Середній палеоліт: епоха мустьє (100-40 тис. років тому)
Мустьєрська епоха характеризується великими змінами як в зовнішньому вигляді людини, так і в техніці обробки знарядь. На початок мустьєрської доби остаточно формується неандерталець — палеоантроп.
За анатомічною будовою неандерталець є своєрідною проміжною ланкою між пітекантропом-синантро- пом і кроманьйонцем-неоантропом. При цьому за своєю фізичною будовою неандертальці поділяються на кілька окремих груп (як і архантропи-пітекантропи, що передували їм), оскільки знайдені в різних частинах Земної кулі кістки неандертальців виявляють доволі істотні відмінності. Проте у них багато загального: неандертальці вирізнялися коренастою статурою і масивним скелетом, були невисокі (в середньому 160 см) і ходили, сильно сутулячись, з опущеними довгими руками. Череп неандертальців також зберігав багато примітивних рис: низький спадистий лоб, сильно випнуті надбрівні дуги, виступаюча вперед щелепа, відсутність підборідного виступу. Водночас неандертальці мали великий об’єм головного мозку (1300-1600 куб. см) і володіли вже значно розвиненішою мовою порівняно з архантропами [46, 49—50].В Європі й Азії неандерталець жив в умовах різкого погіршання клімату, пов’язаного з сильним похолоданням. Головним заняттям неандертальця було полювання. Серед великих тварин ашельсько-мустьєрської доби відомі слон, кінь, шерстистий носоріг, гігантський олень, викопний ведмідь, гієна, а також дов- горогий бізон і ранні форми мамонта. Основними знаряддями неандертальців були трикутний гостроконечник і скребло. Найважливішим етапом мустьєрської доби був перехід від підтримування вогню до добування його тертям. Мустьєрські пам’ятки дуже поширені від Гібралтару до острова Яви. Неандертальці населяли Африку, були поширені на Близькому Сході, проживали в Криму, Казахстані, Середній Азії та ін. Найвідоміший в Середній Азії грот Тешик-Таш (Південний Узбекистан), що належить до мустьєрської доби.
Основою для виготовлення знарядь тут, як і в інших стоянках мустьєрського етапу, служив так званий нуклеус, подібний за своєю формою до диска. З великих сколів нуклеуса виготовляли скребла, з менших — скребачки. Ці інструменти нагадують чопери Південно-Східної Азії і тотожні аналогічним виробам, знайденим у Єгипті. Дослідження матеріалів з грота Тешик-Таш показало, що технічні прийоми обробки каменю в основному збігаються з прийомами, що використовувалися на півдні, зокрема, в середземноморській групі пам’яток (наприклад, ретуш наносилась з боку черевця пластини, а не зі спинки, як це зазвичай робилося в західній зоні пам’яток того ж періоду). Цей прийом помічений і в інших мустьєрських пам’ятках Середньої Азії [42, 50—53].Примітним є відкриття у Тешик-Таші останків хлопчика-неандертальця (вік знахідки — 102 тис. років). Разом з черепом дитини 9-ти років, роздавленим на дрібні шматочки, містилися уламки інших частин скелета, оточені рогами гірських козлів. Таке поховання небіжчика вказує на зародження уявлень про потойбічне життя, а також, можливо, про практику канібалізму. Головною здобиччю цього часу були гірські козли, азійські муфлони, бурі ведмеді, а також олені, дикі коні, леопарди, гієни, зайці, бабаки, вовки, дикобрази та ін. Загалом вивчення геоло-
гічних умов Середньої Азії свідчить, що там, де нині розкинулася пустеля, колись були чагарники. На берегах озер і річок полювали люди, а з гальки, яку річки викидали на свої береги, вони виготовляли знаряддя [46, 53-60].
У мустьєрську добу, таким чином, спостерігається існування, як і в олдувайсь- ко-ашельську, двох основних груп культур. Мустьєрські стоянки центрально- і східноєвропейських районів, наприклад, відрізняються великою кількістю двобічно оброблених знарядь (так зване мустьє з ашельською традицією), а мустьєрські знахідки Кавказу, Іраку, Ірану, Сирії і Палестини демонструють інший стиль, який прийнято називати левалуа-мустьєрською культурою, що охоплює Південну Європу, Північну Африку, Близький Схід і Кавказ (тобто переважно Середземноморський регіон). Середньоазійськемустьє, на думку сучасних дослідників, належить саме до цього кола культур. Попри те, знахідки мустьєрської доби на півдні Таджикистану показали, що використовуваний там нуклеус доволі близький чоперам, надзвичайно поширеним в Індостані і взагалі на півдні і сході Азії (що, можливо, вказує на первинний осередок формування східної зони палеолітичних пам’яток) [46, 61].