Верхній палеоліт (40-10 тис. років до н. е.)
Вже всередині неандертальської общини почали розвиватися нові стосунки, що зумовили згодом утворення материнського роду. Цей рід становив екзогамну групу людей, поєднаних між собою родинними зв’язками і загальним походженням по материнській лінії.
Його соціальною основою було спільне господарство. Материнський рід характеризувався високим суспільним становищем жінки. Матріархальний устрій життя, що зародився, ймовірно, в надрах неандертальського примітивного суспільства, отримав свій подальший розвиток у верхньому (або пізньому) палеоліті, коли на зміну неандертальцям-палеоантропам прийшли кроманьйон- ці-неоантропи. У верхньому палеоліті співіснування неандертальців і кроманьйонців продовжувалося не менше 10-20 тис. років. У верхньопалеолітичний період удосконалюються кам’яні знаряддя, розцвітає обробка кості, з’являється списо- кидальниця — перший механічний пристрій для кидання дротиків. У цей період людина навчилася будувати житло, яке являло собою неглибокі землянки з вогнищами овальної форми. Люди вже довго жили на одному місці. У верхньому палеоліті розвивається мистецтво, зокрема — наскельний живопис, а також різьблення і скульптури на камені і кості. Неоантропи-кроманьйонці значно відрізняються від неандертальців: їх черепи мають вже прямий лоб, замість валика у них з’являються надбрівні дуги, оформлюється підборідний виступ. Кроманьйонці були високими людьми (до 180 см), з великою мозковою коробкою (до 1600 куб. см). У цю епоху існують вже різні антропологічні типи, що наближаються до сучасних рас (вочевидь, у результаті багатократних змішувань різних груп архантропів з різними групами палеоантропів, а останніх — з такими ж різними групами неоантропів). Область, де відбувалось становлення сучасної людини, охоплювала, ймовірно, чималу територію Середземномор’я, Передньої і Середньої Азії, Криму і Кавказу, а також інших регіонів Євразії [46, 61-63].Культури верхнього палеоліту поділяються, в основному, на три (а не на дві, як в нижньому і середньому палеоліті) великі області: 1) африкансько-середземноморська; 2) європейська прильодовикова; 3) сибірсько-монгольська. Середня Азія, в усякому разі її південні райони, входить в африкансько-середземноморську область, яка охоплює Африку, країни Середземномор’я (з Іспанією і Португалією включно), Передню Азію і Кавказ. Сибірсько-монгольська область (її окремі традиції простежуються у східних районах Середньої Азії) охоплює величезні простори Центральної Азії і Сибіру. Культури кам’яного віку цієї області ніби успадкували прадавню техніку обробки каменю, основи якої закладені в ніжньопалеолітичних пам’ятках острова Яви, Бірми, Китаю, Північної Індії. Основна маса кам’яних знарядь сибірсько-монгольської області відрізняється від європейських і африкансько-середземноморських виробів. Провідне місце серед них посідають великі півмісячні скребла з опуклим дугоподібним лезом або рубальні знаряддя з цілих довгастих гальок з майже вертикальним лезом. Дуже часто зустрічаються вироби, подібні до мустьєрських, — трикутні пластини, що сколювалися з дископодібних нуклеусів. Разом з цими знаряддями, що зберігають архаїчні риси, стоянки верхнього палеоліту цієї області характеризуються і типово верхньопалеолітичною обробкою каменю. Таким чином, сибірсько-монгольський палеоліт є ніби змішанням двох одночасно співіснуючих культурних традицій кам’яного століття [46, 63-64].
Верхньопалеолітичні мешканці Євразії полювали на мамонтів, північних оленів, антилоп. Були відомі також великі бики (бізони), дикі коні і верблюди. Територія Середньої Азії в цей час (зокрема, Таджикистан) входить в зону стику африкансько-середземноморської і сибірсько-монгольської областей. Кам’яні знаряддя, подібні до сибірських галькових нуклеусів, виявлені на Східному Памірі, що свідчить про давні технічні традиції східного і північного походження. Ці традиції, що народилися, ймовірно, у глибинах Центральної Азії в епоху синантропа, пов’язують палеоліт Таджикистану з палеолітом Казахстану, Киргизії, Алтаю, Сибіру, Монголії, Ордосу й з іншими східними і північно-східними районами Азії [46, 64-69].
У період верхнього палеоліту значного поширення набувають ранні форми релігії і магії (зокрема, мисливської, в основі якої лежала віра в здобуття влади над тваринами через оволодіння їх образами-символами). Уособленням родючості Землі були жіночі фігури, виготовлені з кості, каменю, глини. Уявлення про душу, про потойбічне життя виявлялися в удосконаленні обрядових церемоній·, труп посипали червоною охрою, прикрашали намистами і браслетами, в поховання клали їжу, вироби з кості і каменю [48, 16].