Каїніти і сифіти
Після гріхопадіння і вигнання з раю «Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа. І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастир овець, а Каїн був землероб» (Бут., 4, 1-21).
Ім’я Каїн виводять від арамейського кореня д'п, що означає «кувати» (за іншою версією — «заздрити», «ревнувати»), а етимологія імені Авеля незрозуміла, і його тлумачать і перекладають по-різному: «подих», «мізерність», «суєта», «плач». «Скільки раділа Єва першому синові, від якого очікувала бачити велику для себе розраду, стільки ж журилася вона від народження другого, як це видно з наречения йому імені Авель», — йдеться у Тлумачній Біблії [145, І, 31]. Через деякий час Каїн і Авель принесли «дар Господові»: перший — «від плодів землі», другий — «від первородних отари своєї». Бог віддав перевагу приношенню Авеля, що дуже засмутило Каїна, який убив через це свого молодшого брата. Караючи, Бог робить Каїна «вигнанцем і блукальцем на землі», а щоб його ніхто не вбив, «зробив Господь (Бог) Каїнові знамення» і при цьому мовив: «за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься повною мірою» (Бут., 4, 3-15).Біблійний текст легенди про Каїна й Авеля дуже короткий і важкий для розуміння. Цим, на думку релігієзнавця А. Папазяна, почасти викликана значна кількість тлумачень у післябіблійній літературі. Мотив спокушення Єви Змієм, ототожнюваним, як зазначалося, із сатаною, лежить, імовірно, в основі переказу про зачаття Каїна від сатани (якого Єва, проте, судячи з тексту, уподібнювала з Господом). На думку сучасних релігієзнавців, Каїн і Авель виступають у ролі пер- шопредків — культурних героїв [90, І, 607-608]. Негативний, навіть демонічний характер Каїна (зачатого, можливо, самим сатаною) пов’язаний з відомим у багатьох народів негативним ставленням до ковалів і ковальської справи (Каїн є їхнім прабатьком, на що вказує й одне зі значень його імені — «кувати»).
Усяке ремесло і мистецтво (Каїн — прабатько також музикантів) пов’язували з магією. У стародавніх євреїв до цього кола ремесла — мистецтва магії — належало, очевидно, і землеробство. Звідси, ймовірно, Каїн — коваль і хлібороб. Наводяться також різні тлумачення «знаку Каїна»: це — сяйво, подібне до блиску сонця; більш поширене — ріг (роги) або накреслення на чолі. Образ Авеля у християнському середньовічному мистецтві й літературі часто розглядався як прообраз Христа [90, І, 609].Після того як Каїн був вигнаний «від лиця Господня», він оселився в землі Нод, на схід від Едему. «І пізнав Каїн дружину свою, і вона зачала і народила Еноха. І побудував він місто; і назвав місто іменем сина свого: Енох» (Бут., 4, 16-17). З цього уривка ми дізнаємося, що на Землі, крім Каїна, Авеля і їхніх батьків, були й інші люди (або в Каїна й Авеля були ще сестри, одну з яких Каїн і взяв собі за дружину). Оселився Каїн «на схід від Едему», тобто в напрямку до Центральної Азії — гіпотетичної прабатьківщини сино-кавказьких народів (якщо прийняти розміщення біблійного Едему в районі Месопотамії), де став першим засновником міської (або каїнової) цивілізації. Далі в Книзі Буття наведена стисла історія нової, виокремленої гілки первісного людства, так звана генеалогія каїнітів: у Еноха («освятитель», «зачинатель», «оновитель») народився Ірад («місто»), Ірад «породив» Мехиаеля, або Малелеїла (означає «вражений, знищений Богом»), Мехиаель — Мафусала («людина, чоловік Божий»), а останній — Ламеха (за тлумаченням одних, означає «сильний, міцний», а інших — «руйнівник, ворог») [145, І, 36-37]. Ламех узяв собі двох дружин — Аду («прикраса, принада») і Циллу («тінь, ширма»), перша з яких народила Явала («він був батьком тих, хто живе в наметах з чередами») та Ювала («він був батьком всіх тих, хто грає на гуслях і сопілці»), а друга (Цилла) — Тувалкаїна («який був ковалем усіх знарядь з міді й заліза») і дочку Ноему («миловидна, прекрасна»), яку біблійні тлумачі вважають засновницею «найдавнішої жіночої професії».
