Загадки Нового Світу
Територія сучасних Північної. Центральної та Південної Америки багата на численні, незрозумілі поки що феномени, до яких зазвичай зараховують велетенські геогліфи пустелі Наска.
такі ж гігантські (до кількох сотень метрів) зображення тварин, різні мегалітичні споруди, сліди хірургічних операцій (трепанації черепа), тотемні жердини та міфи, що мають очевидні паралелі з оповідями регіону Океанії, кришталеві черепи, загадкові малюнки на каменях, де зображено тварин третинного і більш ранніх періодів, величезні кам'яні кулі і такі ж велетенські кам'яні голови (вагою кілька десятків тонн), муміфікування, відоме індіанцям за п'ять тисячоліть до давніх єгиптян, і багато іншого.Наприклад, дотепер не цілком ясні походження і вік кількох сотень (можливо, тисяч) кам'яних плит, зібраних хірургом Кабрерою у своєрідному музеї в місті Іка (Перу)’. Коли було вигравірувано малюнки на цих каменях — невідомо (10, 50 чи 100 тисячоліть тому, а на думку Кабрери. навіть за 60 млн років до нашої ери). Камені (а деякі з них досягають ваги 200 кг) з усіх боків покриті тонко вигравіруваними малюнками, зі змісту яких випливає (часом однозначно, часом менш ясно), що невідомі прародігтелі людства були обізнані з біологією, хірургією, географією, соціологією, палеонтологією та з багатьма іншими сферами науки. Так, на тлі доісторичної рослинності зображені відомі нині тільки палеонтологам різноманітні види так само доісторичних тварин: динозаври, брахіозаври, бронтозаври, стегозаври та інші істоти тієї далекої епохи. На малюнках можна також побачити людей, що полюють на цих гігантів. На інших чітко вигравіруваних малюнках зображені люди, що розглядають за допомогою збільшуваних стекол якісь предмети. Тут зображено «астрономів», що спостерігають небо через спеціальні прилади, а також «лікарів», що виконують складні хірургічні операції.
Іншою загадкою Нового Світу є кришталеві черепи — точні моделі людських черепів, виконані з різних видів природного кварцу.
Кришталеві черепи знайдено в Мексиці. Центральній і Південній Америці, тобто в зоні давніх цивілізацій ацтеків, інків і майя. Існують припущення, що ці черепи мають тисячолітній вік, але точно визначити дату іх виготовлення надзвичайно складно, адже методу визначення віку кварцу поки що не існує, а метод радіовуглецевого аналізу в цьому разі непридатний. Розміри першого кришталевого черепа, знайденого в 1924 р. групою археологів під керівництвом Ф. Мітчелла-Хеджеса на руїнах давнього міста майя в джунглях Юкатану, становили 152.4 х 203,2 х 152,4 мм, а вага — 5,13 кг. Усередині потиличної частини черепа було виявлено систему призм і каналів, завдяки якій череп і очні ямки починали світитися, коли за ним розташовували зовнішнє джерело світла (наприклад, свічку). Череп виготовлений із суцільного кристалу кварцу, і на його поверхні не виявлено жодних слідів обробки металевими інструментами Окрім «черепа Мітчелла-Хеджеса» у Мексиці знайдено череп «ЕТ», який зберігається в Лондоні у Британському музе). Цей череп зроблений з димчастого кварцу, він менш досконало виготовлений, а його антропологічний тип не відповідає жодній расі, що нині живе на Землі. В Японії зберігається череп, виконаний із суцільного аметисту. З чистого кварцу зроблено знайдений у Гватемалі череп «Мах». Кришталевий череп, що зберігається у Музеї людини в Парижі, виконаний досип, грубо і є зображенням ацтекського бога смерті та підземного царства. Усі знайдені кришталеві черепи різняться розмірами, кольором і зовнішнім виглядом.У місцевості Пальмар, на південно-східній окраїні Коста-Ріки Й неподалік від кордону з Панамою, розміщується кілька десятків незвичайних кам'яних
Докладные див. Непомнящий К Н. Низовский А. Ю. Сто великих тайн. — М.. Вене. 2000. — С 277-312.
