Основні господарсько-культурні типи сучасних індіанців
Серед сучасних індіанців вирізняють кілька господарсько-культурних типів |40. 171—175]:
• мисливці і рибалки Субарктики (крі, монтаньє-наскапі, мікмаки, алгон- КІНИ, північні атапаски та ін).
що населяють північ Канади і внутрішні райони Аляски. Займалися мисливством (олень, лось, хутровий звір та ін.), риболовством, добуванням.морського звіра, збиральництвом (дикий рис, кленовий сік тощо). Племена зосереджувалися влітку навколо місць ловлення риби, взимку розпадалися на мандрівні мисливські групи. Було розвинене різьблення по дереву (тотемні стовпи, маски) та каменю. Основні типи житла — типі та вігвами. Традиційний одяг — сорочки і штани з шкіри, часто розмальованої, та шкур, мокасини і ногавиці, головні убори з пір'я. Транспорт узимку — лижі, влітку — каное. Роди в основному матрилінійні;•.мисливці, рибалки і збирачі північно-західного узбережжя Північної Америки (чннук. тлінкпи, хайда, селіш, кутка, квакіугль, цимшіан та ін.). Основні заняття — промисел морського звіра на плоскодонних видовбаних човнах за допомогою кам'яних гарпунів, списів, китобійний промисел і риболовство (лосось тріска, оселедець та ін.) за допомогою запруд сіток, пасток. Полювали також на диких кіз. оленів, лосів і хутрового звіра, збирали корені, ягоди тощо. Було розвинене художнє різьблення по дереву. характерні тотемні стовпи біля осель маски. Жили в поселеннях у дерев'яних великих будинках з двосхилим дахом, залишаючи їх на час літнього сезону. Складалася майнова і соціальна нерівність, з'явилося рабство. Був поширений звичай потлачу’. тотемізм:
• збирачі та мисливці Каліфорнії (юрок, толова, війот, карок, хупа. чима- рико. ачумаві, атцугеві, папіл, мівою помо, вінтун, номлаки, яна та ін.). Основні заняття — напівосіле збиральництво (жолуді, насіння гірської сосни тощо), риболовство (лосось, осетер, форель та ін.), мисливство, у народів південного узбережжя (чумаш.
ceppano, кауїлла. типаї-іпаї) — морське риболовство. Основний продукт харчування — жолудеве борошно. з якого варили кашу в кошиках, кидаючи туди розжарене каміння. і яким торгували з іншими племенами. За міновий еквівалент правили зв'язки черепашок, іноді намисто з мильного каменю. Були розвинені плетіння, виготовлення ковдр зі шкурок кроля. Житла — куполоподібні напівземлянки, криті очеретом або дошками з секвоі. Характерні ритуальні парильні — великі напівземлянки, вкриті землею.
Рахунок спорідненості в центральних і південних районах матрилінійний, у народів долини річки Сакраменто (вінтун, номлакк, сенна) — патрилінійний, у північно-західних районах — білінійний при патрилокальному шлюбному поселенні. Виплачувався викуп зо наречену. У деяких груш (мівок, чумаш] виокремилася племінна знать. Одяг — пов'язка на стегнах у чоловіків і спідниці-фартухи з лубу в жінок. Існувало майнове розшарування. боргове рабство;
• землероби східних і південно-східних районів Північної Америки (ірокези. мускоги.-а ін). Основні заняття — ручне вирубно-вогневе землеробство: кукурудза, гарбуз, квасоля — на общинних полях; тютюн, соняшник, земляна груша, горох, коноплі, кабачки — на домашніх ділянках, збиральництво, полювання восени та взимку з луком і духовою трубкою, риболовля весною і влітку. Були розвинені плетіння, вишивання, ткацтво. гончарство, виготовлення стьобаних клаптикових ковдр. Будували човни з кори і видовбані піроги. Знаряддя — з кості Одяг шили зі шкіри, взимку — з хутра, прикрашали пір'ям, черепашками та ін. На південному сході було поширене татуювання. Традиційна зброя — лук, стріли, томагавк. Поселення часто були укріплені. Житло — в основному великий каркасний будинок, критий корою або циновками з трави. Рід матрилінійний (окрім ючі). Для мускогів і натчі характерний поділ племені на «мирну» і «військову» половини. В ірокезів, криків, чокто існували союзи племен, у натчі — вождівства:
• кінні мисливці Великих рівнин (кеддо, команчі, кайова, кроу, дакота та ін.).