«І сказав Ламех дружинам своїм: Адо і Цилло! послухайте голосу мого; дружини Ламехові! слухайте слова мої: я вбив чоловіка у виразку мені й отрока в рану мені; якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро» (Бут., 4, 23-24). Останній уривок, названий біблійними тлумачами «піснею Ламеха», є, на їхню думку, найдавнішою пам’яткою семітської поезії [145, І, 38] і може означати, що убивства в поколінні каїнітів не припинилися, а навпаки, посилились, але «кара божа» за переслідування каїнітів також зросла і була, очевидно, гарантією їхнього подальшого (у тому числі, мабуть, і «післяпотопного») існування.Далі у Книзі Буття описується історія іншої гілки первісного людства — генеалогія сифітів, тобто нащадків ще одного, третього сина Адама і Єви — Сифа (його ім’я означає «утвердження, основа» або «підстановка, відшкодування»). У табл. 5 наведена ця генеалогія із зазначенням віку кожного її представни-
Таблиця 5
ГЕНЕАЛОГІЯ СИФІТІВ
| Патріарх і його вік | Час народження сина | Ім'я | І варіант (років) | ІІ варіант (років) |
| Адам («людина») | 930 років | Сиф | 130 | 230 |
| Сиф («утвердження» або «відшкодування») | 912 років | Енос | ||
| Енос | 905 років | Каїнан | ||
| Каїнан («володіння, придбання») | 910 років | Малелеїл | ||
| Малелеїл («хвала Богові») | 895 років | Яред | ||
| Яред («спускатися, сходити») | 962 роки | Енох | ||
| Енох («обновник, начинатель») | У 365 років «Бог узяв його» | Мафусал | ||
| Мафусал («чоловік стріли, людина зброї») | 969 років | Ламех | ||
| Ламех («люта людина, чоловік війни і руйнування») | 777 (або 753) років | Ной | ||
| Ной («заспокоєння, розрада») | 950 років | Сим, Хам, Яфет | 600 (початок Всесвітнього потопу) | (До потопу) |
ка. У викладі цієї родовідної таблиці біблійний автор, починаючи з Адама, дотримується того самого порядку: назвавши ім’я патріарха, він указує на його вік у момент народження в нього наступного члена генеалогії, потім визначає кількість років решти життя цього патріарха, підводить загальний підсумок його довголіттю і закінчує згадкою про його смерть.
При цьому в деяких датах, які здебільшого стосуються часу народження сина в того або іншого патріарха, помітна невідповідність між російським і слов’янським текстами, обумовлена розходженнями єврейської і грецької Біблій [145, І, 40]. Як видно з табл. 5, імена в генеалогіях каїнітів і сифітів повторюються (по два Еноха, Малалеїла, Мафуса- ла, Ламеха), що, можливо, вказує на дві основні етнічні й духовні складові великої європеоїдної раси, які беруть свій початок і від благовірного Сифа, і від братовбивці Каїна — можливого сина сатани.Це підтверджується і подальшим викладом Книги Буття, коли «сини Божі» (сини Елохима) «побачили дочок людських... і брали собі в дружини, яку хто обрав». «У той час були на Землі велетні, особливо ж відтоді, як сини Божі почали входити до дочок людських, і вони почали народжувати їм: це сильні, віддавна славні люди». Після цього «побачив Господь (Бог), що велике розбещення людей на землі, і що всі думки і помисли серця їх були зло повсякчас, і розкаявся Господь, що створив людину на землі...» (Бут., 6, 1-6). Багато тлумачів Біблії визнають, що дочки Каїна своєю красою, грою на музичних інструментах і співом спокусили праведних синів Сифа і ті, спустившись з гір, залишилися жити з ними, незважаючи на те, що Сиф заклинав їх «кров’ю праведного Авеля» не змішуватися з сім’ям Каїна. Отже, «сини Божі» ототожнювалися з нащадками Сифа, а «дочки людські» — з дочками Каїна [90, І, 609]. Оскільки покоління Яреда («низхідного, падаючого»), п’ятого від Адама через Сифа, було синхронне з поколінням Ламеха, п’ятого від Адама через Каїна; і оскільки, з другого боку, існує переказ, що спочатку сифіти жили на висотах, а каїніти в низинних долинах, то, згідно з тлумачами Біблії, «не позбавлена правдоподібності й та думка, за якою сифіти, захопившись у вік Яреда красою сучасних їм каїнітянок (яких очолювала прекрасна Ноема), спустилися зі своїх висот у долини каїнітян, зав’язали з ними злочинні стосунки й через це морально занепали» [145, І, 42]. Це було покоління велетнів (гігантів, названих у єврейському оригіналі «нефелим»), що становило, очевидно, «допотопне» людство, яке особливо розмножилося під час змішання сифітів і каїнітів. Нащадки цих змішаних родів, які, на відміну від «нефелим», в оригіналі названі «гібборим» («сильні»), імовірно, значно перевершували своїх предків і за фізичними, і за моральними (точніше — аморальними) властивостями, що й спонукало їх творця «знищити їх з «лиця землі» [145, І, 46].
Біблійний родовід «допотопного» людства (каїнітів і сифітів) наведено на рис. 3.
У наступній главі ми розглянемо біблійну історію «післяпотопного» людства, до якого належить більшість сучасних європеоїдних народів.
Рис. 3. Біблійний родовід «допотопного» людства (каїнітів і сифітів) [145, І, 31-39]