вони прокладали караванні шляхи та здійснювали далекі мандри в гори Сирії та Малої Азії, звідки привозили в країну ліс, камінь, метали.

Аккадська держава

Між шумерськими містами майже безперервно точилися вій­ни, які дуже послаблювали їх та сприяли утвердженню пер­шого військового правителя в історії цивілізації — царя Cap-

гона родом з Аккаду, околиці на північ від Вавилону. Він пра­вив з 2371 до 2316 pp. до Р.Х. та підкорив усю Месопотамію; влада його поширилася аж до Середземного моря. Мова і по­ходження Саргона відрізнялися від шумерців. За місцем по­ширення ця мова називається аккадською, а період панування Саргона — аккадським. Аккадська мова належить до відомої нам семітської мовної сім'ї, яка включає також гебреїв (давніх євреїв) та ханаанів. У наші дні семітів представляють євреї й такі арабськомовні народи, як сирійці, йорданці, араби. Аккадська мова замінила шумерську.

Саргонська держава проіснувала до 2230 р. до Р.Х., коли її знищила навала гірських народів. Після періоду неспокою на межі ХХІІ-ХХІ ст. до Р.Х.

Вавилонський царський дім

Перед 2000 р. до Р.Х. міста південного Межиріччя поступи­лися силою зростаючій потузі семітського народу аморитів. У 2006 р. до Р.Х. аморити зруйнували Ур та заснували власну столицю у Вавилоні (давня назва: Кадінгір — Дім Богів). Кра­їна стала називатися „Вавилонія". Два століття царі вавилон­ської династії билися за встановлення свого владарювання над усіма містами Межиріччя. Цю мету вдалося осягнути шостому цареві Гаммурабі (Хаммурапі, 1792-1750 pp. до Р.Х.). Він був видатним політиком та адміністратором. У паризькому Луврі зберігається так званий кодекс Гаммурабі — зібрання впро­ваджених ним юридичних правил. Як і кодекс Ур-Наму, цей кодекс регулював більшість аспектів відносин між громадянами, але не був всеохопною системою права. Кодекс розпочинався урочистим вступом, у якому проголошувалося, що Гаммурабі

обрав на престол бог Мардук, покровитель Вавилону, щоби про­голоситиці порядки та встановити покарання для тих, хто їх порушить. Основний текст кодексу складався з майже 270 час­тин. Він засвідчував не тільки розвиток права, але й ускладнен­ня людських суспільних відносин. Зафіксовано в кодексі й поділ старовавилонського суспільства на верстви. До верстви вільних належали представники верхівки суспільства, а також усі вільні чоловіки й жінки. Нижча верства суспільства — раби. І право діє по-різному для кожної з цих верств. У кодексі, наприклад, записано: якщо чоловік виб'є око вільному чоловікові, хай у

нього виберуть око; якщо він зламає кістку, хай йому зламають кістку...

У кодексі Гаммурабі багато уваги відведено реґулюванню сі­мейного життя. Син не має права піднести руку на батька: за це вона буде відрубана. Якщо жінка захворіла, чоловік може одружуватися вдруге, але мусить піклуватися і про першу жін­ку, а вона може, якщо хоче, покинути дім і забрати свій по­саг.Вдівець не має права на посаг покійної жінки, який на­лежить його синам.

За правління Гаммурабі велася жвава дипломатична діяль­ність, листування та обмін послами між різними містами. Під час розкопок у місті Мара було знайдено 20 000 клинописних

табличок з листуванням та адміністративними документами по­чатку II тисячоліття до Р.Х.

***

Отже, Гаммурабі вдалося піднести Вавилонію на найвищий щабель розвитку, поширити її зверхність на все Межиріччя. Одночасно проґресувала і культура, розвиток якої започатку­валишумерці. Ми вже відзначили надзвичайний поступ у пи­семності та літературі. Були записані численні твори усної народної творчості — епічні поеми, пісні, приказки. Високого рівня досягнуло образотворче мистецтво: настінний живопис, різьблення, скульптура, пластика. Надзвичайно розвинутою була архітектура — як естетично, так і в технічному вимірі. Високої майстерності досягли ремісники різних спеціальностей. До цього історичного періоду належить винайдення гончарного кола, яке дало змогу вдосконалити процес виготовлення

якіснішого керамічного посуду. Разом з ускладненням світо­сприйняття ускладнилася й орнаментація посуду. Часом на одному глечикові чи мисці можна побачити, як його творець намагався відтворити цілу картину Всесвіту.

