Легенди про походження скіфів
Божества середнього і почасти нижнього рівня скіфського пантеону фігурують у легенді про походження скіфів, яка дійшла до нас у кількох варіантах. Геродотом ця легенда викладена у такий спосіб.
У безлюдній землі, що одержала пізніше назву Скіфія, від шлюбу Зевса (Папая) і дочки Борисфена (Дніпра) народжується перша людина — Таргітай. Три його сини стають родоначальниками різних гілок скіфського народу: від старшого сина Ліпоксая походять авхати, від середнього — Арпоксая — катіари і траспії, від молодшого — Колаксая — паралати. За синів Таргітая з неба падають священні золоті предмети — плуг з ярмом, секира і чаша. При спробі двох старших братів наблизитися до них, золото спалахує, але з наближенням молодшого вогонь гасне, і Колаксай оволодіває священними атрибутами. Це сприймається як знамення, і Колаксай та його нащадки стають володарями Скіфії. Колаксай поділяє Скіфію на три царства між своїми синами, причому в найбільшому з них зберігається священне золото, якому скіфські царі щорічно приносять жертви [74, II, 446].За Діодором, дружиною Зевса-Папая стає породжена Землею діва (очевидно, аналог Кори-Персефони), що має нижче пояса зміїне тіло. Від цього шлюбу народжується їхній син Скіф, серед нащадків якого названі брати — Пал і Нап, родоначальники і епоніми двох гілок скіфів. У Валерія Флакка Папай іменується Юпітером, а його дружина характеризується як німфа «з напівзвіриним тілом і двома зміями» й ототожнюється з античною Герою. Син їх має ім’я Колакс. Ще за однією версією, родоначальником скіфів є Геракл, що вступає на землі Скіфії у шлюбний зв’язок з напівжінкою-напівзміею, яка живе у печері. Від цього союзу народжуються три сини — Агафірс, Гелон і Скіф — родоначальники однойменних народів, що жили у Причорномор’ї. Геракл, ідучи зі Скіфії, залишає дружині один зі своїх луків і пояс та ставить умову, щоб по досягненні синами зрілості вони спробували натягнути цей лук й оперезатися цим поясом із прикріпленою до нього чашею.
При цьому Геракл наказує зробити володарем Скіфії того, хто впорається з цим завданням, і вигнати з країни інших. Переможцем у цьому випробуванні стає молодший брат Скіф, від якого і ведуть свій рід скіфські царі. За іншою версією цього гераклового міфу, Геракл, прийшовши у Скіфію, перемагає в боротьбі Аракса (божество однойменної ріки) і вступає у шлюб з його дочкою-чудовиськом Єхидною, від якого народжуються Агафірс і Скіф [74, II, 446-447].На думку сучасних релігієзнавців, Таргітай, Геракл і Скіф тотожні й образ цього сукупного Геракла трактується як факт участі в етногенезі скіфів прийшлого компонента. У скіфській міфології цей персонаж має подвійну природу: він і перша людина, і божество, що входить у пантеон. Те ж стосується, очевидно, образів матері і дружини Таргіта-Геракла, де в обох ролях виступає та сама водно-хтонічна богиня (відповідає зороастрійському міфові про Гайомарта і його матір Спандар- мат). За скіфською легендою, Таргітай-Геракл — батько трьох (або двох) синів — Ліпоксая («Гора-владика»), Арпоксая («Глибінь-владика») і Колаксая («Сонце-влади- ка»), що моделюють тричленну по вертикалі структуру світу, яка включає верхній світ (небо і Сонце), нижній світ (глибінь) і гори як середній, сполучний елемент. Ця структура співвідноситься з різними тричленними соціальними структурами скіфського суспільства: з інститутом трьох царів, що правлять Скіфією, з наявністю трьох головних жерців-ворожбитів, зі станово-кастовою стратифікацією.
Роди авхатів, катіарів і траспіїв, а також паралатів, що ведуть своє походження від трьох братів, одні дослідники трактують як різні скіфські племена, інші — як скіфські касти (те саме стосується палів і напів у версії Діодора). Священні атрибути, що фігурують у ритуальному випробуванні братів, співвідносяться з трьома соціальними категоріями (кастами): плуг з ярмом — символізує хліборобів і скотарів, секира — воїнів, чаша — як інструмент жертвопринесення жерців. Гераклів іспит з луком і поясом має яскраво виражений становий характер, оскільки покликаний визначити, хто з братів є представником військової касти, щоб вручити йому владу над Скіфією [74, II, 447-448].
У джерелах є вказівки і на колірний символізм названих соціальних груп: зв’язок білого кольору з жрецтвом, червоного — з воїнами, чорного — із хліборобами й скотарями, що в цілому відповідає індоіранським уявленням. Давньоіндійським і зороастрійським уявленням відповідає і космологічна схема Скіфії, описана Геродотом: Скіфія має форму правильного квадрата, південною межею якого є море, а північною — Рипейські гори, що сягають небес. Усі великі ріки Скіфії течуть з півночі на південь, від гір до моря, що дає змогу ототожнювати гори і північ із сакральним верхом, а море і південь — з низом. Біля підніжжя міфічних Рипейських гір живе найсправедливіший народ — аргіпеї, а за горами, біля Північного моря — обитель блаженних гіпербореїв, у країні яких, за Плінієм, Аполлон після убивства ним циклопів ховає свою стрілу. Країна гіпербореїв, за цим переказом, міститься «в антиподів між двома сонцями, заходом і сходом», куди Аполлон прямує восени і звідки повертається навесні. Північна сторона тут сприймається як носителька позитивних якостей. Однак доступ у країну блаженних гіпербореїв ускладнений тим, що шлях туди лежить через території існування однооких людей — аримаспів і грифів, що стережуть золото [74, II, 76, 449].
Різні версії походження скіфів наведені на рис. 23.