Були віггіснені на Великі рівнини з північного сходу і заходу Північної Америки до і в процесі європейської колонізації В XVII - XVIII ст. Запозичивши у європейців коня і вогнепальну зброю, зайнялися конярством і кочовим мисливством на бізонів, а також на оленів, лосів, антилоп. Зброя — лук зі стрілами, спис, кам'яні булави, пізніше — рушниці. Знаряддя — з каменю і кості. Традиційне житло — типі зі шкур бізонів діаметром до 5 м з вогнищем у центрі та діркою для диму вгорі. Загальноплемінні літні табори мали кругове планування з наметом, де розміщувалася рада, у центрі. Кожна мисливська община займала в таборі власне місце. Традиційний одяг з оленячої або лосиної шкіри прикрашався пір'ям, голками дикобраза і бісером Характерними були головний убір воїна з орлиного пір'я, браслети й намиста з черепашок, зубів і кісток тварин. Поширене татуювання і розмальовування обличчя і тіла На сході чоловіки вибривали голову з боків, залишаючи високий гребінь. Розмальовували вироби зі шкіри (одяг, типі, бубни), виготовляли ковдри зі шкурок. Патрилінійність спадкоємства і патрилокальність шлюбу витісняли материнсько-родові відносини Важливу роль відігравали загальноплемінна організація, чоловічі товариства. Спадкоємна влада вождів поступово витіснялася владою військової еліти;• індіанці Сходу Великих рівнин (прерії) поєднували кінне мисливство на бізонів з ручним вирубно-вогневим землеробством (арикара, уїчита, оседж, канза. поика. куапо. омаха, айова, Міссурі та ін.). Землеробською працею займалися, в основному, жінки; підготовкою полів для сівби, випасом коней і мисливством — чоловіки. Землю обробляли МОТИКОЮ з лопатки бізона, граблями з оленячій рогів, палицею-копалкою. Поселення кругового планування, часто укріплені. Традиційне житло — «землянітп будинок» — велика (12 — 24 м у діаметрі) напівземлянка з півсферичним дахом і димоходом у центрі. Другорядну роль відігравали риболовство і збиральництво. Переважав матрилінійних рахунок спорідненості,'
• землероби і скотарі південного заходу США і півночі Мексики (піма, паното, пуебло, апачі).
Займалися суходільним і зрошуваним землеробством (кукурудза, квасоля, гарбуз, соняшник, перець). У європейців запозичили свійських тварин, вирощування пшениці й фруктових дерев. Сезонне полювання і збиральництво мали допоміжний характер. Було розвинене ткацтво. Характерні традиційні срібні прикраси з бірюзою, живопис на піску» — культові зображення з кольорового піску і кукурудзяного борошна на підлозі жител. Існував поділ на матрилінійні роди:• індіанці Центральної і Південної Америки, Великих Антильських островів і Анд (майя, ацтеки, міштеки. сапотеки, кечуа та ін.). Займалися інтенсивним ручним землеробством із застосуванням штучного зрошення (Мексика, Перу), терасування гірських схилів (Перу. Колумбія), грядкових полів (майя та індіанці басейну озера Тітікака), в гірських районах і тропічних низовинах також вирубно-вогневим землеробством. Вирощували кукурудзу, бобові, гарбузові, бавовник, кабачки, овочі, пе- рець-чиле. тютюн тощо. У центральних і південних Андах розводили лам, альпак, морських свинок, у Центральній Америці — індиків, на узбережжі (Перу) — качок. Займалися мисливством. риболовством. Традиційні ремесла — гончарство, візерункове ткацтво на вертикальних ручних верстатах, плетіння, обробка дерева (чоловіки). У доіспанських державах були розвинені архітектура, монументальне і прикладне мистецтво, торгівля, в тому числі морська — на узбережжі Мексики та Еквадору. Житло однокамерне, прямокутне в плані, з каменю або дерева та очерету з високим дво- або чотирисхилим дахом із соломи. Традиційний одяг — бавовняний або з вовни, часто щедро орнаментований (се- рапе. пончо, розстібні спідниці, солом'яні капелюхи). Переважала велика патріархальна родина. У другій половині II тис. до н. е. в окремих народів з'являються невеликі протодержавні центри, у першій половині І тис. до н. е. — великі державні утворення (культури майя, сапогеків, Теотіуакан. мочіка. уарі, Тіауанако);
• індіанці південноамериканських тропічних низовин і нагір’їв (на схід від Анд — араваки.