Рис 49. Кхм'яні кулі в сельві
куль (рис. 49) діаметром 1,5- 2 м. Вони хаотично розкидані на території, де колись були непрохідні джунглі, за 12 миль від узбережжя Тихого океану.
Можливо, цих куль кілька сотень. а може й кілька тисяч. Ці кам’яні сфери зроблені з луже твердої вулканічної породи, що зустрічається в горах у глибині країни, але там куль не знайдено. Усі камені майже ідеально круглі. Деякі з них лежать на землі, інші напівзасипані, а кілька куль стоять на постаментах з дрібних каменів і брил. Зустрічаються окремі камені або ж групи каменів, розташовані чітко в одну лінію. Вік загадкових сфер становить, здогадно, близько п'ятисот років. Щодо їх призначення висловлювалися різні думки («карта зоряного неба», орієнтувальні знаки для топографічної зйомки місцевості, «кам’яні монети», природне. за рахунок природної кристалізації, походження куль та ін.|, але остаточно визнаного пояснення немає дотепер.Немає також достатньо переконливих пояснень щодо появи на березі Мексиканської затоки велетенських кам'яних голів, яких співвідносять з епохою розвитку так званої оль- мекської культури (близько II тис. до н. е.). Один з монолітів заввишки 3 м. зображений на рис. 50, був виготовлений за 100 км від місця його встановлення |49. І. 137]. І хоч як дивно. попри всі зусилля археологів ніде в Мексиці (та й взагалі в Америці) дотепер не вдалося знайти жодних слідів зародження й еволюції цивілізації ольмеків (буквально «каучукові люди» — за назвою області на узбережжі Мексиканської затоки, де добували каучук). Майже нічого не відомо ні про соціальну організацію
Рис 50. Одна з кам'яних базальтових голів ольмеків
ольмеків, ні про їхні вірування і ритуали (окрім людських жертвопринесень), ані про іх етнічну належність (через надзвичайно високу вологість у регіон« Мексиканської затоки кістяки ольмеків не збереглися). До наших днів дійшли залишки культових споруд цієї давньої землеробської цивілізації — пірамід, платформ, статуй. Деякі з цих останніх мають вигляд велетенських кам’яних голів.
Згадані велетенські скульптури вагою ЗО тонн і більше відтворюють голови людей з безперечно негроїдними (або негро-австралоїдними) рисами обличчя Практично це портретні зображення негроїдів у щільно прилеглих шоломах з ремінцем на підборідді· Мочки вух проколені, а обличчя прорізані зморшками з обох боків носа. Куточки повних губ загинаються до низу.
Незважаючи на те що розквіт ольмекськоі культури припадає на XV - X ст. до н. е., переконаності в тому, що голови були витесані саме в цю епоху, немає (вони можуть бути як старші, так і молодші порівняно із зазначеним часом).Окрім цих голів давні ольмеки залишили численні зразки монументальної скульптури, витесані з базальтових монолітів або з іншого твердого каменю. Так. на ольмекських стелах зображено сцени зустрічі двох явно відмінних людських рас. Одна з них — негроїдна А в одній з індіанських пірамід, розташованих поблизу мексиканського міста Оахака, знайдено кілька кам'яних стел з вирізьбленими на них сценами захоплення індіанцями у полон бородатих білих людей і негрів. Ольмекські голови і зображення на стелах є фізіологічно точними образами реальних представників негроїдної раси, присутність яких у Центральній Америці близько трьох тисячоліть тому дотепер загадкова. Відомо, проте, за свідченнями палеоантропологів, що у складі однієї з міграцій на територію Американського коїгтинеіггу під час останнього льодовикового періоду потрапили -моди негроїдної раси. А в ЗО —40-х роках XX ст. американський археолог Ф. Хіббен висунув гіпотезу, згідно з якою серед перших жителів Америки ще 20 тисячоліть тому могли бути переселенці з Європи’. Висновок ученого грунтувався на знахідці на території теперішнього штату Нью-Мексико (південний захід США) кам'яних наконечників метальних знарядь, дуже подібних до тих. що належали до добре відомої культури солютре на території теперішньої Іспанії, Португалії і Південної Франції. Ця культура епохи середини пізнього палео,літу залишила по собі ретельно оброблені кам'яні наконечники, що мають листоподібну форму. У 1999 р. археолог Д Станфорд зі Смітсошвського інституту у Вашингтоні фактично підтвердив ідеї Ф. Хіббена, спираючись на нові факти й аргументи. Д. Станфорд наводить докази того, що людина почала заселяти Америку також і зі східного, тобто атлантичного її боку. 1 цим прибульцем був, на його думку, представник європейської солютрейської культури, віддаленої від нашого часу на 18-24 тисячоліття.
