«Великий мисливець»
Дивовижною особливістю міфів про Деметру, враховуючи, що на багатьох пам’ятниках вона зображена спокійно сидячою на троні, є її невтомні пошуки дочки. У цих історіях «Мати зерна» нагадує таких сакральних жінок, як Іо, Європа, Антіона з їх постійними поневіряннями.
Наприклад, критський міф про Деметру був догомерівський і в ньому загальновідомим було не тільки горе Деметри, а й її любов до критського мисливця Іасія (або Іасіона), а також їх злиття в борозні тричі зораного поля. Водночас з інших джерел відомо про існування на Криті «Великого мисливця», що «полонив живих», і тому названого Загреєм — це був Володар підземного світу. Саме тому плодом кохання критської Деметри виявився Плутос («багатство»). Подібне повторюється і в Елевсині, але вже з Персефоною, яка після зґвалтування народила маленького Плутоса, схожого на її викрадача Плутона (Аїда-Гадеса). Доля Деметри в грецькій Аркадії виявилася важчою, ніж на Криті: там з мандруючою богинею сталося те саме, що й з елевсинською Корою- Персефоною — її зґвалтували. Переслідувачем і викрадачем Деметри був бог, ім’я якого означало «чоловік Да», тобто Посейдон. За цим міфом богиня перетворилася на кобилу і сховалася в стайні, після чого бог у подобі жеребця зачинає не тільки містичну дочку (ім’я якої нікому не дозволялося вимовляти), а й міфічного коня. Піддавшись насильству, богиня стала гнівною і отримала додаткове зловісне ім’я — Еринія. Але величніша в Елевсинських містеріях, поза сумнівом, Дочка, яка, можливо, була лише іншою, таємною іпостассю Матері. На думку К. Кереньї, для Великої богині це цілком можливо: у єдиному образі, що був одночасно Матір’ю і Дочкою, вона може поєднувати жіночі якості Землі і блукаючого Місяця і, як володарка всього живого в морі і на суші, вона могла панувати від підземного світу до небес [98, 53-55].Діва і Жінка (дружина) — це два символи єдиної елевсинської богині (у Єгипті, наприклад, Деметра вшановувалася нарівні з Ісідою).
Деметра, при цьому, представляла земний аспект, а Персефона — містичний, підземний. У міфі про викрадення Персефони богиня-дочка змальовується як та, що не поряд з матір’ю, тобто перебуває в якомусь віддаленому місці, де грається і збирає квіти з дочками Океану — старшим поколінням морських богинь. По намові Зевса сюди її заманила прекрасною квіткою Гея-Земля. Це місце — Нісійська рівнина, названа так на честь Діонісової гори Ніси, розташованої поряд з океаном (Ніса уявлялася місцем народження і першим житлом бога вина Діоніса, але в Малій Азії існувало й місто Ніса, що стало згодом грецькою колонією під назвою Карія). Нісійська рівнина вважається місцем викрадення і насильницького одруження Плутона-Аїда з Корою-Персефоною. На цій самій рівнині, за переказами, в розташованій неподалік печері поклонялися божествам підземного світу. Сам Діоніс мав прізвисько «той, що широко роззявляє рота», і ототожнювався з Плутоном-Аїдом і навіть із самим Хаосом (від грецьк. «роззявляти»). З Діонісом була також пов’язана смоковница, яка символізує вхід у підземний світ (греки досі марновірно бояться спати під смоковницею) [98, 55-59].У гомерівській поемі Аїд — хтонічний брат Зевса — виїздить на конях з розколотої землі, хапає дівчину і на своїй колісниці здійснює з викраденою нареченою довгу подорож по землі, перш ніж повернутися в підземне царство. Стенання викраденої дівчини першою почула Геката у своїй печері (вона також вважалася в афінян дочкою Деметри), а останньою почула голос Персефони сама Деметра. Проте все від початку бачить і чує Геліос-Сонце. Деметра одягається в траур і протягом 9-ти днів блукає по землі з двома факелами, що горять, не приймаючи їжі і не вмиваючись. На 10-й день вона зустрічає Гекату, також з факелом у руках, і удвох вони прямують до Геліоса, від якого дізнаються ім’я викрадача. Горе Деметри змінюється гнівом, вона залишає богів і йде до людей. Так вона опиняється в Елевсині. Богиня обезпліднила ниви, і боги не отримували жертвопринесень доти, доки Зевс не відправив Гермеса до підземного світу, щоб повернути Кору-Персе- фону матері [98, 59-64].
У гомерівському гімні Кора повертається до матері в такий самий спосіб, як і була викрадена — у колісниці Аїда-Діоніса. Вислухавши від Гермеса рішення Зевса, Аїд-Діоніс демонструє слухняність, але таємно дає Персефоні з’їсти зернятко граната, знаючи, що це змусить її повертатися до нього на третину року і протягом цього періоду вона правитиме над усіма смертними як Цариця підземного світу. Мати Деметри Рея (багато в чому тотожна Деметрі) переконує Деметру дозволити рослинам знову виростати на землі. Геката, яка допомагала в пошуках, приєднується до святкування возз’єднання матері й дочки. Побачивши свою дочку, Деметра йде до царів Елевсина, щоб посвятити їх у таїнство й показати священні обряди, якими вони повинні регулярно й урочисто відзначати священну таємницю. Така міфологічна історія появи в Елевсині містерій, які поділялися на Малі (називалися міезис і проводилися в лютому на берегах Ілісу, поблизу Афін) і Великі (називалися епонтея, що відбувалися у вересні наступного року в Елевсині). Ці Малі й Великі містерії являли собою й два рівні посвяти, другий з яких був вищим [98, 64-67].