Вавилон - Ворота Бога
Після захоплення Месопотамії кочівниками-амореями і знищення ними Шу- меро-Аккадського царства одним з їхніх опорних міст став Вавилон («Ворота Бога»), що розташовувався в дуже зручному місці — там, де зближаються річки Євфрат і Тигр.
Аморейский князь Самуабум перетворив невелике місто Вавилон на столицю Давньовавилонського царства [155, 40].Двічі Вавилон ставав столицею могутньої держави: перше його посилення охоплює період приблизно з 1800 до 1700 р. до н. е. (старовавилонський період); другий період піднесення після катастрофи Ассирійської держави також тривав близько сторіччя (626-539 р. до н. е., нововавилонське царство). Перші п’ять вавилонських царів вели обережну політику і поступово розширювали володіння свого невеликого царства. Становище змінюється за шостого царя Вавилона — Хам- мурапі, одного з найвидатніших давніх політиків, який правив з 1792 до 1750 р. до н. е. і видав найвідоміший на Стародавньому Сході збірник законів («Кодекс Хаммурапі»). Вавилон підкоряє собі велику частину Межиріччя (від Перської затоки до Сирії). Царювання Хаммурапі було ознаменовано успішними війнами, будівництвом, враховуючи канали, встановленням єдиного для всієї країни культу (бога Мардука). Його імперія протрималася майже два століття. 1595 р. до н. е. багате місто було загарбане і розграбоване хетами, а після того (у 1518 р. до н. е.) захоплене гірським плем’ям каситів.
Рис. 51. Вавилон близько 600 р. до н. е.
У 689 р. до н. е. Вавилон на кару за постійні заколоти було зруйновано за наказом ассирійського царя Сінаххеріба, а через якийсь час знову відбудовано. Вершини свого розквіту він досягає за вавилонського царя Навуходоносора II (605-562 рр. до н. е.). Було споруджено чудове святилище — се- миступінчатий, схожий на піраміду храм (зиккурат) заввишки 91 м.
До семи чудес світу зараховували в давнину і створені за наказом вавилонських царів «висячі сади», в яких дерева немовби піднімалися до самого неба (такий ефект досягався завдяки тому, що вони були посаджені на спеціально побудованих терасах, що прилягали до царського палацу). Близько 600 р. до н. е. у Вавилоні жило не менше 200 тис. людей. Але 539 р. до н. е. величезне місто — науковий і культурний центр Передньої Азії протягом багатьох століть — майже без опору здалося перському цареві Кіру [178, I, 50-59]. Який вигляд мав Вавилон близько 600 р. до н. е., показано на рис. 51.Ассирія
Великою державою Стародавнього Сходу була також Ассирія, до якої за царя Сінаххеріба (близько 700 р. до н. е.) належали Вавилонія, Сирія, Палестина з Іудеєю, окремі райони Закавказзя. За його спадкоємців Ассирія приєднала на деякий час також Єгипет і Елам. А починалася історія великої держави стародавності з невеликого міста Ашшур (від якого пізніше одержала свою назву і вся держава), що здавна розміщувалася у верхньому плині річки Тигр, де жили переважно семітські народи. Приблизно з 1800 р. до 1350 р. до н. е. Ашшур перебував у сфері впливу своїх могутніших сусідів — Вавилона і Марі*, пізніше — нового царства хуритів Мітанні і хетів. Близько 1350 р. до н. е. ассирійці знову стали незалежними від Мітанні і Вавилона завдяки допомозі своїх союзників — єгиптян. Вони нищать розташоване в середньому плині Євфрату царство Мітанні і приєднують частину його території до своєї держави, столицею якої незабаром
[*] Марі — стародавнє місто-держава на середньому Євфраті (на території сучасної Сирії). Виникло на початку III тис. до н. е. З XXIV ст. до н. е. перебувало у складі шумерських держав. У XVI ст. до н. е. було зруйноване Хаммурапі. Під час розкопок виявлено палац XVIII ст. до н. е.. близько 20 тис. клинописних документів (архів) XIX-XVIII ст. до н. е. та ін. [18, 692].
