Велетенські храми
з воцарінням фіванських династій фараонів поховання здійснюються не в пірамідах, а в гробницях, витесаних у скелях. Так звана Долина царів, розташована в ущелині серед обпалених сонцем скель неподалік стародавніх Фів, відзначається незрівнянною монументальністю (див.
кольорову вклейку, рис. 63). Тут були поховані Рамзес І, ІІ, ІІІ, IV, VI, VII, IX; Тутмос І, ІІІ, IV; Сеті І, ІІ; Меренптах I, II; Тутанхамон, Аменофіс II, Хоремхеб, цариця Хатшепсут та ін. Заупокійні храми цих фараонів вражають своєю грандіозністю. Наприклад, храм Хатшепсут — одне з найвизначніших архітектурних досягнень в історії людської цивілізації, створене жерцем-архітектором і її коханим Сенмутом, гідним спадкоємцем Імхо- тепа, який жив за 1200 років до нього. Велетенський храм був присвячений ка цариці Хатшепсут (1505-1484 рр. до н. е.) і ка її батька Тутмоса І (1530-1520 рр. до н. е.), що підтверджувало її право на царський трон, незважаючи на те, що вона була жінкою (див. кольорову вклейку, рис. 64). У величезному храмі Рамес- сеум, побудованому Рамзесом ІІ між Гурнахом і пустелею, містилася статуя цього фараона (який сидів на троні) заввишки 17 м, вагою 1000 тонн (один тільки ніготь був завдовжки 19 см). Інша відома статуя цього фараона — колос з рожевого граніту, знайдений у Мемфісі і встановлений нині на вокзальній площі Каїра. Ця статуя заввишки 14 м увінчана «подвійною короною» Рамзеса ІІ, що уособлює єдність Верхнього і Нижнього Єгипту. Статую прикрашають титули фараона (один з них — могутній бик — символ родючості), а між ногами розміщене рельєфне зображення однієї з дружин Рамзеса Бент-Анат, яка була водночас дочкою фараона (Бент-Анат — одна з 200 дітей Рамзеса ІІ й одна з тих трьох дочок, що стали його дружинами) [56, 44]. Славнозвісні статуї Аменофіса ІІІ, названі пізніше Колосами Мемнона, прикрашали вхід до заупокійного храму цього фараона, побудованого на початку ХІ ст. до н. е. неподалік Долини царів. Ці монолітні статуї з пісковика заввишки 18 м (висота сучасного шестиповерхового будинку) важать 1300 тонн кожна (див. кольорову вклейку, рис. 65).У 3000 р. до н. е. єгипетський храм мав вигляд гігантськоїмастаби, тобто великого паралелепіпеда з дещо похиленими зовнішніми стінами і великим увін- чувальним карнизом. Просторі внутрішні приміщення розташовувались уздовж головної осі й складалися з прийомних і церемоніальних зал, за якими містилося безпосереднє святилище бога-заступника в центрі, з боків — чотири або шість священних молитовень, а навколо — ризниці й решта молитовень. Головні зали поділялися на два або три нефи великими стовпами, іноді просто неба, на кшталт дворів, оточених портиками з колонами.
З ім’ям Імхотепа (близько 2700 р. до н. е.) пов’язана поява рифлених колон і колон з капітелями, гіпостильної зали (тобто зали зі стелею, яку підпирає безліч колон), а також купольного перекриття. За часів Монтухотепа І (2060-2010 рр. до н. е.) збудовано храм з велетенською гіпостильною залою з 80 колонами, якій передує двір з портиком по всьому периметру [56, 139].
Карнацький храм
У Карнаку, у храмі Амона-Ра, побудованому жерцем і коханим цариці Хатшепсут Сенмутом, точно визначено головні характеристики храму, що стали канонами для всіх наступних культових будівель. Новий храм відрізнявся від споруд попереднього тисячоліття ще більшою грандіозністю залів, які ведуть у святилище, більшою кількістю молелень і ризниць, що заповнюють весь вільний простір, замість масивних стін колишніх храмів. Але найпомітнішим нововведенням стало багатство розписів, що займають навіть стелю і зовнішні стіни, а також архітектурна конструкція перед храмом. У 1500 р. до н. е. до архітектурної композиції храму додалися двори з бічними колонами для віруючих, які брали участь у
житті храму. Дві масивні з похилими стінами і округлими вершинами вежі по обидва боки від входу утворюють типову структуру його оформлення, відому як пілон.
Від двох до шести велетенських статуй царя і два обеліски заввишки з пілон обрамлюють монументальний портал. Велична алея бараноголових сфінксів вела до головного пілона Карнацького храму (голова овна символізує бога Амона), а всього було три такі алеї, одна з яких сполучалася з алеєю сфінксів із людськими обличчями. Навколо храму розбиті сади і розливалися священні озера, тут також містилися обителі жерців і царський палац, який виходив у головний двір. Весь комплекс будівель обнесений стіною з кількома вежами і монументальними воротами [56, 139]. На рис. 66 (див. кольорову вклейку) показані фрагменти Карнацького храму.У композиції храму вирізняється обеліск — високий шпилястий гранітний моноліт. Обеліск, як і піраміда, виникає раптово і загадково. У сонячному храмі Ніусерра (2500 р. до н. е.) в Абусирі, у його основній частині, можна побачити велетенський обеліск, що виходить зі зрізаної піраміди і ніби символізує первозданний пагорб, з якого народилося Сонце. Однак першим справжнім обеліском вважається обеліск Сесостриса ІІІ (близько 1970 р. до н. е.) у Геліополі заввишки 24,5 м і вагою 121 тонна. Великі обеліски Хатшепсут сягають 30 м і важать уже понад 300 тонн. У пошуку первісної моделі обеліска деякі дослідники звертаються до вже забутих традицій — образу загадкового архетипу, що поширився потім у всьому доісторичному світі й одержав назву менгір. Це перший відомий в історії тип фалічного монумента, що являє собою величезні моноліти, забиті вертикально в землю [56, 140].