Циклічний китайський календар, у якому роки поєднуються в цикли по 60 ро­ків кожний (що містять, своєю чергою, по п’ять 12-річних періодів), а знаки 12 тварин відповідають конкретним рокам, відомий як «східний» зодіак, використову­ваний і нині.

На відміну від «східного», «західний» зодіакальний календар оперує, як правило, тільки роками, де місяцям також відповідають «свої тварини». Однак давнім астрологам і сучасним астрономам відомі й так звані зодіакальні епохи три­валістю по 2160 років кожна, які становлять цикл тривалістю 25920 років.

Як відзначає Г. Єршова, пояс зодіакальних сузір'їв, як астрономічне поняття, був відомий з глибокої давнини, коли люди, спостерігаючи за небом, виокреми­ли у смузі завширшки близько 16 градусів, що тягнеться уздовж екліптики, 12, а деякі — навіть 13 сузір’їв. Саме цією смугою (чи поясом) безупинно рухаються

всі планети нашої системи, враховуючи Місяць і Сонце [51, 6, 420]. Як і всі інші, зодіакальні сузір’я з давніх-давен отримали свої назви й умовні позначки, які, природно, були відмінні у представників різних цивілізацій (наприклад, месопо­тамської, китайської і мезоамериканської). Назви зодіакальних сузір’їв Старого Світу всім добре відомі — це Риби, Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Тере­зи, Скорпіон, Стрілець, Козеріг і Водолій. Виняток становить сузір’я Змієносця, яке не вважається зодіакальним, але яке ніби «вклинюється» між Скорпіоном і Стрільцем, порушуючи «зручний» поділ року на 12 рівних частин (у астрологів сузір’я Змієносця вважалося найбільш містичним і таємничим). У майя число знаків зодіаку дорівнювало 13, за ними рік поділявся на 13 місяців по 28 днів (ві­домі в них і інші календарні системи з 13-денними тижнями і 20-денними місяця­ми). При цьому пояс зодіаку служив для давніх астрономів орієнтиром нарівні з Чумацьким Шляхом — зоряним поясом, що ділив навпіл нічне небо. Екліптика, уз­довж якої розташовуються зодіакальні сузір’я, і видимий Чумацький Шлях взаєм­но перетинаються.

Рис. 1. Карта

Галактики, або її ядро, що являє собою велетенський вихор газово-пилових хмар і скупчень зірок, у самому центрі якого розташована масивна чорна діра) [51, 411]. Карта зоряного неба відображена на рис. 1.

Образ Чумацького Шляху уявлявся майя й іншим стародавнім народам по­діленим на дві частини: «життєву» сферу і «потойбічну». Ліворуч від сузір’я Кажана (тотожного приблизно Змієносцю і відповідно до центру Галактики) за годинни­ковою стрілкою розміщувалися сузір’я «життєвої» сфери: Кабана (Стрілець), Оле­ня (Козеріг), Мавпи (Водолій), Ягуарихи з близнюками (Риби), Білки (Овен). По другий бік поясу Чумацького Шляху — праворуч і проти годинникової стрілки від Кажана містилися сузір’я Жаби (Скорпіон), Папуги (Терези), Удава (Діва), Сови (Лев), Скорпіона (Рак), Черепахи (Близнюки) і Гримучої змії (Телець). Отже, Чу­мацький Шлях у зодіакальному колі — це небесна рептилія, відкрита паща якої в сузір’ї Кажана (на межі Змієносця і Стрільця) символізувала собою таємний вхід у Всесвіт (відомий і іншим народам Стародавнього світу). Якщо узагальнити мезоаме- риканські уявлення про Чумацький Шлях, то, на думку Г. Єршової, «вималюється образ Великого Зоряного Прабатька людей і Творця всього сущого, чоловічої і жі­ночої статі водночас, носія дуальності, охоронця мудрості і знань, дотик до яких може бути небезпечним для декого втратою розуму» [51, 415].

зоряного неба

Схема співвідношення мезоамериканського і європейського зодіаку відо­бражена на рис. 2.