стає Ніневія, а давній Ашшур дедалі більше відходить на другий план. Ассирійський цар Тукульті-Нінурта I (1244-1208 рр.
до н. е.) перемагає Вавилон, але вже близько 1100 р. до н. е. ассирійці втрачають усі володіння на Євфраті, частину території на Тигрі і змушені відступити у ближні передгір’я через навалу кочівників- арамеїв. Ассирійці отямились і почали нові завоювання в Передній Азії тільки близько 900 р. до н. е. Але могутність великої держави, яка вела постійні загарбницькі війни, поступово слабшала. У 614 р. до н. е. мідяни взяли давню столицю країни Ашшур, а через два роки вони у союзі із визволеним Вавилоном розгромили Ніневію і стерли Ассирію з лиця землі [178, I, 74-77].Цар Ашшурбаніпал, один з останніх ассирійських царів (правив у 680627 рр. до н. е.), побудував у Ніневії дивовижний палац, у якому розмістив бібліотеку із 30 тис. клинописних глиняних табличок з копіями шумерських, аккад- ських, вавилонських і ассирійських текстів. Але ассирійські царі більше відомі не як меценати, а як творці системи жорстокого масового терору для підтримки суворо централізованого управління захопленими територіями [155, 73]. При цьому влада в Ассирії приблизно до 1100 р. до н. е., як і в інших стародавніх державах, належала жерцям (що опиралися в Ассирії на багатих торговців), які лише під тиском обставин (навала кочівників-арамеїв) поступилися нею царям. Коротку хронологію Стародавньої Месопотамії наведено в табл. 26.
ХРОНОЛОГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇ
Таблиця 26
| Дати | Події |
| 1 | 2 |
| Близько 40 тис. років тому | Поява в Месопотамії (територія між річками Євфратом і Тигром: на півдні омивається водами Перської затоки, на сході огороджена гірським пасмом Загрос, на півночі — Вірменським нагір’ям, на заході (за Євфратом) — Сирійською пустелею) перших мешканців — невеликих груп мисливців, які селилися в печерах передгір’їв Загроса |
| VIII-VII тис. до н. е. | Виникнення перших поселень ранніх хліборобів (археологічні культури Джармо, Хассуна і Самарра, Халаф) |
| IV тис. до н. е. | Створення першої великої системи каналів для зрошення полів (культура Убайд), поява культури Урук, творцями якої є шумери. Виникнення перших міст із могутніми фортечними стінами і монументальною храмовою архітектурою |
| Перша половина III тис. до н. е. | Існування близько двох десятків шумерських міст-держав (найважливіші з них — Ереду, Урук, Ур, Кіш, Лагаш, Умма, Ніппур) |
| Близько 2340 р. до н. е. | Об’єднання усього Шумеру під владою Лугальзагесі з Умми |
| Близько 2330 р. до н. е. | Семітський цар Саргон 1 (Давній) завойовує Шумер і засновує свою резиденцію Аккад (правив Саргон 1 у 2334-2279 рр. до н. е.) |
| Близько 2330-2200 р. до н. е. | Розквіт царства Шумеру й Аккаду, що простиралося від Перської затоки до Малої Азії (Аккадське царство) |
| Близько 2200 р. до н. е. | Шумеро-Аккадське царство захоплюють кутії — войовничі племена кочівників, які жили раніше в районі гірського ланцюга Загрос |
| Близько 2070 р. до н. е. | Кутіїв виганяє останній шумерський цар Урука — Утухенгаль |
| Близько 2070-2000 рр. до н. е. | Заключний період розквіту Шумеру, під час якого влада шумерських правителів була поширена майже на все Аккадське царство («III династія Ура») |
| Близько 2000 рр. до н. е. | Царство Шумеру й Аккаду упало під ударами горців-еламітів зі сходу і семітських кочових племен амореїв із заходу (із Сирійського степу) |
| Близько 2000-1800 рр. до н. е. | Амореї захоплюють ряд месопотамських міст, осідають у них і засновують власні династії. Аморейский князь Самуабум перетворює невелике місто Вавилон на столицю Давньовавилонського царства |
