Верховні боги давньокавказьких пантеонів
Влада верховних богів давніх дохристиянських і доісламських пантеонів у міфах кавказько-іберійських народів над іншими божествами часто не проявляється, що, на думку сучасних релігієзнавців (так само як і збереження в образах верховних божеств рис архаїчніших персонажів) свідчить про порівняно пізнє походження цих уявлень [90, I, 604].
Так, на чолі абхазького пантеону стоїть Анцва, який увібрав у себе риси давніх грозових і мисливських божеств, богині-матері тощо. В адигській релігійно-міфологічній системі главою пантеону, деміургом і першотворцем був Тха (походження імені Тха від адиг. — «сонце» дає підставу припустити, що спочатку роль першотворця належала божеству сонця). Пізніше функції Тха перейшли до Тхашхо, культ якого увібрав також деякі елементи християнства, а потім, із поширенням на Північному Кавказі ісламу, злився з культом Аллаха. У чечено-інгуській міфології верховним божеством, деміургом є Дяла. На чолі пантеону лакців стояв Зал, в аварців — Бечед, у цахурів — Гиниш, у рутульців — Йінігі тощо [90, I, 604].Анцва — верховне божество абхазів і абазинів
Творець природи та людей (часто до його імені додається епітет «той, що нас породив»), володар і вседержитель світобудови. Наділений такими чеснотами, як всемогутність, всезнання, абсолютна доброта, безмежність, незмінюваність тощо. Перебуває на небі (також часто наділяється епітетом «той, що перебуває вгорі»). Коли він спускається з неба, гримить, коли піднімається — блискає. Грім і блискавка — його караюча сила. Мати Анцви — з роду Хеція (від абхаз. «граб»), тому блискавка ніколи не вражає грабові дерева.
З одного боку, існують уявлення про Анцве як про божество без будь-яких конкретних зовнішніх рис, з другого — іноді його зображують або молодим красивим чоловіком, або сивим старцем. В одному з варіантів міфів він одягнений у шкіряний одяг, у нього золоті підошви, в руці батіг, яким він креше блискавки.
На честь Анцви періодично влаштовували моління; в жертву йому приносили тварину (зазвичай корову) та вино [90, I, 90].У багатьох міфах Анцва ототожнений з Афи, який в абхазькій релігії є богом грому та блискавки.
Гмерті — верховний бог грузинського пантеону
А мерті у грузинській міфології та релігії — верховний бог неба, він батько богів, володар Всесвіту, великий творець світу та світового порядку, природи й життя людей. Гмерті викував небо, створив землю та воду, освітив їх світлом діви-сонця Мзекалі, створив інших богів — хвти- сшвілі. Гмерті живе на сьомому небі, сидячи на золотій лаві. Він керує справами Всесвіту й людей, повідомляючи свою волю через хвтисшвілі. Він — володар грому, небесного вогню, а також бог правосуддя. Гмерті керує долями людей, дарує їм урожай, довголіття, плодовитість й оберігає від усього поганого. Він усюдисущий і всерозуміючий, єдиний, але численний у своїх іпостасях, через які може з’явитися в образі будь-якої істоти-обранця. Біля Гмерті завжди його вірні пси (або вовки), яких він посилає на допомогу або на кару людям. Зображають Гмерті божеством з золотими вустами та страшними, палаючими очима. Його священна тварина і передбачуваний зооморфний прообраз — бик-бугай (Висхв). Після утвердження християнства Гмерті ототожнювали з біблійним Богом-Бать- ком [90, I, 307].
За уявленнями горців Східної Грузії, головним серед локальних общинних божеств — хвтисшвілі — є Квіріа, що був посередником між верховним богом Гмерті й людьми, а також вершителем суду. Його епітети — «той, що має шатро», «правитель суходолу». На честь Квіріа влаштовувалися свята з нічним неспанням, жертвопринесенням та культовими бенкетами. Під час свята будували хатини з зелених гілок. У горців Західної Грузії Квіріа був чоловічим божеством плодоносних сил природи, і йому присвячувався цикл ранньовесняних свят, у яких наочно підкреслювалася фалічна природа божества (наприклад, будівництво снігової башти). У деяких піснях горців Західної Грузії Квіріа є також вищим божеством, яке відає небом і небесною водою.
Гімн Квіріа співали під час посухи, щоб викликати дощ [90, I, 631].Дяла — глава пантеону інгушів і чеченців
Дяла — деміург, старший брат бога грому та блискавки Сели, батько богині родючості Тушолі. Дяла має антропоморфний вигляд, живе на небі. Він створив небо та землю. Землю, відповідно до уявлень давніх інгушів і чеченців, тримають на своїх рогах бики. Дяла створив також птахів, тварин, людей; із землі, яку він тримав в одній руці, утворилася жінка (на заході), з іншої руки — чоловік (на сході), які мали стати подружжям. Відповідно до більш архаїчних уявлень управління світом Дяла значною мірою передоручив іншим богам, що діють самостійно — кожний у своїй сфері, й часто виконують роль посередників між людьми та Дяла. З поширенням ісламу Дялу, як зазначалося, почали ототожнювати з
Аллахом [90 I, 418]. З Аллахом були також ототожнені в лакців — Зал, у цахурів — Гиніш, у рутульців — Йінігі, в аварців — Бечед, у татів — Офірогор, що раніше були верховними богами [90, I, 456].
Тха — верховне божество адигів
Тха генетично пов’язаний з архаїчним божеством сонця. Він сидить на небі (варіант — на Ошхамахо — місці перебування богів на горі Ельбрус). Тха контролює всі сфери життєдіяльності людини і вважається, очевидно, деміургом: в одній з формул клятви він характеризується як «творець цього світу». Поступово багато функцій Тха переймає або розділяє з ним Тхашхо. З прийняттям ісламу і Тха, і Тхашхо частково ідентифікувалися з Аллахом. Термін «Тха» відіграє також роль загального імені «Бог» і є складовим елементом в іменах божеств — Тхагаледж (бог родючості та землеробства), Псатха, Мезитха (бог лісів і бог полювання) тощо [90, II, 534].
Тхашхо — інше верховне божество в адигів, що є також деміургом. Тхашхо — це результат еволюції уявлень про Тха. Тхашхо — абстрактний творець усього (його епітети: «великий», «хто дає багаті дари», «кого всі просять, але сам нікого не просить» тощо). Щорічне всенародне ритуальне дійство, що проводилося спочатку на честь Псатха, а потім Тхашхо, супроводжувалося танцями та жертвопринесенням [90, II, 535]. Псатха в адигському пантеоні богів за своїм значенням (бог душі) стоїть за Тха й Тхашхо. Разом із Тха він роздає душі й керує ними. Перебуває на небі й очолює бенкет богів, що влаштовується щорічно на Ошхамахо. Псатха здатний угамувати урагани, бурани, розбурханий океан. Псатху присвячувалися загальнонародні свята. Навколо дерев’яного фетиша Псатха відбувалися обряди з танцями, а в жертву йому приносили білу козу [90, II, 344].