Верховна скіфська богиня
Верховенство богині Табіті у скіфському пантеоні трактується сучасними дослідниками як персоніфіковане відображення індоіранської традиції поклоніння вогню як вищому сакральному началу [74, II, 446].
Геродотом скіфська Табіті була ототожнена, як зазначалося, з грецькою Гестією — богинею домашнього вогнища, старшою дочкою Сатурна-Кроноса і Реї (остання ототожнювалася з Великою матір’ю богів, почет якої на Криті становили курети і корибан- ти, а в Малій Азії й на островах Середземномор’я — кабіри, дактілі і тельхіни) [65, II, 343-344]. «Великі боги» (від трьох до семи або дев’яти) з почту Реї-Кібе- ли (матері Гестії, Деметри, Гери, а також Аїда, Посейдона і Зевса) були пов’язані з давнім богом Гефестом — грецьким богом вогню і ковальської справи, що мали малоазійське походження і вмістили в себе архаїчні риси вогненної стихії (він виступає або як фетиш полум’я, або як володар вогню). Гестія також виступає покровителькою невгасимого вогню-начала, що поєднує світ богів, людське суспільство і кожну родину (тобто макро-, мезо- і мікрокосм). Цнотлива безшлюбна Гестія перебуває в повному спокої на Олімпі й символізує непорушний Космос, а її образ має віддалені риси персоніфікованого вогню [74, I, 299, II, 379].У Римі Гестії відповідала Веста і їй був присвячений спеціальний храм, у якому жриці-весталки підтримували вічний вогонь — символ космічної і державної стійкості та надійності. Культ Гестії-Вести сягає, таким чином, найдавніших спільноіндоєвропейських традицій. Жриці римської богині вогню — весталки обиралися з числа дівчаток у віці 6-10 років, і вони повинні були зберігати невинність впродовж 30 років (за порушення цієї заборони їх замуровували живими). Весталки брали участь в обрядах поклоніння вогню і виготовляли спеціальні ритуальні суміші з борошна, солі й попелу жертовних тварин під час жертвопринесення. У перший день нового року вогонь у храмі гасили й запалювали знову тертям священного дерева об дерево, а від нього запалювалися вогнища курій (міської громади) і домашні вогнища (одночасно священні лаври, які зберігалися у храмі Гестії-Вести, замінялися новими). У приватних будинках Весті присвячувався вхід у будинок — вестибул.
Весту ототожнювали із Земною кулею, що нерухомо висить у Космосі і містить в собі вогонь, а також з вогнем як найчистішим першоелементом. Богиня вогню зображувалася в Римі з обличчям, закритим покривалом, з чашею, смолоскипом, скіпетром і паладієм, привезеним сином Венери-Афродіти Енеєм з Трої (священні зображення троянських богів) і який зберігався у храмі Вести [74, I, 234; II, 661-662].Особливе магічне значення надавалося у скіфів ритуалові «священного шлюбу» царя з богинею Табіті. Солярний Гойтосир мав, імовірно, функції лучника, чарівника-цілителя, охоронця черід, а Артімпаса уособлювала, очевидно, людську й тваринну плідність, матеріальні багатства, була великим божеством життя і смерті, господаркою царства померлих. Таргітай-Геракл (один з нена- званих Геродотом богів) виконував функції борця з потворами (у т. ч. — зовнішніми ворогами), а також упорядкування світу. Значне місце у скіфському пантеоні належало також неназваному Геродотом богові війни, уособленому в образі увіткнутого в землю меча. За деякими свідченнями, у жертву йому приносили кров полонених воїнів. Крім семи основних божеств скіфського пантеону, були відомі водяні боги — Аракс і Борисфен (божества однойменних рік), а також Тагімасад-Посейдон — бог царських скіфів, заступник коней і втілення водної стихії. Скіфи впродовж своєї історії зберігали курганний поховальний обряд, що за розмірами споруд і багатством оздоблення не мав собі рівних. Своїх шкіл скіфи не мали (вважається, що писемність була в них заборонена), але дали світові одного з «семи мудреців» давнини — філософа Анахарсіса. Оберігаючи традиції давніх, скіфи віддавали смерті тих, хто обертався в чужу віру (така доля, наприклад, спіткала царя Скіла, який захопився діонісійством) [14, 174-175].