| Близько 1800-1700 рр. до н. е. | Старовавилонський період. Найвідомішим аморейским правителем був Хамму- рапі — шостий цар міста Вавилона (1792-1750) — творець знаменитого зводу законів («Кодекс Хаммурапі») |
| 1595 р. до н. е. | Вавилон захоплений і розграбований хетами |
| 1518-1155 рр. до н. е. | Гірські племена касситів захоплюють Вавилон, і їхні царі правлять там протягом майже 400 років. У касситський період відбувається поділ Месопотамії на дві основні частини — Вавилонію на півдні й Ассирію на півночі, суперництво яких визначає всю політичну історію Межиріччя протягом наступного тисячоліття |
| XIV-XI ст. до н. е. | Месопотамію заливає чергова хвиля семітомовних кочівників із заходу — арамеїв (вихідців з Аравії). Згодом арамейська мова набуває в Межиріччі значного поширення і починає витісняти споріднену місцеву аккадську мову вавилонян і ассирійців |
| Близько 1350 р. до н. е. | Початок розквіту Ассирії — стародавньої семітської держави в Північному Межиріччі (територія сучасного Іраку), що у ХІХ-ІХ ст. до н. е. неодноразово підкоряла собі всю Північну Месопотамію і прилеглі райони |
| Друга половина VIII — перша половина VII ст. до н. е. | Період найвищої могутності Ассирії. Перші в історії масові депортації народів (наприклад, переселення еламітів) у семітську Самарію, а самаритян — в Елам) |
| 605 р. до н. е. | Ассирія знищена Мідією і Вавилонією |
| 605-562 рр. до н. е. | Вершина розквіту Нововавилонського царства за царя Навуходоносора II |
| 539 р. до н. е. | У Вавилон вступає військо перського царя Кіра II, і вавилоняни назавжди позбавляються власної державності |
Отже, давня історія Межиріччя повна воєн та інших драматичних подій, пов’язаних насамперед з появою на історичній сцені численних семітських племен. Початок цій історії поклав Саргон Давній, який колись служив при одному шумерському дворі і потім віроломно скинув свого правителя. Його діти для зміцнення узурпованої влади масово вирізують наймогутніші роди шумерської знаті. Ці жорстокі методи управління застосовує й інше східносемітське царство — Ассирія, що практикує одним з перших у людській історії масові переселення завойованих народів і встановлення тотальної системи терору як державної політики. Однак культурний розвиток цих держав був можливий лише завдяки отриманій шумерській та еламській спадщині, оскільки не тільки писемність, а навіть боги вавило- но-ассирійського пантеону були шумерійського походження.
Близькою шумерійській була культура давніх еламітів, мова яких споріднена з дравідськими мовами Південної Індії, що, можливо, вказує на південну індо-ти- хоокеанську «прабатьківщину» населення Еламу, що згодом асимілювалося серед семітських племен (у тому числі за рахунок насильницького переселення еламітів у Самарію).
Імена Енліля, Інанни та інших шумерських богів, як і деяких еламітсь- ких, відомі ще до IV тис. до н. е. У той період усталились сильні матріархальні традиції: наприклад, у Стародавньому Еламі верховною богинею була «правителька неба» Піненкір, що поступилася до початку II тис. до н. е. своїм місцем Богині-Матері Кіріріші і лише в середині II тис. до н. е. главою пантеону став патріархальний «володар неба» Хумпан, якого вавилоняни ототожнювали зі своїм богом Мардуком. Прикметно, що з XIII ст. до н. е. Хумпан і бог загробного світу Ін- шушінак стають удвох володарями всіх богів, вирішивши, можливо, у такий спосіб суперечку про давнє суперництво небесних і хтонічних божеств і започаткувавши поширений згодом дуалізм.