Подібні процеси відбувалися і в інших районах, замешка- них давніми людьми в ІІІ-ІІ тис. до Р.Х. Наприклад терито­рію сучасної України заселяли землеробські племена з високо- розвинутою культурою, яка мала багато спільних рис з куль­турою Межиріччя. Ці племена об'єднують під назвою „трипіль­ської археологічної культури" (за місцезнаходженням перших пам'яток). Всесвітньо відома кераміка трипільців — дуже ви­сокої якості, багато й складно орнаментована.

Деякі дослідники, зокрема В. Петров, вважають, що три­пільська культура була північно-західною 'межею великої куль­турної спільності бронзової доби, центр якої знаходився у Ме­жиріччі. На підтримку цієї концепції свідчить і наявність ан­тропологічних подібностей, які простежуються під час архео­логічних досліджень трипільських поселень, з матеріалами дос­ліджень давньої культури малоазійського народу хетітів.

' Межиріччі, де в III тис. перед Р.Х. вперше зацвіли куль­тивовані людськими руками трояндові сади, вже було відоме й колесо. Частою знахідкою під час археологічних розкопок є моделі різноманітних візків. Вони є копіями справжніх візків, якими користувалися давні мешканці Азії.

Шум ер ці та їхні нащадки досягли значних успіхів у музи­ці, яку широко застосовували у своїй релігійній практиці. Вони ж створили систему знаків для запису звуків. Вплив шумерської традиції на довколишню людність був такий знач­ний, що вже після того, як шумерська мова повністю вийшла з ужитку, її ще дуже довго вживали як мову для богослужень.

Шумерці подарували нам також прядіння та плетення, з якого розвинулося ткацтво. Мешканці Межиріччя нагромади­ли й навіть записали перші медичні знання. Серед клинопис­них текстів трапляються описи симптомів хворіб, спосіб виг­нання злих духів та виготовлення різних ліків для одужання. Існувала вже навіть хірургія. Кодекс Гаммурабі передбачав по­карання за невдало виконані хірургічні операції: якщо паці­єнт помирав, хірургові відрубували руку.

Цей перелік значення шумерської культури для наступного розвитку цивілізації можна продовжувати. Однак спробуймо схарактеризувати основні риси цієї і подібних до неї цивіліза­цій. Це важливо не тільки тому, що вона стала поштовхом до подальшого поступу в Середземномор'ї, а пізніше в Європі, але ще й тому, що шумерці — яскравий приклад так званих пра­давніх „річкових цивілізацій", отже, є ключем до розуміння розвитку інших подібних до них культур. Зішлімося на пра­цю видатного німецького філософа-екзистенціаліста Карла Яс­перса „Зміст і призначення історії". На його думку, певна се­рія подій, спрямованих на досягнення потреб людської спіль­ноти, безпосередньо призвела до початку активного історично­го процесу. Найголовніші з цих подій такі:

XXXIV. Завдання організації ірриґаційної системи та її реґулю- вання в долинах рік Нілу, Тігру, Євфрату і Хуанхе спричинило централізацію та створення керівного апарату, держави.

XXXV. Передумовою цієї організації було винайдення писемності, яке відноситься приблизно до 3300 р. до Р.Х. у Шумері, до 3000 р. у Єгипті, до 2000 р. у Китаї (фонетичну абетку винайшли фінікійці лише в останньому тисячолітті до Р.Х.).

XXXVI. Поява державної організації викликала у давніх народів усвідомлення своєї єдності, спільності мови, культури та вірувань.

XXXVII. Пізніше сформувалися світові імперії спочатку з центром у Месопотамії. Безпосередньою причиною цього була необхід­ність зупинити постійні вторгнення кочових племен на землі, що оброблялися, через завоювання усіх сусідніх земель та й самих кочоечх племен (так виникли світові імперії ассирійців, єгиптян тощо).

XXXVIII. Великі культури давнини почали використовувати коней для бойових колісниць, для їзди верхи. Це призвело до того, що люди­на відірвалася від звичного ґрунту, їй відкрилися далі і свобода пересування, які стимулювали її подальші пошуки й розвиток.