З усіх людей Бог вирішив урятувати від потопу праведного Ноя з його дружиною, синами і невістками, а також «усякої плоті по парі» (Бут., 6, 19).
Для цього він звелів виготовити Ноєві ковчег завдовжки 156 м, завширшки 26 м і заввишки 16 м. Коли Ною було 600 років, «потоп водний прийшов на землю» і «лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей», «вода посилювалася на землі сто п’ятдесят днів», тобто п’ять місяців, з листопада по квітень (на цій підставі багато тлумачів вважає, що в первісну епоху рік був сонячним, а не місячним, яким він став у євреїв пізніше, а отже, наведена тут міфологія не є єврейською).
Ноїв ковчег зупинився на горах Араратських (Біблія знає також країну Араратську, яку ототожнює з Вірменією), де був улаштований «жертовник Господові» і де був прийнятий Богом заповіт (у вигляді веселки), «що не буде більше винищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі» (яку раніше Бог прокляв у зв’язку з гріхопадінням Адама) (Бут., 7-9). Цей біблійний потоп, судячи з генеалогії сифітів (див. табл. 5), міг відбутися між 1656 і 2262 роками після створення світу. Йосип Флавій у своїх «Іудейських старожитностях» вказує період у 2262 роки [54, 22], що відповідає приблизно періодові однієї зодіакальної епохи (вона, як спостережено, триває 2160 років), і різниця в 102 роки між нею і періодом «допотопного» існування людства, можливо, вказує на час перебування Адама і Єви в раю).Отже, може виявитися, що біблійна історія оперує певними часовими періодами, близькими, наприклад, до відомих зодіакальних епох, оскільки в акті творення прямо зазначено, що створені Богом світила необхідні «і для знамень, і часів, і днів, і років» (Бут., 1, 14). До того ж маркерами, що відокремлюють одну таку епоху від іншої, виступають, очевидно, певні «доленосні» події, як, наприклад, вигнання першої людської пари з раю, знищення людства потопом та ін. Зодіакальні обчислення, як ми знаємо, набули значного поширення в шумеро- аккадській релігійній системі — одній з найбільш ранніх на Землі, з якої згодом розвинулася західносемітська, а з останньої — іудаїстична релігія, де і виникла відома нині Біблія.
Важливою для розуміння історії людства є також дата створення світу, що, очевидно, являє собою настання якоїсь нової ери в соціальному розвитку, оскільки, як ми бачили з Біблії, саме існування інших людей (крім перших дітей Адама) нею не відкидається (див., наприклад, епізод про вигнання Каїна в землю Нод). Йдеться, радше, про появу якісно нового людства, про створення ним перших (можливо, мегалітичних) цивілізацій і загибель цього людства внаслідок водного катаклізму. Але загинули, ймовірно, не всі (крім Ноя і його родини), і в наступних розділах Біблії ще довго зустрічаються різні титани і велетні як можливі нащадки «допотопного» людства, що охоплювало дві відмінні одна від одної гілки — каїнітів і сифітів.
Багато релігій світу, як ми бачили, датують створення світу IV тис. до н. е. (наприклад, згадані вже релігії стародавніх індусів, майя, японців та ін.). Біблійна традиція знає дві основні дати створення: відповідно до іудейської це відбулося 3761 р. до н. е., а візантійська відсуває цю подію до 5508 р. до н. е. Можливо, розбіжності з’явилися внаслідок різних перекладів Біблії або тому, що кожна традиція вела літочислення від різних доленосних подій. Хоч би як там було, нині достеменно відомо, що перші знані цивілізації з’явилися саме між VI і IV тис. до н. е., що підтверджує загалом правильність біблійної та інших стародавніх хро- нологій.