Піраміди
Понад вісімдесят пірамід налічує безупинний ланцюг, що простягнувся на західному березі Нілу на п’ятдесят кілометрів з півночі на південь від Мемфіса: від стародавнього міста Леополя майже до Гераклеополя (у єгиптології склалася традиція називати єгипетські міста і богів на кшталт грецьких) [56, 51].
Найдавніші гробниці фараонів схожі на палаци-замки першої династії, потім з’явилися східчасті піраміди, і нарешті — піраміди з гладкими сторонами. З появою пірамід зникла модель гробниці-дому. Цей раптовий, незбагненний стрибок уперед зроблено за часів Джосера (близько 2700 р. до н. е.) з будівлями, спроектованими великим зодчим Імхотепом (див. кольорову вклейку, рис. 60). Східчасту піраміду можна розглядати як сукупність накладених одна на одну традиційних мастабусипальни- ць дедалі менших розмірів — концепція втілена також в архітектурних формах східчастих шумерських храмів (зиккуратів), а потім удосконалена у вавилонських святилищах.Перехід від східчастої піраміди до гладкої розпочався через 130 років після Джосера і помітний у первісній структурі піраміди, зведеної для Снефра, засновника IV династії. Концепція безперервності фасаду — невід’ємна частина усіх великих пірамід, де конструкція розроблена на основі серії гладких стін, нахилених до центрального ядра (ядро піраміди Хеопса є велетенським обеліском заввишки 146 м). Золотий вік геометричних пірамід тривав п’ятсот років, вони, ймовірно, символізували «духовні піраміди» єгипетської теології і космогонії [56, 52-55].
НекрОПОЛЬ у ГІЗІ
Схема піраміди з гладкими гранями розвивається у східно■ му напрямку своїми трьома компонентами: «поминальним храмом» у її основі; «храмом у долині» — на березі каналу і довгим «тротуаром-галереєю», що з’єднує обидва храми. Найбільший некрополь Стародавнього Єгипту розташований у Гізі. Гіза — це сучасна назва велетенського некрополя давнього Латополя (сучасний Каїр).
Головні пам’ятки Гізи: Сфінкс Абу ель-Хоп («батько жаху») і Великі піраміди. (Реконструкція головних пам’яток Гізи наведена на рис. 61 [56, 64].) Це єдине чудо світу, що залишилося від семи, оспіваних греками в ІІ ст. до н. е. (інші шість вже зникли: Александрійський маяк у Єгипті, Мавзолей у Галікарнасі, храм Артеміди в Ефесі, Колос Родоський, висячі сади Семіраміди у Вавилоні, статуя Юпітера роботи Фідія у храмі Олімпії) [56, 56].На кольоровій вклейці, рис. 62, наведені копії семи чудес світу, які розміщені на території Міжрегіональної Академії управління персоналом (м. Київ).
Початкова висота піраміди Хеопса сягала 146 м (нині 137, довжина основи — 233 м), об’єм — 2,5 млн куб. м. Піраміда ця споруджена, як вважають сучасні єгиптологи, для збереження 20-метрового «псевдомонумента», розміщеного на висоті 40 м від основи піраміди. Цей вбудований у серце піраміди «монумент» складається з «камери царя», сполученої величезною галереєю з поховальною камерою, видовбаною у скелі, і «камери цариці» — за кілька метрів від основи. Його можна порівняти з вежею з гранітних блоків вагою від 40 до 60 тонн (!), яка в розрізі дивовижно нагадує «хребет Осіріса» — образ доісторичного походження.
Піраміда Хефрена, облицьована вапняковими плитами і на 9 м менша від піраміди Хеопса (тобто її висота становила 137 м), була задумана, ймовірно, як велетенський курган, могильний пагорб над поховальною камерою. Довжина основи піраміди становить 210,5 м, а її об’єм — 1,66 млн куб. м. Бічні грані мають нахил близько 50 градусів.
Рис. 61. Реконструкція головних пам’яток Гізи
Піраміда Мікерина значно менша за два названих гіганти: висота її сягає 66 м, а ширина — 108 м. Лише окремі руїни залишилися від поминального храму, побудованого з блоків вагою до 200 тонн [56, 61].
Великий Сфінкс Гізи — велетенський лев з людським обличчям, витесаний зі скелі — заввишки 21 м і завдовжки близько 73 м.
На думку Геродота, під Сфінксом міститься храм, також скельний, довгим тунелем сполучений з озером і островом із саркофагом, захованими усередині скелі, на якій стоїть піраміда Хеопса. Лик Сфінкса має висоту 5 м і максимальну ширину 4,2 м, уламок носа — майже 2 м (Сфінкс спотворений радше людьми, ніж часом: його голова слугувала мамлюкам за мішень для їхньої артилерії).Храм Сфінкса істотно відрізняється від храмів IV і наступних династій. Досить порівняти плани храму Сфінкса і храму Хефрена. Храм Хефрена, як і всі пізніші храми, розвивається симетрично вздовж вертикальної осі, яка починається від входу. Храм Сфінкса, навпаки, симетричний відносно центру, тобто відповідно до вертикальної осі й осі горизонтальної, що проходять через центр, і не має монолітних стін. Вивчаючи будівельний матеріал і технологію будівництва, можна припустити, що цей храм має давніше походження, ніж храм Хефрена.