В усякому разі всі учасники сучасної наукової дискусії щодо проблем заселення Америки визнають, що теорія хоча б часткового європейського (як, утім, і негроїдного) походження першоамериканців заслуговує на щонайсерйоз- ніший розгляд, оскільки численні «доколумбові відкриття» Нового Світу залишили помітний слід в історії. Про це свідчать не лише дедалі частіші відкриття
фінікійських, кельтських і германських письмен на скелях у Північній і Південній Америці, а й вагоміші докази ранніх контактів між давніми культурами різних частин світ)'. Звернімося, наприклад, до мистецтва енкаустики |особливого живопису із застосуванням воску і деревної смоли), що виникло, як вважають, у Давньому Єгипті в IV—ПІ тис. до н. е. і досягло розквіту в Давній Греції в У-ІУ ст. до н. е. У Південній Америці та на острові Пасхи також застосовували воскові фарби, причому різні зразки американської енкаустики мають сліди впливів як давньоєгипетських, так 1 давньогрецьких її зразків. У цьому контексті розглядаються й знахідки на американському узбережжі керамічних виробів культури «дзьомон», батьківщиною якої с Японський архіпелаг X тис. до н. е., а також сліди тютюну й евкаліптової олії у похованнях давньоєгипетських фараонів [відомо, що батьківщиною тютюну с Південна Америка, а евкаліпта — Австралія.)
У цьом)' зв'язку окремі дослідники вважають, що тема Атлантики, легендарних островів на ній (зокрема, Атлантиди як «перевалочного пункту», сполучної ланки між Старим і Новим Світом) може багато дати для пояснення доко- лумбових контактів, проте вона майже не вивчена. Вирішенню цього питання могло б допомогти вивчення етносів так звано) білої Африки — території, зайнятої сьогодні Великою пустелею, де у переказах племен, що населяють, зокрема, Марокканський Атлас, залишилися відголоси оповідей про Атлантиду (як і в інших семітсько-хамітських етносів, наприклад єгиптян і кушитів). Чекають своїх дослідників і загадки етногенезу гуанчів — корінних жителів Каїрських островів в Атлантиці, що лежать на перехресті морських шляхів між трьома материками.
Корінні гуанчі, як вважають дослідники, були світловолосими й блакитноокими гігантами, які в умовах майже цілковитої ізоляції зберегли культуру, іцо бере початок у глибині віків. На Канарах знайдено елементи культури пізнього палеоліт)' Північної Африки, наскельні написи на мовах, що давно щезли на Африканському континенті, а серед черепів виявлено ті, що належали кроманьйонцям, які загадково розчинилися в низці тисячоліть. Виявилося також, що спосіб муміфікування на Канарськнх островах дуже подібний до давньоєгипетського І багато місцевих звичаїв мають паралелі у культурі племен Північної Африки (зокрема, у бсрборів|. Проте після глибшого дослідження канарських мумій виявлено певні ознаки генетичної спорідненості давніх канарців з давнім населенням Європи, а серед знарядь праці і хатнього начиння гуанчів знайдено предмети, найближчі аналоги яких виявлено в енеолітичній культурі Лігурії (територія Італії). Очевидно, Ці невеликі острови в Атлантиці були свідками кількох хвиль міграції і, можливо, у глибоку давнину становили частину колишнього культурного «мосту» між трьома материками Старого і Нового Світів.Наведені та інші феномени (іх ми розглянемо далі), пов'язані із заселенням та історією Америки, поки що не піддаються переконливому науковому* поясненню, що все ж таки не позбавляє їх права на увагу громадськості, а отже — й на подальше їх дослідження (з висуванням, часом, найнеймовірніших припущень)*.
