Угарит: батьківщина купців і алфавіту

Угарит (місцева назва Рас Шамра, розташована за кілька кілометрів на північ від сучасного сирійського міста Латакії) протягом усієї своєї історії був на «сти­ку» могутніх сусідів: спочатку Єгипту й Аккадського царства, пізніше — Єгипту і хуритської держави Мітанні.

Угарит згадується в текстах XVIII ст. до н. е., знайдених у Марі, а також у хетських і давньоєгипетських документах. На середину XV ст. до н. е. Угарит домагається статусу незалежного царства, й у ньому з’являється своя правляча ди­настія, першими представниками якої були Нікмаду і Якарум. 1365 р. до н. е. в роки правління Нікмаду II сильний землетрус, супроводжуваний величезним при­пливом, спустошує Угарит. Але це руйнування не стало кінцем Угарита, і його відновлюють. Дружиною Нікмаду II була одна з дочок Аменхотепа IV (Ехнатона) і Нефертіті.

Кінець угаритської цивілізації (як і хетської) поклала близько 1200 р. до н. е. велика навала «народівморя», що ринули з островів Егейського моря, з пів­денної Греції і з півдня Малої Азії.

В Угариті були виявлені п 'ять основних культурно-історичних прошарків:

• будинки перших жителів (VII тис. до н. е.) складені з цегли із заокругле­ними кутами на кам’яній основі (ознака іберійсько-кавказьських давніх культур). У цей час угаритці вже вміли зводити укріплення;

• у наступному періоді (IV тис. до н. е.) виявлені гончарні вироби, що нага­дують за формою і візерунками месопотамську (тобто шумерську) керамі­ку;

• ХХГУ-ХХШ ст.

• подальша історія Угарита пов’язана з фінікійцями, які оселились уздовж моря й були посередниками в торгівлі між Єгиптом і Месопотамією (у цей період знайдені зразки угаритської кераміки, схожі на кераміку Кі­пру і Криту, що свідчить про перші заморські контакти);

• наступний період (XV-XIV ст. до н. е.) пов’язаний з появою заліза, яке прийшло до угаритців від хетів. До цієї доби належить і глиняний бру­сок (завдовжки 10 см) з написаними на ньому 30 літерами. Цей угарит- ський алфавіт (можливо, найдавніший в історії людства) — величезний культурний прорив порівняно з двома іншими основними тогочасними формами письма: ієрогліфами і клинописом. Серед дивовижних знахі­док цього часу — епічні поеми, букварі, словники, «ветеринарна книга», а також табличка XV ст. до н. е., на якій записані слова і мелодія (тобто ноти) пісні.

Весь угаритський епос так чи інакше пов’язаний з пантеоном численних богів, главою якого є великий бог Ель Цл, Ггу), котрого часто називали «Бик Ель», оскільки він уособлював плодоносне начало. Дочкою і дружиною Еля була Асірат (Ашерат), котра народила йому 70 богів. З Асірат змагалася в популяр­ності богиня кохання й родючості Астарта, культові ритуали на честь якої ви­конували жінки-жриці (зображувалася Астарта молодою жінкою з оголеними грудьми і здійнятими руками, а символами її були голуби і змії, що нагадує образ критської «Богині зі зміями»). Цикл угаритських міфів присвячений Анат — бо­гині полювання і битви, часто жорстокої і кровожерної. Її братом і чоловіком був Баал (або Ваал, що прийшов до інших народів під іменами Бел, Бол, Віл та ін.) — бог бурі й дощу, покровитель Угарита (найбільша група угаритських текстів оповідає про пригоди і подвиги Баала). При зміні сезонів Баал умирав, перемо­жений, «як бик під ножем жертводавця», але потім воскресав. Цей основний угаритський бог зображувався биком (як і Ілу) або воїном, що вражає землю бли­скавкою.

Старий Заповіт приділяє багато місця Баалу (у Біблії — Ваалу) як найпопу- лярнішому з язичеських богів, головному супернику Яхве (в Угариті головними суперниками Баала були бог смерті Муту і злий «водяний» бог Ямму-Яхве). Слу­жіння Ваалу навіть було прийняте деякими царями Ізраїлю й Іудеї як офіційна ре­лігія (3 Кн. Царств, 16, 31; 2 Параліп., 28, 2; 4 Кн. Царств, 21, 3 та ін.). Загалом у кожного ханаанського племені були власні Ваали, які стали пізніше для іудеїв демонічними істотами (перейшовши від них і в християнство). У Євангелії іудеї називають так Ісуса Христа, який творить дива (Мф., 10, 25; Марк, 3, 22), а також «князя бісів» (Мф., 12, 24; Лука, 11, 15).

Релігійні погляди угаритців містили своєрідні уявлення про загробний світ. Припускалося, що людина має дві душі (як і в давніх єгиптян), одна з яких залиша­ється в мертвому тілі (вимагає їжі і відчуває спрагу), а друга відлітає з тіла в мо­мент смерті. При похованні померлого жінки роздирали до крові обличчя, рвали на собі одежу. Трупи муміфікували, їм надавали внутрішньоутробну позу, а потім вміщували у спеціальну глиняну посудину. Багаті угаритці ховали своїх близьких у спеціальних склепах під підлогою будинку.

Система фортифікаційних споруд Угариту належить до XV ст. до н. е. (тов­щина стін 5 м і основна квадратна вежа зі стороною 14 м) і, на думку фахівців, має помітний відбиток крито-мікенськоїоборонної архітектури. Царський палац за­ймав площу близько 1 га і налічував 90 кімнат (будувався з XV по ХІІІ ст. до н. е.). Виявлено також будинок верховного жерця Угариту з багатою бібліотекою в ньому. Будинки в Угариті були двоповерховими (перший поверх призначався для діло­вої діяльності, другий — житловий), у підвалах містилися родинні усипальниці. Є свідчення водогону й каналізації. В приватній бібліотеці виявлена одна з найдав­ніших розповідей про потоп.

В Угариті збереглися залишки двох храмів. Перший — храм бога Баала, покровителя міста — традиційний за плануванням, із палацом, у центрі якого містився вівтар. Угаритці вважали, що Баал живе на горі Цапану (тобто «північ­на», нині — гора Касаб, 1759 м), за 40 км на північ (поблизу нинішнього кордону з Туреччиною). Далі на схід височів храм Дагона, бога землеробства і рибальства (батька Баала), що також мав два двори, оточені широким муром. При храмі, очевидно, була школа переписувачів. Старий царський палац (належить до ХУІІІ ст. до н. е.) був побудований із величезних, ретельно припасованих блоків, що нагадує мегалітичну архітектуру (займав площу 1600 кв. м і налічував близько 30 приміщень).