кариби, тупі, пано, уітото, тукано, же та ін.). Основні заняття — ручне вирубно-вогневе землеробство (маніок, батат, ямс. кукурудза та ін.). риболовство (із застосуванням рослинної отрути), мисливство (з луком і духовою трубкою) і збиральництво. У саванах Венесуели, Східної Болівії, рідше Гвіани зустрічалося інтенсивне землеробство на грядкових полях. Були розвинені гончарство, ткацтво, різьблення по дереву, монументальний живопис, виготовлення прикрас з пір'я, після іспанського завоювання — з бісеру. Основне житло — великий будинок завдовжки ЗО і більше метрів та хатинки. Одяг з бавовни або тапи (пов'язки на стегнах, фартухи, пояси), часто був відсутній. Індійці на схід від.Анд перебували на різних стадіях соціальної організації — від вождівств (на родючих заплавних землях Амазонки.Оріноко, Укаялі, Боні) до дрібних мандрівних груп (у внутрішніх лісових районах). Родина велика матрилокальна (на північному заході Ама- зонії — патрилокальна);
• індіанці рівнини Чако (північна Аргентина, західний Парагвай, південно-східна Болівія — гуайкуру, ленгуа. матако, самуко та ін.). Основні заняття — риболовство, збиральництво, мисливство, примітивне землеробство (після розлиття річок). Після запозичення в європейців коня у деяких племен — кінне полювання:
• мандрівні мисливці степів і напівпустель помірного поясу Південної Америки — Патагонія, пампа, Вогняна Земля (техуальче, араукани та ін.). Основні заняття — полювання на копитних і птахів. Характерна зброя — бола Були розвинені вичинка і фарбування шкіри. Одяг — пов’язки на стегнах і накидки зі шкур. Родина велика, патрилінійна, патрилокальна На південному заході Вогняної Землі і на Чилійському' архіпелазі живуть морські збирачі і мисливці' (она, ямана. алакалуф).
До найбільших сучасних індіанських народів належать у Латинській Америці — кечуа, аймара, ацтеки, кіче, какчикелі, майя Юкатану, маме, араукани; у' Північній Америці — алгонкіни, атапаски, сіу, ірокези. У США офіційно визнано 291 індіанський народ 1 близько 200 сільських общин аборигенів на Алясці, існує понад 260 резервацій.
Найбільша чисельність індіанського населення у штатах Оклахома. Аризона. Каліфорнія; в Латинській Америці — в гірських областях Центральної та Південної Мексики, Гватемали, Болівії, Перу; в Канаді — переважно на півночі провінцій Онтаріо і Квебек, а також у західних провінціях.Американоїдна раса за характером, як вважають окремі дослідники, багато в чому нагадує «малайську» (яка пішла від змішу'вання австралоїдних і монголоїдних компонентів). Індіанець, за спостереженнями етнографів кінця XIX ст.. «замкнений у собі, поводиться серйозно, з гідністю і дуже терплячий, особливо у перенесенні страждань. Він мовчазний і лукавий, хоробрий, злостивий, жорстокий і мстивий. Він не здатний швидко засвоювати нове і пристосовуватися до обставини [19, І. 39—40]. Вождь племені північноамериканських індіанців зображений на рис. 51 (див. кольорову' вклейку).
Індіанські (америндські/ мови є мовами корінного на- АмерИНДСЬКІ МОВИ селення Америки (за винятком ескімосько-алеутських ,и···1“ "
мов) [29, 776). Найповніше репрезентовані в Центральній та Південній Америці. Історично походять від мов населення, що мігрувало, здогадно, близько 60 — ЗО тис років тому з Азії через зону Берингової протоки. Незважаючи на низку' гіпотез щодо генетичної спорідненості всіх груп америндських мов (П. Риве, А. Крьобер, М. Сводеш та ін.), їхні зв'язки спорідненості не можна поки що вважати доведеними Спроби зблизити індіанські мови з деякими мовними сім'ями Старого Світу викликають у мовознавців ще більші заперечення.
До основних сімей індіанських мов Північної Америки належать на-дене, селішська, алгонкінська, сіу, ірокезька, галф, хокальтекська. Переважно в Центральній Америці поширені сім'ї таио-ацтекська, отоманзька. майя. Найбільшими сім'ями індіанських мов Південної Америки є чибча, аравакська, карибська, ке- чумара. пано-такана. же, тупі-гуарані. Поза цією класифікацією залишаються багато ізольованих мов і дрібних мовних груп. Однак сучасні припущення щодо можливості широких генетичних зв'язків як для низки північноамериканських, так і для низки південноамериканських мов цілком реальні незважаючи на незавершеність описового етапу вивчення індіанських мов і втрату великої кількості перехідних ланок, що існували раніше, в ланцюзі їхнього історичного розвитку.
На Американському континенті відомі три основні види давньої писемності: ацтекське письмо, письмо майя та ієрогліфічне письмо для запису текстів мовами кечуа та аймара (останнє, мабуть, теж виникло в доколумбову епоху). Проте більшість індіанських мов не мають письма. Вже в Новий час у деяких регіонах Північної Америки використовувалися піктографічні системи (29, /77].
Багато індіанських мов перебувають на межі зникнення, але окремими мовами (кечуа, аймара. навахо, науа. гуарані) говорять по кілька мільйонів людей. видається література. У багатьох індіанських народів зберігаються традиційні культи, для них характерні театралізовані вистави, що супроводжуються танцями у масках [40. 175].