Будівництво пірамід
Уже багато століть вчені різних країн намагаються прояснити «загадку пірамід». Головна проблема полягає ось у чому: як майже три мільйони кам’яних блоків вагою дві й більше тонни кожен були доставлені (іноді за сотні кілометрів) й ідеально покладені до висоти майже 150 м в епоху, коли не були ще відомі ні залізо, ні колесо і тим більше ні лебідка, ні шків. Матеріали, застосовувані під час будівництва Великої піраміди Хеопса, поділяли на дві категорії: гранітні моноліти і вапнякові блоки. До того ж конструкції споруджувалися «сухою кладкою», тобто без будівельного розчину, способом простого накладання чи «монтажу» одного блоку на інший. Гранітні моноліти видобували в кар’єрах острова Елефантина, за більш як 800 км від Гізи (поблизу Асуана). Їхня вага становила 50-60 тонн, але кількість при зведенні піраміди Хеопса обмежувалася приблизно 70 штуками і їх клали на висоту лише 40-60 м над основою піраміди. Припускають, що граніт Асуанських кар’єрів видобувався з використанням техніки розжарювання поверхні вогнем, а потім охолодження її водою й обробки виламуваних у такий спосіб брил за допомогою кам’яних чи дерев’яних молотів і долеритових різців (хоча в того, хто бачив ідеально оброблену поверхню велетенських гранітних блоків, ця теза викликає дуже великі сумніви).
Потім, як вважають дослідники, гранітні блоки перевозили Нілом на баржах до місця будівництва пірамід [56, 70].Вапнякові блоки вагою дві й більше тонни і кількістю майже три мільйони видобували для будівництва піраміди Хеопса з вапнякових кар’єрів навпроти Мемфіса (тобто неподалік Гізи), а блоки для складання стін добували поблизу самої піраміди.
Жодна із сучасних гіпотез, що пояснюють будівництво Великих пірамід Гізи, не може вважатися задовільною. Найдостовірніша гіпотеза ґрунтується на найдавніших повідомленях, що дійшли до нас завдяки «Історії» Геродота, де сказано: «Піраміду будували так: спочатку певну східчасту багатоповерхову структуру... потім, як тільки був закінчений поверх, камінь, що залишився, піднімали будівельною машиною з короткими дерев’яними балками... Машин було стільки ж, скільки виступів у цієї структури... Обробляли спочатку верхні частини піраміди, потім наступні, розташовані нижче, і нарешті, основу» [56, 69].
За Геродотом, на будівництві Великих пірамід Гізи було зайнято 100 тис. осіб, які змінювалися що три місяці й працювали без перерви. 10 років пішло на спорудження дороги, якою тягли кам’яні блоки, і приміщення, вибиті у скелі, що є основою пірамід. 20 років, за даними Геродота, пішло на спорудження Великої піраміди Хеопса, «одягненої в камінь, оброблений, гладко відполірований та ідеально підігнаний».
Геродот першим згадав про хитромудру «машину», предка наших підйомних кранів, яка майже 5 тис. років тому служила для підняття будівельного матеріалу з одного на інший рівень Великої піраміди. Опорний «кістяк» піраміди Хеопса має близько двадцяти сходинок — завширшки п’ять і заввишки шість метрів. До завершення кожного поверху залучали провідних спеціалістів під керуванням великого жерця-архітектора і під безпосереднім наглядом фараона. Після укладання останнього блоку конструкції (кожен з них мав розмір приблизно один кубічний метр) починалося зовнішнє обшивання піраміди, для якого використовували найкращий камінь з єгипетських кар’єрів. Останнім був камінь пірамідальної форми, єдиний у всій конструкції, що увінчував верхівку, з’єднувався штифтом з усіма розташованими нижче і покривався золотими пластинками з вигравіруваними священними знаками. Обшивання здійснювалося розкроєним, ідеально відполірованим каменем, при цьому відстань між деталями не мала перевищувати півміліметра (!). До завершення робіт були готові чотири трикутних фасади по 20 тис. кв. м кожен, ідеально вирівняні й зорієнтовані на чотири сторони світу.
Великі піраміди Гізи — явище таке неординарне, що коли з історичної сцени зійшли покоління 2700-2500 рр. до Р. Х., їхні нащадки не змогли створити подібного дива. Тому не випадково деякі дослідники в пошуку «моделі» для цієї безпрецедентної пам’ятки давнини цілком природно звертаються до того таємничого джерела, яке Платон назвав Атлантидою і спадкоємцями мудрості якої вважали себе великі жерці-архітектори Стародавнього Єгипту [56, 71].