Марі: місто і держава
На похилому пагорбі, що має сучасну назву Телль Харірі, розташована одна з найдавніших пам’яток історії людської цивілізації — Марі. Один з вавилонських текстів свідчить, що Марі — десяте місто, засноване після потопу.
На кінець III тис. до н. е. це царство досягло небувалого розквіту, чому сприяло і місце його розташування — на половині шляху між Вавилоном і Середземним морем. Царський палац Марі займав 2,5 га і налічував 275 приміщень: покоїв правителя і його чиновників, храмових дворів, службових приміщень для переписувачів і ремісників (у центрі палацу містився двір, вкритий асфальтом). Усі будинки міста були споруджені з глиняної цегли, у центрі височів зиккурат (ХХ ст. до н. е.) — типова месопотамська східчаста культова вежа (42 · 25 м, висота 14,5 м), покликана схилити богів спуститися з неба і принести жителям свою благодать.У Марі знайдені величезні архіви й бібліотеки (виявлено вже 23600 табличок із клинописним текстом). Як випливає з цих табличок, жителі царства досягли значних успіхів у математиці, знали закономірності обертання Сонця і Місяця, повторюваність затемнень. Була розвинена система іригації, існував цегляний водогін від ріки Євфрат.
Місце, де стоїть Марі, було заселене 3100 р. до н. е. хуритами. У XXIII ст. до н. е. Саргон Давній, створюючи свою державу, захопив Марі і всі землі далі на захід аж до Середземного моря, а в XXII-XXI ст. до н. е. Марі підкорявся III шумерській династії Ура. На зламі III-II тис. до н. е. у цьому царстві провідну роль починають відігравати амореї — кочові семітські племена, які прийшли з півночі Аравійського півострова. У цей період Марі стає столицею держави, що простяглася на сході до Перської затоки і була торговим посередником між Середземномор’ям, Месопотамією і Малою Азією. На початку XVIII ст. до н. е. Марі підпадає під владу ассирійського правителя Шамші-Адада (також аморея), що посадив на трон підкореного царства свого сина [шме-Адада (з тих часів збереглася кам’яна фігура довгобородого чоловіка в одязі з кошлатої шкури з оголеним правим плечем і клинописом такого змісту: «Я...
цар Марі... Великий жрець бога Енліля, який присвячує свою статую (богині) ^тар»). Після смерті Шамші-Адада син марійського царя Зімрі-Лім скидає ^ме-Адада й укладає союз з Вавилоном, що стрімко зміцнюється під владою Хаммурапі, який став вавилонським царем 1791 р. до н. е. Проте на 32-му році свого царювання Хаммурапі підступно нападає на Марі і згодом знищує його. Руйнування були настільки сильні, що Марі вже не зміг відродитися.У Марі були розвинені культи. Біля підніжжя зиккурата на північ від нього розміщувалися так званий Храм Левів і храм Дагана (ідентичний угаритському Да- гону) — покровителя населення середнього Євфрату (побудований у XXII-XXI ст. до н. е.), а на південь від зиккурата — храми богині-матері Нінхурсаг і бога сонця Шамаша. Поблизу царського палацу (на захід від нього) був розташований храм Іштар — головного жіночого божества, богині кохання, родючості й війни. Це типовий храм своєї епохи (початок II тис. до н. е.) з колодязем, піччю, водоймою для ритуальних обмивань і вівтарем для підношень. Археологи вважають, що на
місці храму Іштар у різні епохи кілька разів споруджували храми, присвячені цій богині, датовані (як і колишні зиккурати) не пізніше ІІІ тис. до н. е.
Історики встановили, що пантеон Марі становили 25 богів, кожному з яких приносили визначені жертви.