Угарит.
Наріжним каменем ідеології угаритського суспільства було уявлення про створеність світу верховним богом Ілу, якого у відомих нам текстах називають Ьпу Ьпмії („творцем творіння”).
Уявлення про два океани — небесний та людський — взагалі було досить поширеним у тогочасній Передній Азії. Водночас діяльність богів та людей в уявленнях угаритців часто перетиналася, або взагалі проходила в одному просторі1. Угаритські поетичні твори з переказами про богів засвідчують усталену сакральну традицію. Зауважимо принагідно, що тексти писемних пам’яток узгоджувалися за змістом з верховним жерцем, який виконував і державні функції, тому, відповідно, мають характер офіційної ідеологічної доктрини. Ці тексти призначалися для обрядових рецитацій у храмах і носять культовий характер[169] [170]. Людина, за уявленнями угаритців, повністю знаходиться у владі богів, що знайшло своє відображення у власних іменах. Божество у них виступає як предок носія імені — батько, мати, брат, сестра. Божество виступає і в ролі пана, пані, царя (тік), судді ^п)[171]. Зіставлення поем про Карату та Акхіту між собою та з історичними написами алалахського царя Ідрімі й моавітського царя Меші, показує, що історичні та квазіісторичні оповідання будувалися за одноманітною схемою: спочатку цар-герой потерпає від невдач, але з допомогою бога (богів) долає їх, перемагає ворогів, отримуючи владу та відповідні сакральні атрибути. Причини цієї особливості угаритських творів слід шукати у їхньому релігійно-сакральному характері.