Рис.

Дивно, як стародавні народи, не маючи складного астрономічного облад­нання, практично безпомилково визначили ядро нашої Галактики, осягнення якої належить до найвизначніших успіхів сучасної науки (і вже зовсім неймовір­но сприймається можливе знання давніх про те, що в ядрі Галактики міститься «чорна діра», яка знайшла, очевидно, своє відображення в розкритій пащі «небес­ної рептилії» мезоамериканського зодіаку). Образ змія такий поширений у релі­гійно-міфологічних уявленнях народів усіх континентів, що необхідно, на наш погляд, зупинитися на ньому докладніше, оскільки цей образ належить до одного з універсальних символів світобудови.

Символіка Змія зображення кінця верхнього палеоліту (тобто часів панування у кроманьйон­ців матріархату) і відображення культу змій у релігіях народів Африки, Азії, Америки, Австралії дає можливість уявити ранні етапи розвитку образу змія. Спочатку міфологічний змій зовні був досить схожий на звичайних, тільки значно більших розмірів. Надалі образ змія набуває деяких характерних рис тварин, які протиставлялися йому в найдавніших релігійно-міфологічних сю­жетах (наприклад, відоме в мистецтві верхнього палеоліту протиставлення змій і птахів як тварин нижнього і верхнього світу), тобто летючого, крилато­го чи «пернатого» вигляду (як у Мексиці, де він, очевидно, ототожнювався з Чумацьким Шляхом) змія-дракона, який поєднує в собі ознаки змія і птаха. Ха­рактерне для деяких верхньопалеолітичних зображень зіставлення символів змія і коня пізніше приводить до створення міфологічного образу змія-дракона з головою коня і тілом змії. Уявлення про істот зі зміїним тулубом і людською головою розвинене в індуїстській (наги), еламській та деяких інших релігіях. Для японської і ряду американо-індійських традицій характерний образ рога­того змія [90, І, 469], що, ймовірно, співвідноситься з місячною символікою.

В архаїчних космогонічних міфах Євразії й Америки змій роз’єднує і з’єднує небо і землю (що особливо зближує образ змія з Чумацьким Шляхом, який для стародавнього земного спостерігача не тільки поділяв небо на дві частини, а й з’єднував його із землею).

Уявлення про зв’язок змія з дощем і водою відбиваються в міфах про пере­могу змієборця (в індоєвропейській традиції часто бога-громовика) над змієм чи драконом, яка зумовлює грозу, дощ або потоп. Культове значення змія як символу родючості є також однією з характерних рис найдавніших землеробських куль­тур Південно-Східної Європи УІ-І тис. до н. е. У багатьох традиціях хтонічна природа змія відбивається в його назві, утвореній від назви землі (наприклад, єгип. Сата — «син землі» або «життя землі»). Хтонічні риси землі-цілительки чітко простежуються в образі грецького бога лікування Асклепія (сузір’я Зміє­носця одержало свою назву саме від цього бога, атрибутом якого була змія). Якщо в архаїчних міфологіях роль змія, котрий з’єднує землю і небо, найчасті­ше двоїста (він водночас і благодійний, і небезпечний), то в розвинених релі­гійно-міфологічних системах нерідко простежується насамперед його негативна роль як утілення нижнього (водяного, підземного, потойбічного) світу (іноді та­кож у зв’язку з фалічною символікою змія).

Змій часто асоціюється з іншими істотами, що вважалися ворожими, на­приклад, з близнюками (особливо розвинені такі уявлення в африканських на­родів). У германській міфології змій як головне втілення космічного зла відіграє головну роль у майбутній загибелі світу. У єгипетській есхатології схоже прабоже- ство Атум у кінці світу має повернутися у вигляді злої змії Урей (один із символів влади фараонів) у Хаос, з якого воно колись виникло. У цих есхатологічних моти­вах, на думку В. Іванова, можна бачити переосмислення архаїчного космогоніч­ного символу змія як утілення негативного начала, що особливо чітко проявилося у християнській традиції [90, І, 470].