І (Великий) Тюркський каганат.
У 534 р. вождем роду Ашини і всіх тюрків став Бумин. Він носив титул „Великий Ябгу” (князь). Продовжуючи бути васалом жужанів та справно платячи їм данину він починає збирати сили для боротьби.
Першим великим успіхом стало підкорення у 536 р. 50 тис. родин огузів1. Тюркський правитель Бумин підкорив племена теле та, зібравши сили, у 552 р. завдав нищівної поразки племенам жужанів. Не витримавши ганьби, каган жужанів Анахуань покінчив життя самогубством, а рештки його війська повтікали у Північне Причорномор’я. Після приєднання їхніх земель утворилася держава у Монголії та Китаї. Подальше територіальне розширення відбулося за кагана Мухана (553— 572 рр.). У 554 р. тюрки рушили у похід на захід, підкоривши степові народи аж до берегів Дону. Похід очолив брат Мухана Істемі. У 555 р. він досягнув Західного (ймовірно Аральського) моря. Мухан та Істемі розселили „свій народ” впритул до Темір- Капига (Залізних воріт), гірського переходу, який вів із Согду в Тохаристан і знаходився у Байсунських горах. У 565 р. тюрки розгромили ефталітів і зайняли Согдіану. Тюркські загони вийшли на кордони Ірану та до Чорного моря, захопивши Боспор Кіммерійський. На сході кордони тюркських володінь сягнули Кореї[593] [594] [595]. Правитель уйгурів був васалом тюрків, а правитель алан Сарозій — союзником Істемі[596].Після смерті Істемі у 572 р. усередині тюркської верхівки розпочалася запекла боротьба. Та наявні ресурси дозволяли продовжувати зовнішню експансію. В 578 р. тюркський правитель Тобо-хан разгромив армію північнокитайського царства Чжоу, зобов’язавши його сплачувати тюркам данину. Однак внутрішні суперечності між окремими тюркськими племенами, стратегічні прорахунки племінного керівництва, напружені стосунки з місцевим населенням призвели до істотного ослаблення потенціалу об’єднання. Занепаду тюрків сприяв розпад каганату в 588 р. на Західний та Східний, які ворогували між собою1. Цим скористалися зовнішні вороги і у 589 р. тюркам завдав поразки сасанідський полководець Бахрам Чубін у битві при Гераті. У 599 р. розгром довершили китайці, причому на їхньому боці билися окремі тюркські племена[597] [598]. У 630 р. Східнотюркський каганат зазнав поразки від китайського імператора Тайцзуна. Тюркські племена розселили в Ордосі та Шаньсі, перетворивши у федератів імперії. Найважчою повинністю стала „данина кров’ю” — обов’язок брати участь у війнах Китаю.